read-books.club » Наука, Освіта » Роки боротьби 1917-1922 рр. на Єлисаветчині. Український погляд. 1917-1918 рр. Початок революційної стихії. Книга перша 📚 - Українською

Читати книгу - "Роки боротьби 1917-1922 рр. на Єлисаветчині. Український погляд. 1917-1918 рр. Початок революційної стихії. Книга перша"

251
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Роки боротьби 1917-1922 рр. на Єлисаветчині. Український погляд. 1917-1918 рр. Початок революційної стихії. Книга перша" автора Юрій Станіславович Митрофаненко. Жанр книги: Наука, Освіта. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 44 45 46 ... 63
Перейти на сторінку:
их с задачами Украинской республики и ее „Установчими зборами“» [6].

Тим часом більшовицька агітація давала свої плоди. 27 грудня 1917 року мітинг солдат 1-го Чигиринського полку прийняв резолюцію про підтримку Центрального виконавчого комітету Рад робітничих, солдатських і селянських депутатів України і Ради народних комісарів України [13].

Наступний 1918 рік став роком випробовування української ідеї в Притясминні.

У січні 1918 року у краї розпочалась боротьба між прихильниками УНР і більшовиками. Більшовиками в Олександрівці, Єлизаветградці та інших центрах волостей створені ревкоми [17, 569, 578].

Однак, як наслідок Брест-Литовського мирного договору (27 січня (9 лютого) 1918 року) між УНР і державами Четверного союзу, у березні 1918 року в край прийшли німецькі та австро-угорські війська, потіснивши більшовиків [17, 569]. 29 квітня 1918 року Центральну Раду повалено і створено Українську державу на чолі з гетьманом Павлом Скоропадським [14]. У Притясминня теж з'явились нові урядовці. Старостою Чигиринського повіту став Серебрянников [11]. У березні-квітні 1918 року «повітовим військовим начальником» був полковник Коваленко [11, 17, 25], а потім полковник Скачевський [11, 60].

У Чигирині розташувався загін гетьманської варти в 119 чоловік [32, 172]. Навесні 1918 р. на Чигиринщину прибув і один з німецьких батальйонів [34, 37]. За переказами, «регулярного війська не було — інвалід. Грабить — не граблять, а тільки оцих бандитів шукали, безпорядки роблять (...), бешкетів не робили, вели себе дуже хорошо» [32, 172]. У Чигирині розмістилися повітова управа і комендатура. Спроби навести в повіті залізну дисципліну не вдавалися, а навіть викликали опір, що переріс у збройну боротьбу.

На виникнення спротиву вплинув і економічний фактор. Через неврожай у краї виник дефіцит продовольства. Державне Хлібне Бюро, засноване Постановою Ради Міністрів Української Держави (березень, 1918 р.), 24 жовтня зазначало: «Чигиринському повіту треба одержати 22 вагони хліба, 4 крупи, 27 зернового хуража, себто двійний розмір протів вересня». Повітова управа просила видати негайне розпорядження для поставки необхідної продукції, «позаяк може бути голодівка» [8]. Наприклад, у Суботівській волості з 12971 жителя в жовтні голодувало 6440, а в листопаді — вже 7447 осіб [9]. Для Чигиринського повіту розпорядженням Міністерства Продовольства від 14 листопада 1918 року передбачалось постачання на місяць додатково 16 вагонів борошна та 2 вагони крупи [10].

Для боротьби проти гетьманців та австро-німецьких військ навесні 1918 року у Чигиринському повіті Київської губернії був створений повстанком і повстанський загін під керівництвом Свирида Коцура, який згодом став Чигиринським куренем Червоного козацтва і майбутньої «Чигиринської республіки» [32, 172]. Варто зазначити, що в голові Свирида Коцура боролись між собою анархічні, більшовицькі і національні ідеї, що в майбутньому і призвело у підсумку до його загибелі.

Проти чужинців та гетьманської влади було організовано кілька партизанських загонів, зокрема в Олександрівці під командуванням Івана Тихоненка [17, 569] та в Красносіллі [17, 595] на чолі з Пилипом Олизьком.

У Старій Осоті 1918 року створений загін Федося Богдана, який згодом співпрацював з Холодноярською повстанською організацією [30,41].

Тож повстання в краї набирало обертів. «В Чигиринському повіті: шостого червня в маєтку Раєвських невідомою шайкою злочинців обстріляні в полі робітники, поранених немає. Сьомого, при роззброєнні німцями с. Суботів, випущено двадцять гарматних снарядів, убито три чоловіка» [4,175].

Згідно зі зведеннями Київського губернського старости від 15-22 червня 1918 року «19 червня німці обстріляли з гармати с. Бірки» [19,37].

Остання подія викликана ось чим. Німці, боячись нападу повстанців, запалили молодий сосновий бір біля станції Фундукліївка з боку Бірок. Цей акт здійснили німецькі військові під командуванням Августа Гімлера, використовуючи при цьому і гармату. Місцеві жителі загасили вогонь. Та німці почали їм мстити. Август Гімлер ходив по Бірках і грабував селян. Тому бірчани його вбили. Після цього полковник Кайтель, навівши на село гармати броньовиків, поставив ультиматум: за 24 години зажадав від людей 1000 пудів пшениці, 4000 курей, 300 свиней, 510 корів, 75 коней, а також видати вбивць Гімлера. У разі невиконання вимог він погрожував знищити село. За розпорядженням полковника Кайтеля на луки, де було вбито Гімлера, німці зігнали 120 жителів Бірок і почали їх катувати за допомогою шомполів та смолоскипів. Один із селян, Платон Дзема, вдарив по обличчю німецького офіцера і, вихопивши у нього гвинтівку, почав в упор розстрілювати німців. Під час цієї метушні люди повтікали. В цей час з боку Знам'янки на поїзді прибули повстанці і вибили на деякий час німців з Фундукліївки. Через деякий час німці повернулись в Бірки і після переговорів отримали від селян тіло Гімлера, але контрибуції вже не вимагали [24].

Текст документу не дозволяє встановити, який саме загін прибув на підмогу жителям села Бірки. Можливо, це були члени загону Пилипа Олизька з села Красносілля, що теж розташовувалось у Притясминні на кордоні з Чигиринським повітом Київської губернії не дуже далеко від Бірок і в той час входило до складу Олександрійського повіту Херсонської губернії. Про діяльність цього загону збереглись спогади його учасника Павла Середіна. Організація загону, як свідчить Павло Середін, «проходила під гаслом „Дати бій загарбникам“». Солдати, які повернулись з фронту, створили загін із селян кількістю до 100 чоловік, проводили навчання з молоддю. З Красносілля повстанці, які, ймовірно, були більшовицької орієнтації, вирушили на станції Цибулеве і Хіровку (тепер — Чорноліська). Зі Знам'янки загін отримав боєприпаси, обмундирування й харчі. Було організовано артилерію на вагонних майданчиках, борти яких обставили мішками з піском. Перший бій загін Пилипа Олизька дав окупантам під станцією Фундукліївка, вибивши з неї, а також містечка Олександрівки німців. Повстанці, за словами Павла Середіна, довго тримались на Фундукліївці. Під час одного з боїв був тяжко поранений, а потім помер командир загону Пилип Олизько, якого поховали у Красносіллі [33].

У доповідній Київського губернського старости від 2-3 липня 1918 року говорилося, що в Чигиринському повіті «рух не затихає. У повстанців є незначна кількість артилерії, але велика кількість кулеметів». Повстанці захопили склади зі зброєю [4, 206]. У Чигирині за вбивство німецького коменданта заарештовано близько 500 осіб [32, 173]. 12 осіб було відправлено до Сміли, де засуджено військово-польовим судом до розстрілу. Залишивши заручників, німці

1 ... 44 45 46 ... 63
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Роки боротьби 1917-1922 рр. на Єлисаветчині. Український погляд. 1917-1918 рр. Початок революційної стихії. Книга перша», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Роки боротьби 1917-1922 рр. на Єлисаветчині. Український погляд. 1917-1918 рр. Початок революційної стихії. Книга перша"