Читати книгу - "Друга одіссея"

Як і на Європі, лише в набагато ширшому масштабі, еволюція на Юпітері зайшла в глухий кут. Тут ніколи не могла зародитися свідомість; якби навіть це сталося, вона була б приречена на жалюгідне існування. У середовищі, де вогонь неможливий, а твердих речовин не існує, така повітряна культура ніколи б не досягла навіть Кам’яного віку.

Тепер, ширяючи над центром одного з юпітеріанських циклонів, що за розмірами не поступався Африці, він знову збагнув присутність чогось, що його контролює. Настрої та емоції запливали в його свідомість, хоча він не міг визначити конкретні поняття й ідеї. Немов він слухав за зачиненими дверима запеклу суперечку незнайомою мовою. Приглушені звуки чітко виражали розчарування, непевність, раптове рішення — а втім, чого саме намагалися в такий спосіб досягти, він не розумів. Знову він почувався, як собака, що може поділяти зміни в настрої свого господаря, але не годен уторопати причини.

А відтак невидимий припон потяг його до серця Юпітера. Пройшовши крізь хмари, він занурювався нижче від того рівня, де було можливе якесь життя.

Невдовзі він опинився в зоні, недосяжній для останніх променів тьмяного й далекого Сонця. Тиск і температура швидко зростали; вони вже були понад позначкою кипіння води, і він мерщій проминув шар киплячої пари. Юпітер був немов та цибулина; а він знімав лушпинку по лушпинці, хоча поки що здолав лише частину шляху до ядра.

Під парою клекотіло відьомське варево з нафтопродуктів, яких вистачило б на мільйони років для усіх людських двигунів внутрішнього згоряння. Углиб воно ставало густішим і щільнішим; потім дещо несподівано закінчилося на розриві завтовшки лише в кілька кілометрів.

Твердіша від будь-якої земної породи й одночасно рідка, наступна оболонка складалася з кремнію та вуглецю — настільки складних сполук, що вони могли б забезпечити земних хіміків роботою на ціле життя. Він проходив тисячі кілометрів шар за шаром; температура виросла на сотні, потім тисячі градусів, а склад різноманітних шарів ставав усе простішим. На півдорозі до ядра було надто спекотно для хімічних реакцій: усі сполуки розпалися, могли існувати лише базові елементи.

Потім виникло глибоке море водню, але не того водню, що міг існувати лише частку секунди в земних лабораторіях. Цей водень перебував під таким шаленим тиском, що перетворився на метал.

Він майже досяг центра планети, але Юпітер приготував іще один сюрприз. Товстий шар металевого, проте досі рідкого водню несподівано урвався. Наостанок на шістдесят тисяч кілометрів униз простяглася тверда речовина.

Цілі віки вуглець, що запікався в хімічних реакціях, спускався вниз до центру планети. Там він нагромаджувався, кристалізувався під тиском у мільйони атмосфер. І там, у центрі, за незбагненним жартом природи, було щось надзвичайно цінне.

Ядро Юпітера, якого ніколи не досягнуть люди, — це алмаз завбільшки із саму Землю.

Розділ 39. У гаражі для космічних капсул

— Вальтере, я хвилююся за Гейвуда.

— Знаю, Таню, але що ми можемо вдіяти?

Керноу ніколи не бачив капітана Орлову такою нерішучою; це робило її значно привабливішою, попри його упередження щодо маленьких жінок.

— Він мені дуже подобається, але це не причина. Його, — гадаю, найдоречнішим словом тут буде похмурість — його похмурість робить усіх нещасними. «Леонов» був радісним кораблем, я хочу, щоб так тривало й надалі.

— Чому ви не поговорите з ним? Він вас поважає і, я впевнений, спробує позбутися своєї меланхолії.

— Я збираюся це зробити. Та якщо не подіє…

— Ну?

— Є одне просте рішення. Чим іще він може допомогти в цій подорожі? Коли ми почнемо повертатися додому, він усе одно має заснути. Тож можемо — як ви там кажете? — трохи випередити події.

— Фу, такий самий брудний трюк Катерина утнула зі мною. Він буде дуже злий, коли прокинеться.

— Однак тоді він опиниться на Землі й матиме достатньо роботи. Певна, він нам пробачить.

— Не можу повірити, що ви серйозно. Навіть якщо я вас прикрию, Вашинґтон здійме бучу. Крім того, зважте, а раптом щось трапиться і Флойд нам знадобиться? Пробудження зі стану гібернації є безпечним через два тижні буферного періоду, чи не так?

— У віці Гейвуда такий період триватиме місяць. Так, ми це візьмемо до уваги. Але що, на вашу думку, може статися тепер? Гейвуд виконав роботу, заради якої його сюди прислали, крім, звісно, наказу шпигувати за нами. Я певна, вас добре поінформували про це десь у закапелках Вірджинії чи Меріленду.

— Не буду цього ні підтверджувати, ні спростовувати. Та, щиро кажучи, агент під прикриттям з мене ніякий. Я надто багато плескаю язиком і ненавиджу Службу безпеки. Усе життя я намагався не потрапити до обраних з доступом до секретної інформації. Щоразу як виникала небезпека, що матеріали, з якими я працював, перекласифікують на «конфіденційно» чи навіть «таємно», я зчиняв ґвалт. Хоча це сьогодні дуже важко.

— Вальтере, ви невитравний.

— Невиправний?

— Так, саме це я мала на увазі. Та повернімося до обговорення справи з Гейвудом. Чи не погодилися б ви спершу з ним поговорити?

— Маєте на увазі, виголосити перед ним запальну промову? Я краще допоможу Катерині заправити шприц. У нас надто різні характери. Він вважає мене за балакучого блазня.

— Так частенько ви і є балакучий блазень. Але, напевно, це лише машкара, щоб приховати справжні почуття. Ми вважаємо, що душа у вас дуже добра й вона намагається дати собі волю.

Це вперше Керноу не знав, що відповісти. Зрештою він промимрив:

— Ну, добре, я постараюся. Проте не очікуйте на диво: маю «одиницю» за тактовність. Де Флойд причаївся зараз?

— У гаражі для космічних капсул. Каже, що працює над підсумковим звітом, але я в це не вірю. Він просто хоче сховатися від нас, а космічний гараж є найтихішим місцем на кораблі.

То була не головна причина, хоча також досить важлива. На відміну від центрифуги, де на «Діскавері» вирувало життя, космічний гараж не мав сили тяжіння. Із самого початку Космічної ери люди дізналися, що невагомість дає ейфорію, породжену спогадами про свободу, яку вони втратили, покинувши лоно моря. У невагомості дещиця цієї свободи поверталася; разом з вагою зникало багато земних турбот і хвилювань.

Гейвуд Флойд не забув своєї печалі, але в гаражі для космічних капсул з нею легше було впоратися. Коли він неупереджено міркував над тим, що трапилося, то дивувався, як сильно відреагував на подію, котра насправді не стала для нього несподіванкою. Його сум був викликаний чимось більшим, аніж втратою кохання, і це найгірше. Удару він зазнав тоді, коли був особливо