read-books.club » Фантастика » Сивий Капітан 📚 - Українською

Читати книгу - "Сивий Капітан"

188
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Сивий Капітан" автора Володимир Миколайович Владко. Жанр книги: Фантастика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 44 45 46 ... 106
Перейти на сторінку:
справжнє, багатьма забуте ім’я. Все правда — крім одного. Я ніколи не був державним злочинцем і не пам’ятаю за собою жодного злочину взагалі… якщо не брати до уваги моєї відмови працювати на фалангістський уряд…

— Оце й є ваш головний злочин, Капітане, — відгукнувся Валенто Клаудо. — Вам би простили й забули все, коли б не було цього!

— Так. Ви маєте рацію, Валенто. Ну що ж, на війні — як на війні, каже старе прислів’я, — невесело посміхнувся Сивий Капітан. — Я вже казав не раз, що не хотів би шкодити нікому, крім справді винних у злочинах… Проте тепер вибору не лишається. Ідучи до своєї мети, я змушений і захищатися, і одразу довести всім, що зі мною не можна жартувати. Це допоможе людям обрати потрібний шлях: або зі мною, або…

Щось вкрай невмолиме, жорстоке виблиснуло в його гнівно примружених очах.

— Фернандеса все одно ніщо не врятує, він сплатить за все своєю головою… так само, як і його поплічники, — вів далі Ернан Раміро. — Вони сплатять ще більшою ціною, бо знову женуть на смерть тих, кому доведеться безпосередньо виконувати накази уряду… і гинути при цьому, бо я вже нікому тепер не даруватиму… Фернандес і його кліка штовхають мене на це. Що ж, вони сплатять і за це теж! Сплатять не самою смертю, а чимсь значно більшим!..

Він подивився в очі Олесеві — і від того суворого погляду юнакові стало не по собі. Він-бо згадав те, про що зовсім недавно говорив йому Капітан. І говорив так само впевнено і владно… тільки тепер було ще й те нове, що Раміро недвозначно загрожував смертю всім, хто й далі підкорятиметься урядові. І знову те ж саме "я хочу", "я зроблю"… Так, так, ось Капітан ще й додає:

— Я змушу зрозуміти кожного, що йти проти мене рівнозначно самогубству. Змушу вже не словами, а ділами!

Олесь мимоволі опустив очі. Йому хотілося зібратися з думками, але вони розбігалися. Юнак відчував, бачив, як перед ним відкриваються якісь нові риси Сивого Капітана, невідомі досі. Чи, може, ті риси народжувалися в Капітана під впливом обставин? Хтозна, хто може відповісти на це…

Ернан Раміро наче відчув, що Олесь розгубився. Його тон раптом змінився, коли він несподівано спитав:

— Що скажеш, Олесю? Ти маєш час вирішити. Ти бачиш, що перебування зі мною на "Люцифері" не обіцяє тобі нічого доброго. Отже, я повторюю своє запитання: чи не бажаєш ти залишити мене? Я можу доставити тебе, скажімо, кудись на кордон, щоб ти не мав сутичок з поліцією… Відповідай!

— Я вже давно відповів вам, — палко відгукнувся Олесь. — Доки ви дозволите, я буду тут, з вами!

Рука Сивого Капітана торкнулася волосся юнака і лагідно погладила його.

— Добре, Олесю, — відповів він. І враз голос його набув знов суворості і рішучості.

— Ви казали, Валенто, що Марта добре знає керівника підпільної патріотичної організації Фредо Вікторе? — спитав він.

— Так, Капітане. Її батько, Педро Дорілья, — давній друг Фредо Вікторе.

— Він комуніст, цей Вікторе?

Валенто завагався.

— Можливо, Капітане… я напевно не знаю, але…

— Гаразд, зараз це не має значення. Олесю, поклич Марту і приходь разом з нею до моєї каюти. Я чекатиму там на вас. Ми поговоримо, поки Валенто лишатиметься за штурвалом. Є важливі справи, що стають тепер невідкладними. І від них залежить багато що і для нашої спільної мети, і зокрема для батька Марти…

Розділ десятий

1. АЛЕКСО І МАРТА

Шумні й галасливі вулиці столиці. Люди поспішають по тротуарах, переганяють одне одного, невгамовний потік перехожих ллється по широких проспектах та бульварах, збивається щільним натовпом на перехрестях, з нетерпінням чекаючи, доки спиниться рух автомобілів і дасть можливість перебігти на другий бік.

Хіба є тут час спинити погляд на комусь одному? У всіх мало часу, всіх чекають якісь термінові справи, кожному немає діла до іншого. Хіба здивує тут перехожого залита золотом форма гоноровитого офіцера іберійської фалангістської армії? Хоч би як високо він підносив голову у пишному кашкеті, хоч би як підкручував вуса та гордо тримав срібний ефес шаблі, — все це не цікавить нікого, ніхто не звертає на нього уваги. Для гордовитого офіцера тільки й лишається насолоди, що оглянути себе з ніг до голови у великій дзеркальній вітрині розкішного магазину, підкрутити ще раз вуса та грізно подивитися на кількох солдатів, що скромно проходять краєм тротуару. Чи досить поштиво вони повертають, наче по команді, до нього голови, чи бездоганно чітко підкидають, наче механічні ляльки, вимуштрувані руки до кашкетів?..

Раптом офіцер не стримав задоволеної посмішки. Назустріч йому йшло двоє молодих людей, юнак і дівчина, зодягнені в форму ЗФМ — загонів фалангістської молоді. Власне, та форма не була дуже пишною, і якщо казати про самий костюм, то мало привертала до себе уваги. Звичайні захисного кольору сорочки і такі ж штани в юнака і спідниця у дівчини. Але загальний підтягнутий вигляд, чорні формені берети з золоченими фалангістськими значками на них — ось що радувало серце офіцера. А коли юнак і дівчина ще й завзято відкозиряли йому, приклавши праві руки до беретів і не зводячи з нього очей, — офіцерське серце і зовсім розтало. Підвівши руку, він з готовністю відповів на урочисте військове вітання молодих людей і додав захоплено, хриплим басовитим голосом:

— Молодці! Прекрасна виправка!

— Еввіва каудільйо! — в один голос чітко і виразно відповіли обоє фалангістським вітальним вигуком.

Хтось з перехожих озирнувся: знову еввіва, знов каудільйо? Чого б це?.. А, то ж ті муштровані молодці з ЗФМ! То хай собі вигукують, хай марширують, не треба ні придивлятися, ні прислухатися. Це ж такі хлопці й дівчата, що з ними не слід зв’язуватися, їм у столиці все дозволено, їм протегує сам каудільйо. Як вирішать, що на них не так, мовляв, поглянули, поставилися непоштиво, або й просто захочуть причепитися, — будуть неприємності. Хай їм грець! Далі, далі від цих скажених цуценят, породжених фалангістськими собаками!

А молоді люди йшли далі своїм шляхом, немов не помічаючи насторожених поглядів перехожих. Вони жваво розмовляли, зиркали у вітрини магазинів, час від часу весело сміялись, не забуваючи, проте, козиряти кожному зустрічному офіцерові, незалежно від його чину, ніби знаходили в цьому особливу приємність для себе.

Стрункий сіроокий юнак з білявим волоссям і лукавим, хоч і добродушним, виразом обличчя все частіше схиляв голову до своєї чорнявої супутниці і щось швиденько шепотів їй. І щоразу вона ледве стримувалась, щоб не пирснути зо сміху. Проте потім дівчина одразу

1 ... 44 45 46 ... 106
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сивий Капітан», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сивий Капітан"