Читати книгу - "Фундація та Імперія"

Розум капітана Гена Прітчера не здатен був це збагнути.

Похмура тиша нічного міста, темний палац, захоплений загарбниками – все це виглядало символічно, але капітан Ген Прітчер, що стояв біля зовнішніх воріт палацу з крихітною атомною бомбою під язиком, не замислювався над цим.

До нього наблизилася якась постать, і капітан схилив голову.

Постать ледь чутно прошепотіла:

– Сигналізація працює, як завжди, капітане. Дійте! Вона нічого не зафіксує.

Капітан низько схилив голову під аркою і тихо рушив стежкою, оточеною фонтанами, до колишнього саду Індбура.

Його пам’ять вперто відмовлялася згадувати той день у Часовому Сховищі чотири місяці тому. Але деякі небажані спогади все ж зринали, здебільшого вночі.

Старий Селдон вимовляє свої доброзичливі слова, що виявилися жахливо недоречними… Безлад і сум’яття… Індбур без свідомості, у своєму костюмі мера, що видається занадто яскравим порівняно з його блідим обличчям… Переляканий натовп, який швидко зібрався і чекає неминучих слів про капітуляцію… Молодий чоловік, Торан, що блискавично пірнув у бічні двері, тримаючи на плечі Мулового блазня…

І він сам, якийсь розгублений після всього цього, стоїть біля непрацюючої автівки.

Протискається крізь стихійний натовп, який вже залишає місто, і йде невідь куди.

Навмання кидається до криївок, які є (точніше, були колись) штаб-квартирами демократичного підпілля, що хиріло й занепадало протягом останніх вісімдесяти років.

Але ці криївки порожні.

Наступного дня в небі швидко з’явилися чорні кораблі чужинців і м’яко приземлилися посеред будівель сусіднього міста. Капітан Ген Прітчер відчув, як душу заповнюють безпорадність і відчай.

Він узявся подорожувати.

За тридцять днів пройшов пішки майже двісті миль, перевдягнувшись у вбрання робітника гідропонних плантацій, на труп якого натрапив на узбіччі. Відростив густу, червонясто-коричневу бороду…

І розшукав те, що залишилося від підпілля.

Це трапилося у місті Ньютон, у кварталі, що колись був розкішним, а тепер повільно ставав злиденним. Потрібний йому будинок важко було вирізнити серед подібних. А потрібна людина виявилася ширококостим чоловіком із маленькими очицями і вузлуватими кулачками в кишенях. Той привідчинив двері і затулив вхід своїм жилавим тілом.

Капітан пробурмотів пароль:

– Я прилетів із Мірану.

Чоловік похмуро відповів:

– Щось ви цього року зарано.

А капітан йому:

– Не раніше, ніж торік.

Але чоловік не відступив убік. Він спитав:

– Хто ви?

– Хіба ви не Фокс?

– Ви завжди відповідаєте запитанням на запитання?

Капітан непомітно вгамував дихання і потім спокійно сказав:

– Я Ген Прітчер, капітан флоту, а також член підпільної Демократичної партії. Ви дозволите мені зайти?

Фокс відступив і сказав:

– Моє справжнє ім’я Орам Паллі.

Він простягнув руку, і капітан потиснув її.

Кімната була доглянута, але не розкішна. В одному кутку стояв декоративний проектор для книжок та фільмів, що на професійну думку капітана цілком міг бути замаскованим бластером чималого калібру. Об’єктив проектора закривав отвір і міг керуватися дистанційно.

Фокс вловив погляд свого бородатого гостя і силувано посміхнувся. Він сказав:

– Так! Але лише в часи Індбура і його холуїв-вампірів. Проти Мула з цим мало що вдієш, еге ж? Проти Мула нічого не допоможе. Ви голодні?

Щелепи капітана стиснулися під бородою, і він кивнув.

– Це забере якусь хвилинку, якщо ви почекаєте. – Фокс дістав із шафи дві банки і поставив їх перед капітаном Прітчером. – Покладіть на них пальці і розламайте, коли вони достатньо нагріються. Мій терморегулятор не працює. Такі речі вельми нагадують, що йде війна – або була, еге ж?

Його слова звучали енергійно, але нічого підбадьорливого він не казав. У очах читалася холодна задума. Він сів навпроти капітана і пояснив:

– Якщо мені щось у вас не сподобається, то від вас не залишиться нічого, крім купки вугликів на тому місці, де ви сидите. Зрозуміли?

Капітан нічого не відповів. Банки відкрилися, щойно він натиснув на них.

Фокс коротко сказав:

– Тушковане м’ясо! Вибачте, але з їжею зараз сутужно.

– Знаю, – відповів капітан. Він їв швидко, не підводячи голови.

Фокс сказав:

– Я вас колись бачив. Намагаюся згадати, але борода збиває мене з пантелику.

– Я тридцять днів не голився, – відповів капітан, і потім люто додав: – Чого вам ще треба? У мене був правильний пароль. І документи.

Співрозмовник відмахнувся:

– Ет, я можу припустити, що ви дійсно Прітчер. Але зараз багато хто має і паролі, і документи, і обличчя не приховує, але перейшов на бік Мула. Чи ви колись чули про Левво?

– Так.

– Він із Мулом.

– Що? Він…

– Так. Він був чоловіком, якого називали «нескореним». – Губи Фокса скривилися від безгучного сміху. – Потім Вілліґ. Теж із Мулом! Ґарр і Нот. Теж! То чому б і Прітчерові не перейти на бік Мула? Звідки мені знати?

Капітан лише похитав головою.

– Але це не має значення, – тихо сказав Фокс. – Якщо Нот перейшов на їхній бік, вони мають про мене знати. Тож якщо ви законослухняний громадянин, ви перебуваєте в більшій небезпеці, ніж я через знайомство з вами.

Капітан доїв і зіперся на спинку стільця.

– Якщо у вас немає організації, то де мені її знайти? Фундація, може, й склала зброю, але не я.

– Так! Капітане, ви не можете вічно поневірятися. Чоловіки Фундації повинні зараз мати дозвіл на поїздки з одного міста до іншого. Ви це знаєте? І посвідчення особи. Воно у вас є? До того ж всі офіцери старого флоту мають з’явитися до найближчої окупаційної штаб-квартири. А ви ж офіцер, так?

– Так. – Голос капітана був різким. – Ви думаєте, я тікаю через страх? Я був на Калгані невдовзі після того, як він потрапив до рук Мула. Протягом місяця на свободі не лишилося жодного офіцера колишнього отамана, бо вони були природними військовими лідерами будь-якого бунту. Підпільники завжди розуміли, що неможливо здійснити жодну революцію, не контролюючи хоча б частину флоту. І Мул, очевидно, це теж розуміє.

Фокс задумливо кивнув.

– Цілком логічно. Цей Мул – уважний політик.

– Я позбувся форми за першої нагоди. Відростив бороду. Після всього, що трапилося, інші також могли зробити так само.

– Ви одружений?

– Моя дружина померла. Дітей немає.

– Отже, ви маєте імунітет від шантажу заручниками.

– Так.

– Хочете почути пораду?

– Так, якщо маєте що порадити.

– Я не знаю, якої політики дотримується Мул або які в нього наміри, але кваліфіковані робітники й досі не постраждали. Їхні зарплати виросли. Виробництво всіх видів ядерної зброї розвивається.

– Справді? Схоже, він збирається продовжувати наступ.

– Не знаю. Можливо, той скурвий син хоче заспокоїти робітників, щоб вони не бунтували. Якщо