Читати книгу - "Леобург, Ірина Грабовська"

— О, я... це...

— Що тут відбувається?

Дворецький відсахнувся від Данила, і над ним з’явився Тео — в довгому халаті, скуйовджений, з білою наліпкою на розпухлому носі й симетричними бузковими синцями під очима. Нішант кинувся геть і мало не розбив лампу, але Тео навіть не глянув на нього.

— Матір Божа! — нагорі хтось зойкнув, і Данило не одразу збагнув, що це Юліана.— Що тут трапилося?

— Я впав...— прохрипів Данило, незмигно дивлячись у темні очі Тео.— Сам не знаю, як це сталося...

— Ви остовпіли, бовдури? — роздратовано поморщився його «брат».— Допоможіть Едвардові!

Свенсон і переляканий Альберт, що наче виник нізвідки, допомогли Данилові дійти до дивана у вітальні. Тео поклав подушку йому під голову Дворецький спішно вийшов з кімнати. Данило, досі помираючи від спраги, залишився сам на сам зі своїми леобурзькими родичами.

— Ви спіткнулися, Едварде? — схвильовано запитала Юліана, притискаючи руки до грудей.— Як же так?

— Я ж казав цим дурням, що не можна гасити світло скрізь! — похмуро кинув Тео, сідаючи в крісло навпроти.

— Отож, я сам якось мало не впав,— пискнув Альберт.— Мармур такий слизький, якщо зійти з доріжки!

Данило обмацав голову й поступово оговтався. Нічого страшного — просто велика ґуля на потилиці. Тео не зводив з нього стривоженого погляду, і на мить здалося, що він от-от зізнається. Але «брат» мовчав і тільки пильно дивився йому в очі.

Свенсон з’явився знову — приніс невелику залізну кулю та склянку з водою. Данило потягнувся до води, але старий спочатку притулив холодне залізо до його голови. Штукенція клацнула. За дві хвилини Данило з подивом виявив, що ґулі на потилиці ніби й не було.

— Що це таке? — випивши залпом воду, поцікавився Данило.— Просто диво якесь!

— Магнітна сфера,— спокійно відповів дворецький.— Її подарували вашому покійному батькові по приїзді до Леобурга. Усуває набряки, застосовується при забоях.

Данило сів на дивані й кліпнув очима. У голові проясніло, а біль у потилиці потроху вгамувався.

— Бачу, ви вже почуваєтеся краще, любий Едварде,— протуркотіла Юліана.— Я піду до себе, але якщо знадоблюся — кличте без зволікань!

— А я повернуся до Беати,— кивнув Альберт.

Тео стиснув губи, ніби міркуючи, що йому робити.

— Мабуть, я теж піду,— задумливо мовив він.— Свенсон подбає про тебе, Едеку.

Він знову помітно нервував, його рухи стали неприродно рвучкими. Тео обігнав кузена на виході з вітальні й першим піднявся нагору. Данило насупився. Коли він тут з’явився? Адже прикрий випадок з Данилом найбільше вигідний саме Тео. По-перше, він навряд чи зможе пробачити таке приниження, яке пережив уранці. По-друге... хто ж успадкує будинок і все майно в разі раптової смерті молодшого брата? Данило важко видихнув і ще раз торкнувся потилиці. Він ще вдало «впав». Міг би і в’язи скрутити... та годі про це думати!

Данило підвівся з дивана за допомогою Свенсона. Вони рушили на кухню.

— Свенсоне, я б хотів дещо у вас спитати,— невпевнено почав Данило.— Наша родина має архів, так? Ну, сімейні документи, світлини, листи. Мені потрібно дещо дізнатися. Корисно для відновлення спогадів.

— Так, ви маєте рацію,— проскрипів старий.— Але, на жаль, мені не відомо, де він. У будинку його нема — це абсолютно точно. Можливо, пан Август, ваш дядько, передав його на зберігання в ратушу, адже родина Яблонських багато значить для історії Леобурга.

Данило кивнув, намагаючись збагнути, що тепер робити. Якщо архів перейшов у державну власність, то навряд чи там можна знайти документи, які доводять його припущення щодо Тео.

— Дякую. Я дізнаюся в ратуші.

Він уже збирався йти, аж тут дворецький знову заговорив:

— Пане Едварде, вибачте, але... Раджу вам серйозніше потурбуватися про власну безпеку. В цьому будинку може трапитися все, що завгодно.

Данило здригнувся. Досі перебування в леобурзькій реальності здавалося йому цікавою пригодою. Але зараз усе змінилося. І сьогодні він пересвідчився в цьому на власній шкурі.

Розділ 8

Справжній дім

Після візиту розлюченого натовпу до «палацу», здавалося, сама природа повстала проти його мешканців. Уже кілька днів над Романівкою висіла імлиста, в’язка спека, що не давала вільно дихати ані вдень, ані вночі. Спати було неможливо, не допомагав навіть холодний душ, до того ж, після появи гостя з підвалу й розбитої шибки, віконниці на ніч зачиняли.

Федя маявся з глибокої ночі, тільки-но вимкнув ноутбук. Він спробував читати щоденник, але кострубаті фрази скакали перед втомленими очима, і нічого розібрати не вдавалося. Про систему енергопостачання дійсно не було більше ані слова, проте докладно описувалися традиції та звички Леобурга. Розмаїття мов, технологій і пристроїв, якась Рада, якісь «отці»... Десь о четвертій ранку Федя вирішив покурити. Здається, безсоння, що мучило Данила, тепер перекинулося на нього.

Ідучи сходами, він почув, як на другому поверсі грюкнули двері. Джекі, сонна, розпатлана, але вже вдягнена в робочий комбінезон, виповзла з кімнати й зупинилася в коридорі. Місячне сяйво, що линуло крізь центральне вікно за її спиною, сріблило її постать.

— І куди це ти намилилася?

Дівчина здригнулася — мабуть, не очікувала зустріти його в досвітньому сутінку. Вона остаточно прокинулася й вибалушила очі.

— Як «куди»? На роботу...

— Я б на твоєму місці не ходив на той берег,— хитнув головою Федя, витрушуючи з пачки цигарку.— Це небезпечно. Адже ми так і не запросили ані інспекцію, ані священика, та й баба Маня досі опіньйонмейкер.

— Опіньйон... хто?

Федя скептично посміхнувся, Джекі збігла вниз по сходах, стала навпроти нього й уперла руки в боки. Вона мала такий відчайдушний і водночас кумедний вигляд, що він не стримав усмішки.

— І що ж тоді я маю робити, розумнику? Мені їсти треба! А гроші я поки що не малюю.

— Ну, нічого, можемо пожити на мої скромні заощадження,— Федя випнув підборіддя.— Мені вчора перекинули гонорар.

Джекі гидливо скривилася.

— Аякже, я ще на твої гроші не жила! Все, я побігла!

— Біжи, дитино, біжи. Але не кажи потім, що я не попереджав!

Дівчина схопила з крісла свій пошарпаний наплічник і вискочила з дому.

Спекотна ніч повільно розчинялася в світлі ранку. В повітрі змішувалися пахощі скошеної трави й місцевого корівника. Номер Маріанни Олександрівни не відповідав. Федя згадав, що збирався дістати контакти Трегубова й спробувати дізнатися бодай щось нове про транслокальність. Але ані в будинку, ані в інтернеті нічого знайти