Читати книгу - "Спартак"

інстинктом самозбереження, ви — за те, щоб здобути права, вони — за збереження своєї власності. Кому дістанеться перемога, вгадати неважко. Чисельно вони перевершують вас, а крім того, у кожному місті у них будуть союзники, а у вас — вороги. До їхніх послуг — усі багатства державної скарбниці й — що ще важливіше — великі статки патриціїв, на їхньому боці авторитет римського імені, мистецтво досвідчених полководців, інтереси всіх міст і усіх римських громадян, незліченна кількість судів республіки, допоміжні війська, зібрані із усіх кінців світу. Чи досить буде твоєї доблесті, твердості й твого великого розуму, щоб перемогти їх? Це абсолютно неможливо. Ти можеш похитнути в супротивника надію на перемогу, але чи переможеш ти?

— Нехай так! — вигукнув Спартак з величною байдужістю. — Я загину славною смертю за важливу справу і кров, пролита нами, запліднить дерево волі, випалить нове тавро ганьби на чолі гнобителів, породить незліченних месників. Приклад для наслідування — от найкраща спадщина, яку ми можемо залишити нащадкам.

— Велика, проте марна самопожертва. Я показав тобі, що засобів, на які ти розраховуєш, недостатньо для досягнення мети, і я доведу тобі, що й сама твоя мета — плід збудженої уяви, мрія, примара. Відтоді як люди залишили ліси і почали жити спільно, зникла воля й виникло рабство, бо кожен закон, обмежуючи й звужуючи права одного на користь усіх, тим самим зазіхає на волю окремої людини. Усюди й завжди найдужчий і найхитріший пануватиме над юрбою, і завжди знайдеться простий народ, готовий коритися. Навіть найкращі республіки не можуть уникнути цього закону, джерело якого в самій природі людини. Свідчення тому — безславний кінець Фів, Спарти й Афін. У самій нашій Римській республіці, заснованій на принципі верховної влади народу, всю владу, яку ти бачиш, затисла в кулак купка патриціїв. Вони володіють усіма багатствами, а отже, на їхньому боці й сила. Вони влаштувалися так, що влада над республікою почала передаватися у спадщину в їхній касті. Чи можна вважати вільними чотириста тисяч римських громадян, у яких немає хліба й даху, немає одягу щоб укритися від зимової холоднечі? Вони — жалюгідні раби першого, хто побажає купити їхній голос. Право голосу — от єдине надбання, єдине багатство цих злиденних володарів світу. Тому слово «воля» позбавлене в нас змісту. І через те, що людина людині вовк, тому що рід людський розділений на вовків і ягнят, шулік і голубів, я вже зробив вибір і поставив собі певну мету. Не знаю, чи вдасться мені виконати таке важке завдання, але я задумав захопити владу й докорінно змінити долі обох сторін: зробити гнобителів пригнобленими.

— Значить, ти, Цезарю, розділяєш мої погляди?

— Так, я шкодую рабів і завжди був до них поблажливий, я співчуваю гладіаторам і, якщо влаштовував видовища для народу, ніколи не допускав, аби гладіатори по-варварськи вбивали одне одного заради задоволення неприборканих інстинктів юрби. А щоб досягти мети, яку я поставив перед собою (якщо тільки мені коли-небудь вдасться її досягти), знадобиться набагато більше майстерності, аніж насильства, більше спритності, аніж сили, знадобляться й сміливість, і обережність — нерозлучні супутники у будь-якому небезпечному починанні. Я відчуваю, що мені судилося досягти вищої влади, я повинен, я хочу її досягти й досягну. Мені треба повернути собі на користь будь-яку силу, що трапляється на моєму шляху, так, як річка збирає у своє лоно всі притоки і вливається у море бурхливою, могутньою рікою. І от я звертаюся до тебе, доблесний Спартаку, як до людини, якій доля пропонує великі справи. Скажи, чи згоден ти залишити божевільну думку про неможливе повстання й натомість стати помічником і супутником щастя Цезаря? У мене є своя зірка — Венера, моя прародителька, вона веде мене стежкою життя й обіцяє мені високе призначення. Рано чи пізно я отримаю керування якою-небудь провінцією і командування легіонами, буду перемагати й тріумфувати, стану консулом, буду скидати трони, скоряти народи, завойовувати царства…

Збуджена промова Цезаря, його рішучість, схвильований голос, упевненість — усе це надавало його вигляду такої величі й значущості, що Спартак на мить був зачарований і покірний.

Цезар змовк, і Спартак, немов звільнившись од впливу співрозмовника, запитав суворим і проникливим голосом:

— А що буде потім?

В очах Цезаря спалахнуло полум'я. Він твердо вимовив:

— А потім… влада над усім світом! — після короткої паузи Цезар додав: — Відмовся від свого задуму, облиш його. Твоя справа від початку приречена на загибель: Метробій неминуче донесе консулам на тебе. Переконай своїх товаришів перетерпіти все для того, щоб у них залишилася бодай якась надія завоювати свої права законним шляхом, а не зі зброєю в руках. Будь моїм другом, ти підеш за мною в походи, ти очолиш хоробрих воїнів і виявиш у повному блиску незвичайні військові здібності, якими тебе нагородила природа.

— Ні, це неможливо!.. — вигукнув Спартак. — Дякую тобі щиро, Гаю Юлію, за твою повагу до мене й за твої утішні пропозиції, але я повинен йти шляхом, визначеним мені долею. Я не можу й не хочу залишити моїх братів. Якщо безсмертні боги Олімпу стурбовані долями людей, якщо там, нагорі, ще існує справедливість, якої тут більше немає, наша справа не загине. Якщо ж люди й боги боротимуться проти мене, я не скорюся і, як Аякс, зумію померти мужньо, зі спокійною душею.

Цезар знову відчув мимовільне замилування й, міцно потиснувши руку Спартака, сказав:

— Хай буде так! Якщо ти настільки безстрашний, я пророкую тобі щасливу долю — я знаю, що звага допомагає уникати нещасть. Я зичу, аби тебе супроводжувала удача, бо знаю, що у будь-якій справі удача відіграє велику роль, особливо у справах військових. Нині ввечері ти готовий вважати свою справу загиблою, а завтра втручання долі може привести тебе до успіху. Я не можу, я не маю права перешкодити Метробію. Він вирушить до консулів і розкриє вашу змову. Ти ж постарайся потрапити в Капую раніше гінців сенату, і, можливо, щастя буде на твоєму боці… Прощавай.

— Хай захищають тебе боги, Гаю Юлію… Прощавай.

Понтифік і рудиарій ще раз обмінялися міцним рукостисканням і, так само як колись, мовчки, але зовсім з іншим настроєм спустилися порожнім провулком, яким піднімалися до валу. Незабаром вони дійшли до таверни Венери Лібітіни. Цезар розплатився