Читати книгу - "Казки"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Бувай здоров! — сказав маленький Клаус і покотив тачку з грішми та скринею, в якій сидів дяк.
По той бік лісу була велика глибока річка. Вода в ній текла так швидко, що ледве можна було її перепливти. Через річку був перекинутий новий місток.
Маленький Клаус зупинився посередині і сказав навмисно голосно, щоб дяк у скрині почув:
— Навіщо мені ця дурна скриня? Вона така важка, ніби камінням напхана. Я тільки заморюся тягнути її далі. Краще кину її в річку. Припливе вона до мене додому — добре, не припливе — також нічого поганого з того не буде!
Взявся він однією рукою за скриню і трошки підняв її, ніби наміряючись кинути у воду.
— Стривай! — закричав із скрині дяк. — Випусти мене спочатку!
— Ой! — закричав маленький Клаус, удаючи, що він злякався. — Він і досі там. Треба швидше кинути його у воду, щоб він потонув!
— Ой, ні, ні! — закричав дяк. — Випусти мене, я дам тобі цілу мірку грошей.
— Ну, це інша справа! — сказав маленький Клаус і відчинив скриню. Дяк швидко видряпався звідти, штовхнув порожню скриню у воду, і вони обидва пішли до його будинку, де маленький Клаус одержав ще мірку грошей.
Тепер тачка була повна грошей.
— Ну, конячку я непогано оплатив! — сказав він сам до себе, коли прийшов у свою хату і висипав цілу купу грошей. — От розсердиться великий Клаус, коли дізнається, як я забагатів через мою єдину конячку, але я йому не скажу правди!
І він послав хлопчика до великого Клауса попросити мірку, якою міряють зерно.
«Навіщо вона йому?» — подумав великий Клаус і намазав трохи дьогтем дно мірки — може, щось пристане.
Так і трапилося. Коли віддали мірку назад, побачив великий Клаус на дні три новенькі срібні монетки.
— Що це таке? — здивувався великий Клаус і швидко побіг до маленького Клауса. — Звідки у тебе стільки грошей?
— Та це я вчора продав шкуру своєї конячки.
— Тобі багато заплатили! — сказав великий Клаус, побіг ще швидше додому, схопив сокиру, повбивав своїх чотирьох коней, поздирав з них шкури та й повіз у місто продавати.
— Шкури! Шкури! Кому потрібні шкури? — кричав він на вулицях. Усі шевці та чинбарі збіглися до нього і питали, скільки ж він хоче за шкуру.
— Мірку грошей за кожну! — сказав великий Клаус.
— Чи ти сказився? — закричали всі. — Ти, може, думаєш, у нас стільки грошей, що ми мірками даємо!
— Шкури! Шкури! Кому потрібні шкури? — кричав він далі і всім, хто питав, по чому шкура, відповідав: — Мірка грошей штука!
— Він хоче нас дурити! — розсердилися всі, і шевці взяли свої ремені, чинбарі — свої шкіряні фартухи і добре одлупцювали його.
— Шкури! Шкури! — передражнювали вони його. — От ми здеремо з тебе шкуру, то й знатимеш! Іди швидше геть звідси! — кричали вони, і великий Клаус так дременув, як тільки міг. Ще ніколи в житті його так не били.
— Ну, — сказав він, коли повернувся додому, — буде ж тобі, малий Клаусе, за це! Я тебе вб’ю!
Він узяв величезний лантух, пішов до маленького Клауса і сказав:
— Ти обдурив мене! Спочатку я повбивав моїх коней, а потім мене самого побили! Це все з твоєї ласки, — але більше ти не зможеш мене дурити!
Він схопив маленького Клауса, посадив у лантух, закинув його на плечі і гукнув:
— Піду та й утоплю тебе!
Шлях до річки був чималий, а маленького Клауса не так то й легко було нести. Йшли вони повз церкву. От великий Клаус поклав лантух, а сам зайшов до церкви відпочити та помолитися перед тим, як утопити маленького Клауса.
— Ох-ох-ох! — зітхав маленький Клаус, і крутився, і повертався на всі боки, але ніяк не міг розв’язати лантуха та звільнитися. Повз нього проходив старий-престарий чередник, з білим, як сніг, волоссям і великою палицею в руці. Він гнав цілу череду корів та биків. Вони набігли на лантух з маленьким Клаусом і звалили його.
— Ох-ох-ох! — зітхав маленький Клаус. — Я такий молодий, а вже мушу вмирати.
— А я, бідний, такий уже старий, а ніяк не можу вмерти, — сказав чередник.
— Розв’яжи лантух! — закричав маленький Клаус. — Лізь туди замість мене, і ти швидко вмреш!
— З великою охотою, — сказав чередник і розв’язав лантух, з якого враз вистрибнув маленький Клаус.
— Але ти подивись за моєю чередою, — сказав старий і вліз у лантух.
Маленький Клаус зав’язав його і погнав корів та биків на пасовище.
Незабаром вийшов з церкви великий Клаус, закинув лантух собі на плечі, і йому відразу здалося, що лантух став набагато легший. Адже старий чередник важив трохи не вдвічі менше за маленького Клауса.
«Он, бач, як стало легко! — подумав він. — Напевне, це тому, що я помолився».
Дійшов він до річки, глибокої та широкої, кинув туди лантух з чередником і гукнув:
— Отут і лежи собі! Більше не дуритимеш мене!
Після цього він пішов додому. Тільки дійшов він до перехрестя — бачить, іде маленький Клаус і жене череду.
— Що таке? — здивувався великий Клаус. — Хіба я не втопив тебе?
— Звичайно, втопив! — сказав маленький Клаус. — Ти кинув мене півгодини тому в річку.
— А звідкіль же в тебе така чудова череда? — спитав великий Клаус.
— Це морська череда! — сказав маленький Клаус. — Я мушу розповісти тобі цілу історію і подякувати, що ти мене втопив, бо тепер я буду справді багатий! Ой, як було мені страшно, коли я був у лантусі! Вітер свистів мені у вуха, коли ти кинув мене з мосту в холодну воду. Я пішов зразу на дно, але не забився, бо там унизу росте ніжна, м’яка травиця. На неї я й упав. Лантух одразу розв’язався, і чудова дівчина в сніжно-білому платті, із зеленим вінком на мокрому волоссі взяла мене за руку і сказала: «Це ти, маленький Клаусе? Ну, на тобі спочатку маленьку череду! Недалеко звідси, на дорозі, пасеться друга, велика череда, я і її дарую тобі!» Тут я побачив, що річка для водяних мешканців була однаково, що шлях. Унизу, на дні, ходять і їздять вони від моря аж сюди, де річці кінець. Як там гарно! Повно квітів, свіжої трави! Риби, плаваючи у воді, шугали повз мої вуха, як пташки в повітрі. Які там гарні люди, а які череди пасуться коло рівчаків та канав!
— Але чому ти так швидко повернувся? — спитав великий Клаус. — Мене б не виманили звідти, якщо там добре.
— Ну, — сказав маленький
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Казки», після закриття браузера.