Читати книгу - "Орден Жовтого Дятла"

— Я хочу, — відповів шпиг, поклавши не реагувати на дивний титул, оце зараз йому наданий, — сповістити хазяйку будинку, що телефонну лінію закінчено і тепер можна обговорити заходи, які варто вжити, щоб спіймати носорога, маючи на увазі, що наші слова пливуть, так би мовити, над ним, не бувши йому зрозумілі… Ха-ха-ха!

— А чому ви не обговорили, поки носорога не було? — сказала Кирпа. — Вхід був вільний. Ви, Ваша Но~ сорожність, марно час прогаяли.

— Дитино, — відповів з образою в голосі агент Х-В2,— не втручайтеся в чужі справи. Уряд знає, що робить. І покличте до телефону господиню.

Кирпа заткнула трубку рукою і обернулася до донни Бенти:

— Бабусю, він кличе тебе.

Та у доброї сеньйори не було настрою вести розмови з поліцією, з «цією зграєю бандитів і до того ж ідіотів», як вона визначила загін «Мисливців на носорога».

— Лусіє,— вимовила вона з гідністю, називаючи Кирпу повним ім’ям у зв’язку з офіційністю обстановки, — скажи їм, щоб вони дали мені спокій. Я надто стара, щоб правити за знаряддя для піратів. Так і перекажи. Хай уряд ображається.

Кирпа так і переказала, не турбуючись про те, чи образиться уряд, і тоді агент Х-В2 заявив, що йому потрібна згода донни Бенти, щоб побудувати ще одну лінію.

— Знову телефонну? — здивувалася Кирпа.

— Не задавайте нетактовні запитання, дитино. Тепер потрібна лінія повітряного транспорту, линвова дорога… Щоб привезти зброю на вашу територію. Тоді ми зможемо встановити кулемет і «гармату-револьвер» на ганку веранди і відкрити по ворогові гуртовий вогонь, не наражаючи на небезпеку ваші вікна.

Кирпа знову заткнула трубку рукою:

— Бабусю, вони хочуть побудувати до нас линвову дорогу, як на гору Пан-де-Асукар…

Донна Бента відповіла, що хай роблять, що хочуть, і дадуть їй спокій.

Педріньйо був просто вражений: будувати линвову дорогу, щоб поставити свою гарматочку і свій кулемет на ганок!.. Відколи стоїть світ, було, напевно, спіймано не одного носорога, та жодного разу полювання ще не коштувало так дорого і не потребувало таких хитромудрих заходів, як у цьому випадку! В Африці, наприклад, мис-ливці-негри ловлять носорогів за один день… Ось подивилися б на «вправність» цих бразільських поліцаїв… Ото б посміялися!..

Линвову дорогу будували довго. А тим часом носоріг все більше призвичаювався до обстановки і звик не тільки до мешканців Будиночка Жовтого Дятла, а й до збройного загону «мисливців». Кілька разів він підходив зовсім близько до їхнього табору і з цікавістю обнюхував «гармату-револьвер» і кулемет, не розуміючи, що це таке і навіщо це потрібно. Одного разу навіть допоміг будівникам лінії вирвати з землі стовп, який увігнали криво, і працював так старанно, наче він був якийсь свійський слон.

А Емілія, та просто заприятелювала з носорогом. Щодня ходила вона до старого фігового дерева, сідала на траву і цілими годинами дивилась, як він пасеться. А носоріг, об’їдаючи гілки з кущів, з задоволенням розповідав своїй новій подрузі про життя в лісах Африки. Емілії дуже подобалися ці розповіді: про битви звірів, про мисливців у пробкових капелюхах, дослідників непрохідних африканських лісів. Вона дуже любила розмовляти з носорогом. Тим більше, що він, виявилося, був звір мирний, вже літній, і якщо коли-небудь замолоду він і мав люту вдачу, як належить носорогові, то довгі роки примусової праці в цирку зовсім змінили його вдачу. Тепер він хотів тільки одного: спокою. Тому він і втік з цирку і вирішив сховатися тут, у тиші бамбукових заростей.

Якось, повернувшись додому, Емілія сказала графові:

— Він дуже милий, цей Киндим…

«Киндим»? Граф здивувався. Це слово означає «краса», «грація», а ще так у Бразілії називають солодке, виготовлене з кокоса, яєчного жовтка і цукру. То кого ж Емілія називає «Киндим»?

— Хто це Киндим? — запитав граф.

— Носоріг, — мрійливо відповідала Емілія, — я його так охрестила. Гарне ім’я, правда?

Сперечатися з Емілією було безнадійно, і з цього дня весь Орден Жовтого Дятла почав називати носорога ніжним ім’ям «Киндим».

А носоріг дедалі більше прихилявся до своєї нової подруги. Їй він ладен був розповідати хоч цілий день і знов і знов повторювати одну й ту саму розповідь. Отож коли Емілія, сівши під старим фіговим деревом і обнявши руками гострі коліна, в сотий раз просила: «Киндиме, розкажіть, будь ласка, знову, як билися лев із крокодилом…», то він покірливо розповідав знову.

Якось уранці Емілія сказала:

— Я не хотіла вас засмучувати, Киндиме, та час вам знати, що ці люди хочуть вас убити. Для того вони і привезли цю гармату з кулеметом.

Носоріг затремтів із ніг до голови. Він і гадки не мав, що всі ці будови і вся ця плутанина з лініями мали стосуватись його…

— Та за що? — запитав він сумно. — Що я зробив поганого цим людям?

— Ви — дичина, а вони — мисливці, — авторитетно пояснила Емілія. — Мисливці мусять полювати. Коли люди бачать зайця, чи морську свинку, чи дику курку інамбу, чи дику качку, вони зразу ж починають полювати, бо все це дичина. Зрозуміло? Та ви не бійтеся. Вас ці «мисливці» не спіймають. Я щось придумаю.

— Що придумаєте?

— Ще сама не знаю. Побачимо. Та ви не хвилюйтеся. Я така вигадниця. Я цю поліцію прожену, це вже напевно. А ви залишитеся жити з нами. В нашій компанії вже є один чотириногий, маркіз де Рабіко. Він порося. Ви з ним не знайомі?

— Не маю честі.

— Так це ж дуже поважний сеньйорі Ви не дивіться, що він боягуз і ненажера. Ви з ним зійдетеся, я впевнена. По-перше, у нього також чотири ноги. Хоча рога нема, навіть маленького. І взагалі ми вас приймемо в Орден Жовтого Дятла. «Орден» — це значить «компанія». А «Жовтого Дятла» — так наш будинок зветься. Знаєте, якщо у нас буде новий товариш, та ще з таким рогом, як у вас, то вже нас ніхто не подолає…

Емілія була в захваті: вона вже вбачала в носорогові члена родини. А тітонька Настасія як злякається! Емілія була в захваті…

— А що я повинен в цьому Ордені робити? — запитав носоріг, схвильований словами своєї товаришки.

— Поки що нічого. Згодом побачимо. Ці «мисливці» вже закінчують лінію. Скоро перевезуть свої гармати-кулемети на ганок веранди.

— То мені лягати біля хвіртки чи ні?

— Авжеж, лягати. Вони ж не зможуть користуватися цими своїми лініями, якщо ви не ляжете їм поперек дороги.

Носоріг не розумів:

— Та чому ж вони не перевезли гармату, поки я не ходив до