Читати книгу - "Вічне життя Смерті, Лю Цисінь"

— То що не так?

— Я пройшов повз нього, він привітав мене, я підвів на нього очі…

Підполковник знову замовк, і Весту довелося кивнути, підбадьорюючи його.

— Цією людиною виявився майор Пак Є Джун, командир загону морської піхоти «Синього простору».

— Ви говорите про нашу ціль? — спокійно запитав Вест, не виказуючи ані найменшого здивування.

Девон ухилився від прямої відповіді.

— Лікарю, вам же відомо, що я постійно передивляюся зображення внутрішніх відсіків «Синього простору», які до цього передавалися софонами. Можна навіть сказати, що я знаю екіпаж «Синього простору» ліпше, ніж людей із «Гравітації». І, звісно, я дуже добре запам’ятав, який на вигляд майор Пак Є Джун.

— Можливо, це хтось із нашого корабля, просто схожий на нього.

— Я знаю весь склад екіпажу «Гравітації» — нікого навіть частково схожого на майора в нас на борту нема. І… він після привітання просто пройшов повз мене, не змінивши виразу обличчя. Я на кілька секунд заціпенів, а коли розвернувся, коридор уже був порожній.

— Підполковнику, коли ви вийшли з гібернації?

— Три роки тому. Я мусив спостерігати за «Синім простором» ізсередини. До того я був серед тих, хто найдовше перебував у гібернації.

— Тоді момент входження софонів у сліпу зону мав би припасти на час вашого неспання.

— Так і є.

— А до цього ви в режимі реального часу невідривно спостерігали за зображеннями з внутрішніх відсіків нашої цілі. Мені здається, що вам уже комфортніше перебувати на борту «Синього простору», ніж «Гравітації».

— Дійсно, лікарю, я багато разів відчував дискомфорт через це.

— А потім в одну мить трансляція перервалася, й ви вже не бачите звичних оку картинок. До того ж ви втомилися від такої роботи… Підполковнику, нічого страшного не відбувається. Я вам пропоную просто більше відпочивати, адже зараз на бойовому чергуванні екіпаж у повному складі, тож людей, аби вас підмінити, не бракує.

— Лікарю, я пережив Битву Судного дня. Після того як мій корабель вибухнув, я змушений був відлетіти в рятувальній капсулі, розміром не більшій за ваш стіл. Я цілий місяць дрейфував на орбіті Нептуна. Коли мене врятували, я був за крок від смерті, але й тоді мій розум лишався ясним, не було жодних натяків на галюцинації… Я вірю, що бачив щось реальне, — закінчив Девон. Він підвівся й пішов геть. Дійшовши до дверей, він повернувся й додав: — Якщо я знову десь перестріну цього покидька — я його вб’ю.

***

Невдовзі після цього в екологічній зоні №3 сталася невеличка аварія — з якогось дива тріснула надміцна, виготовлена з вуглецевого волокна трубка системи живлення рослин, яка навіть не була під тиском. Інженер-технік Іванов проминув густі, немов тропічний ліс, зарості культур, які вирощували аеропонічно, й побачив, що живильну рідину, яка жовтим потічком витікала на підлогу, вже прибирають кілька людей.

Роздивившись уважніше розламану трубку, Іванов забовванів.

— Це схоже на… влучання мікрометеорита!

Хтось засміявся. Іванов був досвідченим інженером-техніком у поважному віці, тож його припущення здавалося ще безглуздішим. Усі без винятку екологічні зони були розташовані в самому центрі корабля, а зону №3 від переборок зовнішнього корпусу відділяло кілька десятків метрів.

— Я пропрацював у зовнішній інженерній службі понад десять років і добре знаю, який вигляд мають сліди влучання мікрометеоритів! Неправильно буде просто закрити очі на цей випадок. Погляньте, це характерні ознаки високотемпературної абляції по краях розриву!

Іванов підніс ближче до очей місце розриву й уважно оглянув трубку зсередини. Потім попросив техніка вирізати пошкоджену ділянку, аби роздивитися її під мікроскопом. Він виставив 1000-кратне збільшення на монокулярі, й усі ахнули від побаченого: в стінках трубки застрягли маленькі чорні часточки завбільшки в кілька мікронів. На сильно збільшеному зображенні грані кристалів виблискували, мов пари непривітних очей. Досвідченим астронавтам не склало жодних труднощів зрозуміти, що саме вони бачать: діаметр мікрометеорита дорівнював приблизно ста мікронам, від зіткнення з трубкою він розлетівся на друзки, і фрагменти, що втратили більшу частину кінетичної енергії, застрягли в стінці трубки якраз навпроти проламу.

Усі, отетерівши, в одну мить підвели очі догори.

Стеля екологічної зони на вигляд була неушкодженою, крім того, над нею розташовувалися ще добрий десяток інших приміщень і сотні переборок різної товщини, які відділяли це приміщення від космічного простору. Подібне ушкодження будь-якої з цих переборок вже увімкнуло б сигнал загальної тривоги.

Але, зважаючи на ступінь пошкодження, цей мікрометеорит міг прилетіти тільки з космосу, оскільки його швидкість мала б дорівнювати щонайменше 30 000 метрів на секунду. Неможливо прискорити камінчик до такої великої швидкості всередині корабля, а тим паче в екологічній зоні.

— Якась чортівня з привидами, — пробурмотів лейтенант Айк, а потім повернувся й пішов. Його слова виявилися пророчими: за десять годин він побачить іще одного, значно більшого привида.

***

У той момент Айк уже лежав у ліжку своєї каюти, намагаючись заснути. Раптом він помітив круглу діру діаметром близько одного метра в стіні навпроти, де до цього висіла картина із зображенням природних красот Гавайських островів. Багато перегородок всередині корабля справді мали здатність утворювати проходи за побажанням членів екіпажу, проте вони не були ідеально круглі за формою. До того ж переборки між каютами молодшого офіцерського складу були суцільнометалевими й не могли трансформуватися подібним чином.

Айк уважно оглянув отвір і відзначив, що його краї ідеально відполіровані до дзеркального блиску. Хоча поява подібної аномалії мала вкрай дивний вигляд, Айк був більше заінтригований, ніж стривожений, бо в сусідній каюті мешкала молодший лейтенант Верина.

Верина обіймала посаду інженера-техніка системи штучного інтелекту корабля, й Айк ніяк не міг викинути з голови цю красуню, хоча вона, схоже, мало цікавилася його залицяннями. Айк пригадав позавчорашні події, коли вони одночасно закінчили службу й разом поверталися до офіцерського блоку. Айк подумав знову спробувати напроситися на гостину до її каюти, але, як і щоразу, Верина без зайвих слів заступила прохід.

— Та я тільки на секунду зазирну. Люба, ми ж сусіди, а ти мене ще жодного разу не запросила до себе. Це принижує мою чоловічу гідність, — заливався соловейком Айк.

— Гідні представники чоловічої статі на цьому кораблі тримають себе в руках, а не ломляться у двері до кожної жінки, — відрізала Верина, скоса глянувши на Айка.

— Звідки в тебе такий меланхолійний настрій? Після того як ми наздоженемо цю банду вбивць, у світі більше не лишиться загроз, тож настане епоха загального щастя й благоденства.

— Вони не вбивці! Якби ми не створили системи стримування, «Синій простір» залишився б єдиною надією на виживання людства. А ми зараз заради їхнього переслідування співпрацюємо з ворогами людства. Тобі взагалі це не муляє?

— Ого, дорогенька, — Айк тицьнув пальцем у повні груди Верини, — то ось як ти заспівала. Тоді чому ж ти…

— Погодилася відлетіти в цю місію? Вгадала? То йди напиши рапорт про мої переконання на ім’я капітана й очільника психологічної служби, і мене примусово помістять у гібернацію, а після повернення взагалі виженуть із лав флоту. Я й сама цього прагну! — І Верина грюкнула дверима перед носом у Айка.

А тепер