Читати книгу - "Саламандра (збірник)"

Власне у той час він працював над новою системою вогнегасників, які мали би перевершити своєю ефективністю усі відомі. Засобом гасіння мала бути не вода, а спеціальний газ, який швидко всмоктував кисень і таким чином знищував вогонь на корені.

– То буде справжній бич Божий на пожежі, – сказав із невинною похвальбою до одного із своїх знайомих інженерів під час шахової партії. – Маю надію, що коли мій винахід запатентують, згубні наслідки вогню зменшаться майже до нуля, – і з задоволенням покрутив вуса.

То було десь у середині січня, за якісь два, три місяці, навесні, він сподівався завершити свою працю і послати проект у міністерство. Тим часом пильно працював, особливо вечорами, і нерідко північ заставала його за паперами.

Якось кинувши оком на недогарки, що їх Мартин, старий слуга, вигортав із печі, Чарнецький зауважив щось таке, що змусило його насторожитися.

– Ану, зачекай, голубе мій, – стримав слугу, що хотів було вже вийти. – Висип мені ті вуглики отут, на письмовий стіл, на газету.

Мартин, здивований, виконав прохання.

– Так, добре. А тепер залиш мене самого, друже.

Недогарки, завдяки примхам вогню, прибрали дивної форми. Чарнецький пильно вивчав особливість їхніх форм, виконання деталей: то були ідеально вирізьблені з вугілля частини великих літер.

«Цікава головоломка, – думав, бавлячись їхнім укладанням у різноманітні комбінації. – Може, щось із того складу?»

А хвилин через п’ятнадцять уже читав: Жарник, Повзунець, Червенець, Водополох, Димник.

– Гарна компанія, – муркнув до себе, записуючи дивовижні імена. – Уся вогняна голота – нарешті знаю ваші імена. Оригінальні відвідини, а ще оригінальніші візитівки.

І зі сміхом сховав нотатки до шафи. Відтоді розпорядився щодня приносити собі недогарки з печі, щоб кожного разу знайти для себе «пошту».

А кореспонденція розвивалася дуже цікаво. Після вступного візиту почалися повідомлення з тамтого виміру, фрагменти якихось листів, перестороги і, нарешті, погрози: «Забирайся геть! Лиши нас у спокої! Не бався з нами». Або ж: «Біда тобі буде, біда!» Ото слова, якими звичайно закінчувалися ті вогневі послання.

Чарнецький сприймав ті листи частіше з гумором, аніж серйозно. Потирав руки із задоволенням і готував відповідний удар. Відчував себе сильним й упевненим у своїх силах, у своїй перемозі. Випадки навколо його особи – на пожежах і вдома – скінчилися.

– Зате листуємося, як добрі знайомі – щодня, – іронізував, переглядаючи «пічну пошту». – Здається мені, що ті створіннячка можуть виділяти усю свою злосливу енергію лише в одному напрямі. Тепер усі свої сили кинули на листування і через те не загрожують мені з іншого боку. То велике щастя – нехай лише пописують якнайдовше, у моїй особі знайдуть зацікавленого читача.

Та з початком лютого кореспонденція раптом урвалася. Ще якийсь час недогарки прибирали форми літер, та, попри зусилля, Чарнецький не зумів скласти з них жодного слова: виходили або ж беззмістовні шеренги приголосних, або довгі, багаточленні набори голосних. «Пошта» виразно зіпсувалася, аж нарешті жужіль цілком утратив вигляд букв.

– Кореспонденція закінчена, – зробив висновок пан Антін, ставлячи велику червону крапку у «Діярії вогневих повідомлень».

Кілька тижнів панував спокій. Чарнецький закінчив тим часом план і конструкцію газового вогнегасника й почав виробляти патент на нього. Праця над проектом вичерпала його: відчув себе виснаженим, періодично мав приступи каталепсії. Напади відбувалися непомітно для оточення, звичайно вночі, під час сну. Пробуджуючись, чув себе надзвичайно втомленим, немовби всю ніч подорожував пішки. Та не звертав уваги на свій ненормальний стан, бо перехід відбувався легко, без найменших струсів: тільки сон поглиблювався, коли з природного переходив у каталептичний. Разом із втомою після пробудження накочувались яскраві й барвисті згадки і мандрівки, які він відбував під час сну. Чарнецький немов цілу ніч видирався на гори, відвідував чужі міста, волочився якимись екзотичними країнами. Нервове виснаження, яке відчував о тій порі над ранком, здавалося наслідком нічних подорожей, і – дивна річ – так, власне, він собі ту втому і тлумачив. Бо для нього ті нічні походеньки були чимось цілком реальним.

Проте нікому цього не оповідав. Люди й так багато про нього знали; навіщо занадто втаємничувати сторонніх у царини життя власної душі?

Та якби звернув увагу на оточення і дослухався до того, що про нього в ті часи перешіптувалися, може, міг би ще щось змінити.

Мартин поглядав на пана якось дивно, з підозрою і явною недовірою. Мав бо до того багато причин. Десь у першій половині березня, ідучи пізно ввечері зі свічкою у руці з кухні до своєї комірки попри спальню начальника, спостеріг у глибині коридору постать свого господаря, яка швидко прямувала геть. Трохи здивований поспішив за ним, гадаючи, чи йому бува не привиділось. Проте доки дійшов до кінця сіней, Чарнецький зник з очей.

Занепокоєний пригодою, Мартин на пальцях закрався до покою, де застав начальника у глибокім сні.

Через кілька днів – знову вночі – повторилося те саме на сходовій клітці, Мартин зауважив пана, який пильно дивився униз, перехилившись через поруччя. Слузі мороз пробіг поза шкірою, і він кинувся до Чарнецького з криком:

– Пане, що ви робите? Боже, та то ж гріх!

Та доки добіг до місця, постать зігнулася, якось дивно зібгалася і без слова відповіді зникла у стіні. Мартин, перехрестившись, швидко зайшов до спальні, щоби переконатися, що і цього разу його господар спить камінним сном.

– Тьху ти, – муркнув старий. – Чари, чи що? Та я ж не п’яний!

І вже хотів піти до себе, коли зауважив у глибині покою нову прояву: за пару кроків над головою сплячого висів у повітрі криваво мигаючий пломінець. Мав вигляд охопленої полум’ям гілки, з якої у бік пана начальника щохвилини висувалися довгі вогняні мацаки, неначе намагалися його досягнути.

За мить вогняна нечисть квапливо відсмикнула щупальця, які були витягнуті в бік сплячого, згорнулася в монолітний стовп вогню і з тихим сичанням конаючого полум’я згасла за кілька секунд.

У кімнаті запанувала темрява, слабо розвиднена полум’ям свічки, що її слуга випустив на підлогу, Чарнецький, струнко витягнутий, спав на ліжку.

Наступного ранку Мартин обережно промовив йому щось про поганий вигляд, радив закликати лікаря, та пан Антін збув його поради жартом, ані гадки не маючи, що йому світить. А за два тижні сталася катастрофа.

То була пам’ятна для міста ніч з 28 на 29 березня. Чарнецький повернувся того дня пізно ввечері, смертельно втомлений рятунковою акцією на залізничному складі. Працював у вогні, як герой, незважаючи на смертельну небезпеку,