Читати книгу - "Привид Чорного острова"

— Чекатиму, доки візьмешся за розум.

— Тільки чекатимете, чи… чи, може, й мені слід стерегтися того чудернацького привида?

— Негайно скажи, де скарб, і тобі не доведеться нікого боятися. Ну — і проживеш довше.

— Ми вже досить говорили про це і, я гадаю, порозумілися. Ось ви побудьте в моєму становищі. Припустимо, я вам сказав, де сховано скарб. Що ви перш за все повинні вчинити? Здихатися мене. Коли не ви, сер, то Фред, напевне, мріє про це. Так?

Джон мовчав. Олесь вів далі.

— Поряд з тим скарбом, напевно, лежить чимало вбитих. Так фашисти замітали слід і знищували свідків. А ви хіба кращі од них?

— Я воював проти фашистів. Запам'ятай!

— І, напевне, в них навчилися підступності. Коли не вистачає сміливості піти у відкритий бій — обпоюєте отрутою. Так?

Джон запахкав люлькою.

— Тому й не вірю вам, сер. І на цент не вірю!

Ще постояли, помовчали. Джон важкими кроками пішов з кімнати.

Напруживши вітрила, біла яхта повільно рухалася на низькій хвилі. Здалеку вона нагадувала білу чайку, яка, випроставши крила, пливла в голубому небі.

На самому носі яхти, біля форштевня, сиділа людина в колясці на велосипедних колесах і крізь бінокль, оглядала далечінь. Коли пильно придивитися, то в цій людині можна впізнати того самого гоноровитого і самовпевненого фон Кауфмана, з яким у роки війни зустрівся Джон. Лише обличчя стало сухішим, а посинілі руки злегка дрижали, коли підносив до рота сигарету. В його очах палав вогонь фанатика.

Поруч стояв Морісон. Іронічна посмішка не зникала з його вуст. Морісон зараз нічим не нагадував того стрункого юнака, який, за завданням американської розвідки, втерся в довір'я фон Кауфмана. За тих далеких часів Морісон устиг добре вивчити звички цього фашистського барона, який так і лишився в затінку.

Кауфман довго розшукував свого колишнього служника. Він вважав, що зараз вони на одній лінії фронту, що тепер у них одна мета — знищити комунізм. У першій же зустрічі фон Кауфман просив свого колишнього служника не згадувати минуле. Не тому, що фатерлянд програв війну, а тому, що вони наробили багато дурниць. Деякі американці й англійці — також.

Морісон заперечив. Дурниці робили фашисти. За тих часів симпатії всіх без винятку народів були на боці комуністів, які самотужки громили гітлерівців. Коли б американці й англійці перекинулися на бік Гітлера, їх би зненавиділи власні народи. Дуже багато крові було на руках у гітлерівців, щоб ті руки можна було тиснути, не забруднивши своїх. Кауфман заперечив, намагаючись довести, що народи ніколи не робили політики. Політику робив той, кому велів бог.

— О-о-о, коли б ми тоді мали атомну бомбу! Ви уявляєте, що було б на земній кулі? Ні, того ви не можете уявити. Біля наших ніг лежав би весь світ. А ви що зробили з нею? Лише зганьбили себе.

— Фон Кауфман, що ви плещете? Більшої ганьби, ніж та, якою вкрив себе фашизм і ваша брудна націонал-фашистська партія, ще не знав світ. Пам'ятників лишилося досить. А то є великим щастям людства, що бомба не потрапила до вас.

Того вечора, коли відбувалася їхня перша зустріч, вони так і не дійшли згоди. Лише в одному їхні думки збігалися — в несамовитій ненависті до комунізму.

Нарешті Кауфман порушив мовчанку:

— Бачу острів, схожий на підкову. Це той? — допитливо глянув на Морісона.

— Так. Той самий Чорний острів.

— А ви не помиляєтеся? Може, ще де є такий? Океан великий.

— Як я можу помилитися, коли на цьому острові живе моя наречена, — усміхнувся Морісон.

— Я не про те. Це, звичайно, добре, коли в такому віці ще маєш наречену. Я запитую: чи на цьому острові наш скарб?

— Помилка. Ніякого скарбу на острові немає.

— Але ж пригадайте карту! Пригадайте той день. Мені запам'яталися саме такі обриси острова тому, що він схожий на підкову.

— Мій фюрер… — почав Морісон.

— Облиште.

— Даруйте, ніяк не можу позбутися тієї давньої звички. Тільки вас побачу, одразу хочеться плазувати й возвеличати вашу честь. Можу ще раз підтвердити: на острові єдиний скарб — це чарівна дівчина, яка скоро буде моєю дружиною. Іншого скарбу тут немає.

— Це виключається. Я зовсім не бажаю образити ваші почуття до тієї дівчини. Вона — також скарб. Але я маю підтвердження, що саме на Чорний острів вивезено скарб для нашої партії. Тому й шукав я вас. Адже ви придбали острів.

— Повірте мені, коли б там були скарби, я вже давно загарбав би їх і, звичайно, ніколи не дозволив би вам їхати сюди. Спершу я сам почав розкопки. Та всі мої спроби ні до чого не призвели. Потім трапилося страшне лихо — на острові з'явився страхітливий привид, який уночі душив мотузкою людей, що копали коло білого стовпа. Після того, як трьох було задушено, ніхто не погоджувався їхати сюди працювати. Я не повірив би, що це так, але бачив привида на власні очі. Й досі мурахи бігають по спині, коли згадаю. А, як вам відомо, фон Кауфман, я не з полохливих. Я менше боявся гестапо, коли шпигував у вас, ніж цього привида.

— Ви жартуєте, містере Морісон. Я виріс уже з тих штанців…

— Можете не вірити. Справа ваша. Кажу вам святу правду. Довелося покинути острів і зайнятися вигіднішим бізнесом.

— І ви втратили всяку надію? Більше не поверталися на острів?

— Якось до мене з'явився той самий велетенський солдат, що тоді заволодів картою. Пригадуєте його?.

— Ще б пак. Досить добре.

— Я йому здав острів у оренду. Я знаю, що ферма, яку він там побудував, мало його цікавить. Він шукає скарб.

— Ви зробили велику