read-books.club » Сучасна проза » Добло і зло 📚 - Українською

Читати книгу - "Добло і зло"

155
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Добло і зло" автора Ірена Ігорівна Карпа. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 44 45 46 ... 72
Перейти на сторінку:
як окраса нашого дому, куди ми заманили її байками про депутатські машини і зірковими перспективами. Вася як цілодобовий користувач ЖЖ і аськи. Вася як пересувна вечірка. Вася як безплатний алкоголь.

Колись її екс — Рєдісов, дав їй почитати мою книжку, і тоді Вася взяла і пішла від нього до Ведмедя. Не знаю, в чому тут зв'язок, але Рєдісов коли-небудь мене приб’є сухим батоном без висівок.

ГУМОВА КАЧЕЧКА

Ахілесовою п’ятою Медведя були гумові качечки. Цей невроз проявився не в ранньому дитинстві, а в цілком зрілому віці тварини, у 24 роки. У нас була кімната Рєзінавай Утачькі — в цю кімнату всі боялися ходити, а найбільше Михайлина. Навіть вікно вона там мила, намагаючись не кинути погляд на зловісне жовто-рожеве каченя, бозна-для чого запхане за трубу батареї під самою стелею. В кишки і дроти, що колись вели до люстри, попередні орендарі квартири (мормони, чи що) понапихали навіщось штучних ялинових гілок. Напевно, святкували свої екстатичні сектантські свята. Новий рік, наприклад.

Але самих сектантів ми не боялися — Ведмідь тільки пообривав зі шпалерів наклейки з розтиражованим Джізасом, а я навіть наказала не чіпати одну на дверях. Там теж був Джізас і досить влучні слова для тих, хто підсцикає виходити надвір, у гидке вороже місто: «Бо якщо Господь із тобою, кого ти убоїшся?» За точність цитати не відповідаю. А от Ведмідь взагалі за себе не відповідав, коли його відправляли мити підлогу в кімнату Рєзінавай Утачькі, що її ми ніяк не наважувалися вийняти з-під стелі.

— А ще ти боїшся вантузів, — припускала я, — бо вони нагадують тобі про гумових качечок.

— Всьо-та ви знаєте, доктар…

Так там Качечка й висіла, поки не приїхала Вася, котрій начхати було на наші забобони.

— Я знаю, як ми це зробимо! Є один спосіб… — примружилась вона.

Коли ми знімали з верхатури качечку держаком від швабри, та жалісно дивилася в очі Васі й ніби промовляла: «Не віддавай мене їм!»

Ведмідь стояв і нерухомо споглядав качечку:

— Ага, і зараз вона переведе на нас очі і скаже: «Ви теж не викидайте мене! Я останній захист цієї кімнати від Сил Зла!» і ми обісцяні побіжимо всі втрьох геть щойно вимитим коридором…

СЕРЖАНТ ВИТЯЖКА

Ми сидимо на кухні. І куримо цигарки. Тьолки — бо курять. Я — бо сиджу з тьолками. Плюс дизайн хороший: сірий, в полосочку.

— Я курю, бо це в мене гопнічний рефлекс… І ви дві гопніци в вєчєрнєм свєтє… — задумливо видихаю дим. Його багато, бо курити я не вмію.

— Карпа, закрий рот, відкрий витяжку. — Ведмідь хамить в вєчєрнєм свєтє.

— О, точно. Можна замість слова «рот» казати «витяжка». Закрий свою витяжку!

— Дуже по-армійськи звучить, — погоджується Ведмідь.

— Ага, по-армійськи. Сержант Витяжка.

Вася до мене, тикаючи в покоцану давно колись ногу:

— А цей шрам у вас звідки, сержант?

— Це я з лжка впав… У сенсі, у В'єтнамі.

Вася:

— О, в мене теж такий є! — Показує подібний шрам у себе на гомілці. — Це я з лавочки впала… Ну, в смислі, тоді, в Перл-Харборі…

Медвідь задирає свою штанину:

— А це я… не побрила ноги. Ще тоді, тоже в Перл-Харборі.

ГОЛОВНИЙ ПРЕДМЕТ *ЕБЛІВ

А, щоби не забути сказати. Бо так нечесно. Алігарх, зглянувшись над нашим позірним зляганням із півздутим Дарт Вейдером, подарував нам ліжко. Справжнє Ліжко. Пахуче й індонезійське. За купу грошей. Я сама вибирала.

Ліжко тепер кочувало в нас із кімнати в кімнату. Щоби досягти максимального фен-шую.

Спали ми на ньому всі втрьох. Але при бажанні місця би стало ще двом красивим тайським емігранткам.

— Слушай, Карпа. Давай ми в кліпе «Секс» снімєм ету кравать? — пропонував деколи заощадливий Медвідь. — На декораціях зекономимо.

— Щоби на ньому сидів екс і їв депресивно шоколадки?

— Нє, — каже Вася, — треба щоби твоїми ексами були ті чотири чуваки з харківського балету.

— Балєруни?

— Пі-джеї! — Ведмідь.

— А ми за сценарієм маємо з ними усіма переспати. — Вася. — Ой.

КВАРТИРНИЙ ПЛАН

— О, тьолки. Давайте зробимо собі в коридорі Алею Звйозд! — кричить Вася, підібгавши ноги на здутій половинці Безіменного Матрацу. Він зелений, плаский і нам його дав Кучерявий Хлопчик як запоруку того, що ми не повернемося на його жилплощу.

— Точно, — кажу я, — наші імена плюс імена Чайника Лєни, Дарта Вейдера, Шерлока Голмса…

— А ще би кльово, щоби там лампи денного світла так запалювалися поступово, — каже Вовчик, — пум, пум, пум!

— Та нє, — раціоналізую я, — ми не зможемо реально встановити такі лампи… треба щось простіше типу…

— О, точно. Можна цю, як її, гі… гі…

— Гільйотину? — підказує Ведмідь.

— Гєрпєс? — питає з надією Вася.

— Та нє, — каже Вовчик, — гі… гі… ну, на Новий рік!

— Гірлянду! — видихаю я.

— Гірлянду, — погоджується Вовчик. — І силіконом покрити все.

— Прощайте, Карпині сіські! — Радіє Ведмедець.

— Вовчик, скажи їй! — благаю я.

— Що сказати?

— Що цицьки не силіконові.

— Не силіконові.

— Ага. Значить, прийдеться знову все купляти в будівельному супермаркеті… — зітхає Ведмідь.

Отак вони й жили. Пизділи цілими днями про будматеріали, час від часу їздили по них у супермаркет і поступово порожня квартира переставала бути порожньою — її починав заповнювати хлам. Ремонт поки що мав лише пасивний характер — будувалися плани і складалися мертвим гамузом будматеріали. Вже сто п’ятдесят разів «перефарбовувалася» кухня (від помаранчевих кругів а-ля диско-сімдесяті до зелено-рожевих смужок а-ля взагалі невідомо що). Нахабним чином з журналів видиралися всі сторінки з дизайнерськими кухнями-камінами і навіть клумбами.

— Тут ми ставимо барну стійку, а тут вішаємо гамак! — махав лапами Ведмідь.

— А коло цієї стінки виставляємо бухло! — додає Вася, ніби не знає, що в алкоголю в цьому домі не буде жодного шансу накопичитися в виставочній кількості. Це ми з Вовчиком по фітотерапії виступаємо, а в харківських тьолок свої пріоритети.

— І все-таки хто ж нам допоможе з ремонтом… — риторично зітхала я. Сама я робити не вмію геть нічого. Руки зі сраки, казала мама. На те я їй казала, що ліпше буду мудрою й зароблятиму гроші, а вже фізичну роботу хай хтось робить за ці самі мої гроші… нонсенс, карочє, виходить якийсь. Та й грошей я не стільки заробляю, щоби платити заробітчанам з Тернопільської області. Навіть на молдаван не вистарчить. Ех, пройдеться напрягати друзів. Тільки от кого? Покреативити і насрати після себе — таких у нас повно. Генії всі непрактичні. А от де взяти парочку робочих рук з мозолями? В голову обережно шкрябається ідея:

— А

1 ... 44 45 46 ... 72
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Добло і зло», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Добло і зло"