Читати книгу - "Джордж і корабель часу"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Народе Едему! — голограма підняла руки.
— А де ж він насправді? — роззирнувся Джордж. — У реальному житті?
— Напевно, там, — Аттікус тицьнув на Велику вежу Дампа. — Він не спускається сюди, бо не хоче нюхати цей сморід!
У відповідь натовп затягнув пісню на честь свого керманича: «Едем — найкращий зі світів! Ми любимо Едем! Едем — єдиний на світі, на вічні віки!». Вони не співали, а радше горланили, хто як міг.
— Дякую! — підняла на диво маленькі руки гігантська голограма. — Ви — найкращі! Ми — найкращі!
Юрба заревіла. «Дивно, як ті худющі люди, які зібралися на площі, можуть так голосно кричати?» — подумав Джордж. І тут же зрозумів, що рев виривається з гігантських колонок, розставлених довкола площі.
— Народе Едему! — рявкнув Дамп, коли галас різко стих — так наче хтось клацнув вимикачем. — Ми зібралися тут з важливої причини!
Галас здійнявся знову, проте швидко припинився.
— Сьогодні, — продовжувала голограма, — не просто День підрахунку, в який ви дізнаєтеся, скільки заробили за минулий сонцедамп. І скільки заборгували чудесному королівству-корпорації «Едем» за те, що вона милостиво подбала про всі ваші потреби. Сьогодні ми святкуємо! Ми підписали мирну угоду! Віднині ми об’єднаємо дві великі нації в одне ціле.
Поруч із Треллісом Дампом матеріалізувалася постать — така неймовірно гарна, що Джорджеві аж боліли очі на неї дивитися.
— Віднині, — казав Дамп, — ми, народ Едему і народ Потойбіччя, житимемо в гармонії! Ми — найвеличніші нації-корпорації на планеті й тепер працюватимемо разом на основі спільних цінностей. Я і королева Бімболіна-Кімоболіна!
Королева Потойбіччя Бімболіна-Кімоболіна елегантно підняла руку й усміхнулася. Вона розтулила рота, але звідти не вирвалося ні звуку. Натомість екрани навколо площі заповнилися смайликами:
— Що вона каже? — заворожено запитав Аттікус. Він погойдувався туди-сюди, мов зачарований. — Вона така гарна!
Джордж подумав, що Геро, мабуть, була б на сьомому небі від щастя, коли б нарешті побачила королеву Бімболіну-Кімоболіну.
— Вона говорить смайлицькою, — пояснив він.
— Ми надто довго ставилися до своїх друзів як до ворогів! — проревів тим часом Дами. — Але у нас є справжні вороги! Тому ми повинні триматися разом зі своїми друзями, підтримувати особливі стосунки й воювати з рештою світу.
Королева Бімболіна-Кімоболіна поважно кивнула й послала цілий потік смайликів:
— Аттікусе, — квапливо шепнув Джордж на вухо своєму приятелю. — Час іти.
«Ми зможемо втекти, якщо проберемося крізь натовп, поки всі зачаровано дивляться на королеву Бімболіну-Кімоболіну», — подумав він.
Та вже було пізно. На їхні плечі лягла чиясь важка рука — рука людини, а не робота. Щоправда, від того легше не стало.
— Піймалися, — прошепотів, без сумніву, людський голос. — Слизус вас зловив.
Джордж хотів вивернутися, але голос прохрипів:
— Так-так, мої любі! Дивимося вперед і проходимо.
Джордж спробував вирватися від нього, але Слизус спритно викрутив його руку за спиною, так само спритно схопивши й Аттікуса.
— Розступіться! — уже голосно гукнув Мисливець за дітьми. — Пропустіть! Служба полювання на дітей Едемополіса! Слизус Слизовим упіймав ще двох!
Люди розступилися, проводячи Джорджа й Аттікуса жалісливими поглядами.
— Діти! — почулися перешіптування у натовпі. — Діти!
Голоси були сповнені смутку. Кілька людей простягнули руки й погладили їх по головах. Якась жінка розплакалася.
— Допоможіть їм! — просила вона людей довкола. — Врятуйте хлопчиків!
Але її саму тут же відтягнули вбік. Почувся тільки стогін — тихий, мов шепіт, який щойно прокотився натовпом.
— Врятуйте їх!
— Тихо! — крикнув Слизус.
Він плюнув на землю і штовхнув хлопців уперед.
Перш ніж Слизус знову схопив їх за плечі, Аттікус встиг натягнути на голову капюшон, щоб не було видно, хто йде. А глянувши на Джорджа, замурзаного і з відкритою головою, можна було відразу здогадатися, що то дитина.
— Це малі біженці-злодійчуки, які хочуть скористати зі щедрості Едему, нічого не давши взамін! Вони прокралися сюди, щоб використати нашу доброту і заразити нас хворобами й забороненими думками. Дякуйте, що ваш милостивий Великий Лідер захищає вас від такої напасті!
Люди, замовкнувши, відступили крок назад.
— Отак краще! — просичав голос позаду хлопців. — І не торкатися їх! З дітьми можуть мати справу тільки професіонали! Ви знаєте правила!
Люди зіщулилися від страху. Джорджа й Аттікуса тим часом вели, мов справжніх злочинців, до гігантської золотої брами при вході у Велику вежу Дампа.
— Куди ви нас ведете? — запитав Джордж.
— Побачиш, — відповів Слизус.
Вони дійшли до брами, яку стерегли великі металеві роботи-охоронці. Між ними стояв чоловік, такий же високий і дебелий, як і вони. Слизус штовхнув дітей у руки роботів.
— Прошу дати доступ до свого потоку думок, — сказав чоловік.
— Звісно, ваша безпековосте, — відповів Слизус.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Джордж і корабель часу», після закриття браузера.