Читати книгу - "Степовий вовк"

вдень. Вранці я поїхав у лазню, а потім, смертельно стомлений, позавішував у спальні вікна, знайшов, роздягаючись, у кишені вірш, знов забув про нього, зразу ж ліг, не думаючи більше ні про Марію, ні про Герміну, ні про бал-маскарад, і проспав цілий день. Прокинувшись увечері, я почав голитися і аж тоді згадав, що за годину почнеться бал і мені треба знайти сорочку до фрака. Я одягнувся і в чудовому гуморі вийшов із дому, щоб спершу десь попоїсти.

Це був перший бал-маскарад, у якому я мав узяти участь. Я, правда, й раніше іноді бував на таких святах, часом вони мені подобались, але я ніколи не танцював, завжди був тільки глядачем, і мені завжди здавався смішним той запал, з яким інші розповідали про бал, смішною здавалась їхня радість. Проте сьогодні бал і для ме не був подією, на яку я очікував радісно й зацікавлена хоч і трохи боязко. Оскільки я йшов на бал без дами то вирішив трохи спізнитися; зрештою, мені так порадила й Герміна.

Останнім часом я рідко навідувався до «Крицевого Шолома», свого колишнього притулку, де просиджували вечори розчаровані чоловіки, пили вино і вдавали веселих хлопців; ця пивниця не пасувала до стилю мого теперішнього життя. Але сьогодні ввечері мені знов закортіло туди. В тому радісно-боязкому настрої, навіяному передчуттям змін і прощання з Марією, в якому я пере бував цього дня, всі зупинки й пам'ятні місця на мої життєвій дорозі ще раз набули болісно-чарівного блиску минувшини, а серед них і ця маленька, просякнута тютюновим димом пивниця, де я ще недавно був постійним відвідувачем, де ще недавно було досить випити примітивного наркотику ― пляшку місцевого вина, щоб знов піти до свого самітного ліжка і якось витримати черго вий день. Відтоді я скуштував інших засобів, міцніших збудників, солодшої отрути. Усміхаючись, я зайшов до старої пивниці. Господиня привітала мене, а мовчазні гості кивнули головою. Я замовив смажене курча, і скоро воно вже стояло переді мною. В череватій баварській чарці яскріло світле молоде ельзаське вино, білі, чисто вимиті дерев'яні столи і старі жовті панелі наче всміхалися до мене. І поки я їв і пив, у мені наростало почуття згасання. Я ніби сидів на святі прощання, мої зв'язки з тими місцями, де минало моє життя, з речами, що колись оточували мене, ще не порвалися, але готові були порватися, і мене проймала солодка, болісна туга. «Сучасна» людина зве це почуття сентиментальністю; вона вже не любить речей, навіть свого ідола, автомашину, яку сподівається, тільки-но буде змога, поміняти на іншу, кращої марки. Ця сучасна людина ― енергійна, діяльна, здорова, холодна й сувора,― чудовий взірець людської породи, для майбутньої війни вона просто ідеал. Але мене це не стосується, я ні сучасна, ні старосвітська людина, я випав з часу й пішов своєю дорогою, близький смерті, готовий до неї. І не мав нічого проти сентиментальності, я був радий і вдячний, що в моє- лу вигорілому серці є ще хоч якесь почуття. Тому Я Віддавався думкам про стару пивницю, про (свою симпатію до тих старих, незграбних стільців, віддавався запахові тютюнового диму й вина, голосам буденності й тепла,― все це разом створювало для мене ілюзію домівки. Прощатися солодко, вся душа тоді наливається ніжністю. Мені був милий твердий стілець, моя баварська чарка, милий був холодний, терпкий смак ельзаського, моя спорідненість з усіма речами і з кожним відвідувачем у цьому приміщенні, милі були обличчя замріяних, розчарованих пияків, братом яких я був так довго. Це була міщанська сентиментальність, ледь приправлена духом старомодної романтики з моїх дитячих років, коли пивниця, вино й сигара були ще чимось забороненим, незнаним, чудовим. І Степовий Вовк не з'явився, не вишкірив іклів, щоб подерти на шматки мою сентиментальність. Я мирно сидів у відблиску минувшини ― пригаслого сузір'я, що схилилося до заходу й кидало на мене останнє проміння.

Зайшов вуличний торгівець, і я купив у нього жменю смажених каштанів. Зайшла стара жінка з квітками, я купив у неї пучечок фіалок і подарував їх господині. І аж коли я почав розраховуватися й сягнув рукою до того місця, де мала бути кишеня, то знов згадав, що на мені фрак. Бал-маскарад! Герміна!

Але для мене й досі було надто рано, я ніяк не міг присилувати себе піти до «Глобуса». Я відчував якийсь внутрішній опір, нехіть, як завжди, коли думав про ті розваги, що стали для мене звичними останнім часом, чи коли заходив до великих, переповнених галасливим людом приміщень. Я, мов школяр, боявся чужого оточення, танців, товариства гульвіс.

Я повільно поминув якийсь кінотеатр, кинув оком на пучок ліхтарів і на велику барвисту афішу, що мерехтіла в їхньому світлі, ступив ще кілька кроків, тоді вернувся й зайшов усередину. Там я міг спокійно посидіти в темряві до одинадцятої години. Хлопець із ліхтариком повів мене до темної зали. Спотикаючись, я пробрався за завіси, знайшов своє місце й раптом опинився серед Старого Заповіту. Це був один із тих фільмів, які з великими затратами і з великою розкішшю ставлять, начебто, не задля прибутку, а з шляхетною, священною метою і на які вдень учителі Закону Божого водять навіть школярів. У ньому показували історію Мойсея та Ізраїльтян у Єгипті ― юрби людей, силу-силенну коней і верблюдів, палаци, блиск єгипетських фараонів і злигодні євреїв серед гарячих пісків пустелі. Я бачив Мойсея трохи схожого бородою на Уолта Уїтмена, чудового театрального Мойсея з вогнистим поглядом, грізного проводиря, що з довгою палицею крокував пустелею, мов сам Вотан, на чолі євреїв. Бачив, як він молився Богові на березі Червоного моря, бачив, як море розступилося й утворило ніби дорогу, прохід між двома водяними горами (мабуть, конфірманти, що їх священик приводив на цей релігійний фільм, потім довго сперечалися про те як оператори зробили цю сцену), бачив, як пророк і наляканий народ перейшли тією дорогою на другий бік, бачив, як позад них з'явилися бойові колісниці фараона як єгиптяни вражено й боязко зупинилися на березі моря, а тоді мужньо кинулися вперед, і як над величним фараоном у золотому панцері, над усіма його колісницями і вояками зімкнулися водяні гори, і згадав чудовий дует для двох басів Генделя, в якому прегарно оспівана ця подія. Далі я побачив, як Мойсей, суворий герой серед суворих скель, піднявся на Сінай і там Єгова за допомогою бурі, грому і блискавки передав йому десять заповідей, а його негідний народ тим часом біля підніжя