Читати книгу - "Темний шлях, Анні Кос"

Йорунн весь день провела на стінах і біля воріт, особисто розпитуючи кожного гінця, але ті не могли сказати нічого конкретного про долю Ліда. Дехто бачив здалеку кінні загони без прапорів і знаків, але підібратися близько й впізнати, хто це, не вдалося через кочівників, що заполонили степ. Йорунн мучилася від невідомості та тривоги за брата, до останнього сподіваючись, що йому вдалося вибратися з пекла битви цілим і неушкодженим.

— Якщо Лід не встигне дістатися міста і привести сюди залишки кінноти, то нам буде спекотно, дуже спекотно, — підтвердив її підозри Лонхат.

— Ми будемо чекати. Він вибереться.

Вночі дівчину мучили кошмари. Їй снилося, що вона йде по нескінченних неживих пустках, що розкинулися під сизо-червоним покривом хмар. Уві сні вона кудись поспішала, боялася запізнитися, спотикалася і падала, ковтаючи пилюку і пісок, щоб знову встати й бігти вперед. Раптом вона побачила попереду знайомий силует людини, проте хто це був і чому їй так важливо згадати його ім'я, Йорунн не знала. Вона покликала, спершу несміливо, потім на повний голос. І в той момент, коли людина почула її й обернулася, Йорунн прокинулася.

Серце калатало так, ніби вона тільки-но неслась галопом, а не лежала в ліжку. На зубах рипів невидимий пил пустки. Йорунн застогнала, обхопивши голову обома руками й промовляючи про себе одне й те саме: він вибереться, він живий. Що ще їй залишалося, окрім як чіплятися за примарну надію?