Читати книгу - "Лісом, небом, водою. Книга 1. Лисий"

Слід гадати, саме цей жест Лисого справив на Єгора більш позитивне враження, ніж уся попередня розмова. Мабуть, він вирішив, що люди, які ховаються від підземників, не можуть бути поганими. Він і далі мовчав, але в очах його з'явилось якесь життя, можливо, надія.

— Ти їсти хочеш? — спитала Марічка.

Єгор несміливо кивнув.

Усі кинулися викладати перед ним їжу, щойно добуту в коморі підземників. Лисий мусив це зупинити — він знав, що людині, яка тривалий час голодувала, багато їсти не можна.

Трохи підкріпившись, Єгор почав говорити. Розповідь його була плутана, він весь час збивався — хлопцеві важко було зібратися з думками. Але певна картина подій склалася.

На півдні за лісом було поле. Це поле обробляли люди з села, розташованого неподалік від того місця, де зливаються річки. Село постійно віддавало більшість вирощених харчів лісовим воїнам, яких очолює Микита Орел.

— Орлом він сам себе назвав? — перебив Лисий.

— Я не знаю, — задумливо відгукнувся Єгор. — Тут якась незрозуміла історія. Кажуть, він брат того орла, що постійно літає над лісом. І що він безсмертний, доки над лісом кружляє його брат… Не знаю… Його справді двічі намагалися вбити…

— Хто?

— Та його ж воїни. Ті, яким його сваволя набридла, чи що… Не знаю. Я навіть не знаю, чи це правда. Так кажуть.

— І що з ними сталося?

— З ким?

— З тими, хто намагався його вбити.

Єгор мовчки подивився на Лисого й нічого не відповів. Після паузи далі повів розповідь про стосунки воїнів і селян.

Отож воїни забирали харчі, а за це охороняли село від небезпечних зайд з півночі. Підземелля були вириті багато років тому — також мешканцями Єгорового села. Щороку Микита забирав із села молодих хлопців. Вони проходили різноманітні небезпечні випробування — добра половина парубків гинула в цих випробуваннях. Решта ставала його новими воїнами.

Цього року настала Єгорова черга проходити випробування. Він відмовився — взагалі був проти того, щоб село годувало воїнів. Він сховався в лісі на березі ріки. Але згодом його схопили. В цій в'язниці Єгор сидить уже кілька днів. Нічого, крім сухарів та води, йому не дають. Микита хоче добитися, щоб хлопець погодився проходити випробування. Він сказав, що виходу немає — адже Єгор побував у лісовому підземеллі й тепер обізнаний з таємницями «секретного укріпленого району». Або він погодиться проходити випробування, або Микита його вб'є.

Єгор знає, що Микита в будь-якому разі вб'є його, — просто створить такі умови на випробуваннях, що хлопець загине. Але ватажку треба, щоб це було схоже на нещасний випадок, щоб Єгор сам був винен у своїй смерті. Бо інакше наступного року знову хтось із хлопців відмовиться йти у воїни.

Єгорова розповідь багато що пояснювала, але у Лисого виникло ще більше запитань. Втім, він вирішив відкласти їх на пізніше, бо треба було вибиратися звідси. Довго лишатись у в'язниці небезпечно.

— Ви звідси не вийдете, — тихо мовив Єгор. — їх багато. І до того ж біля кожного виходу на поверхню влаштовано пастки. Навіть не всі воїни можуть їх уникнути — тільки командири відділень. А вони такі вірні Микиті…

За дверима знову загупали кроки. Всі принишкли. Кілька чоловік пробігли повз, начебто все заспокоїлося, аж раптом вони почули металевий скрегіт.

— Вони тут! — пролунав за дверима голос. — Попалися! Біжіть до командира. А я тут постережу.

Передчуваючи найгірше, Лисий смикнув за двері. Вони не відчинялися.

За дверима почувся регіт.

— Посмикай ще! — крізь сміх крикнув воїн. — Хитро придумали! Але ми хитріші!

Двері були дуже міцними. Залізний засув на них такий, що виламати його — не в їхніх силах. Відстрілюватися? Безглуздо. Довго їхній опір не триватиме.

Лисий нічого не міг придумати.

Розмова з братом

— Тиміш! — раптом вигукнув незнайоме слово Єгор. — Тимоше, це ти?

— Єгор? — невпевнено відповів воїн з-за дверей. — Що ти тут…?

— Мене зловили, — промовив Тиміш. — Я втік, щоб не брати участі в випробуваннях…

— То це ти?!.. Хіба ж можна бути таким дурним!.. Ти знаєш, що на тебе чекає?

— Знаю.

— Так якого ж ти!..

Запала пауза. Чутно було тільки, як Петрусь зрізає з колоди в стіні скіпи. Він ніяк не міг натішитися ножами, що йому дісталися. Навіть у такій ситуації.

— Це твій друг? — стиха спитав Лисий.

— Брат, — відповів Єгор.

— Двоюрідний?

— Рідний…

— Він нас випустить?

Єгор не відповів.

— Єгорчику, скажи йому, хай випустиць нас! — тихо попросила Марічка. Хлопець безнадійно похитав головою.

— Тоді вб'ють його.

— Так хай не лишаєцця, хай тікає з нами.

— Куди? — Єгор понуро глянув на Марічку. Схоже, він потрохи призвичаївся до світла. — Я вже тікав… Тільки гірше буде…

— Гірше, ніж уб'ють? — так же понуро спитав Лисий.

— Гірше, ніж уб'ють.

— А шо може буць гірше? — не зрозуміла Марічка.

— Катуватимуть до смерті… Можуть маму вбити.

— А коли ти тікав у ліс, ти цього не знав? — Щось тут не сходилося, і Лисий не міг збагнути, що саме.

— Знав… Але… Не вірив. Думав, вони ж також люди…

— Але ж вони всі з вашого села, — ніяк не міг заспокоїтися Лисий.

— Були з нашого села… Та й то не всі. А тепер вони з-під землі.

— Єгоре! — раптом пролунало з-за дверей.

— Що?

— А пам'ятаєш, коли ти був малим, я тебе вчив битися?

— Пам'ятаю, ти ще мені якось руку вивихнув.

— Ну, то ж я не навмисне… А як я тебе на плечах носив, пам'ятаєш? Ти ще тільки сядеш на плечі, кажеш: «Співай!» Я везу тебе на плечах і співаю… А ти ще слів не знав, а все одно підспівував мені…

— Пам'ятаю, — відповів Єгор.

— Я теж весь час згадую… Слухай, ти не кажи йому, гаразд?

— Кому? — здивувався хлопець.

— Ну, Микиті. Не кажи, що я твій брат… Не скажеш?..

Єгор мовчав. З очей його потекли сльози. Дивлячись на нього, Марічка теж тихенько заплакала. Петрусь усе стругав скіпи. Одну за одною, одну за одною.

— Єгоре, не скажеш?

Єгор помовчав, потім витер сльози й твердо відповів:

— Скажу, що у мене брата немає.

— Дякую…

— А ти не дякуй, — втрутився в розмову Василько. — Тебе це не врятує.

— Що то означає не врятує? — перепитав Тиміш.

— А те означає, що він не скаже, а я скажу.

— Е, е, ти чого, — захвилювався воїн за дверима. — Що я тобі зробив?

— А то ти не знаєш! А хто замкнув нас тут?

— Так я ж… Я ж не знав, що Єгор там… Тобто я знав, що там бунтар… Але ж я не думав, що Єгор…