Читати книгу - "Застосування практики Європейського суду з прав людини в адміністративному судочинстві: Науково-методичний посібник для суддів."

Щоб проілюструвати взаємозв'язок статей 10 та 11 Конвенції, скористаємося рішенням у справі «Каспаров та інші проти Росії» від 3 жовтня 2013 року (заява № 21613/07).

81. Суд відзначає, що, із врахуванням справи, стаття 10 повинна розглядатися як загальний закон (lex generalis) щодо статті 11, яка є спеціальним законом (lex specialis) (див. справу «Ezelin v. France», від 26 квітня 1991 року, § 35, Серія A № 202). Суд бере до уваги просьбу заявників розглядати їх як два окремих питання, виходячи з обставин справи. Він відзначає, що адміністративні обвинувачення, пред'явлені в цьому випадку, спираються, зокрема, на той факт, що заявники скандували антиурядові гасла під час несанкціонованої демонстрації. Ця скарга, потрапляючи в принципі під дію статті 10, аналогічна до тих, які розглядалися у справі «Галстян проти Вірменії», §§ 95–96 и § 100), де заявник був арештований і засуджений з огляду на його поведінку під час політичної діяльності, та у справі «Сергей Кузнецов проти Росії» (Sergey Kuznetsov v. Russia, заява № 10877/04, § 23, від 23 жовтня 2008 року), де заявник був обвинувачений у вчиненні адміністративного правопорушення за поширення образливих листівок під час пікету. В цих та інших випадках Суд не вважав необхідним розглядати заяву за статтею 10 окремо від заяви за статтею 11 Конвенції. Немає причин відходити від цього принципу і в цій справі.

82. З іншого боку, незважаючи на свою самостійну роль і особливу сферу застосування, стаття 11 повинна, в цьому випадку, також розглядатися в світлі статті 10. Захист особистих думок, гарантованих статтею 10 Конвенції, є одним з аспектів свободи мирних зібрань, закріплених в статті 11 (див. рішення у справі «Ezelin v. France» від 26 квітня 1991 року, заява № 11800/85, § 37).

Також стаття 11 тісно пов'язана із статтею 17 Конвенції, що забороняє зловживання правами, тобто мітингувальники не можуть покликатися на права, передбачені статтею 11, з метою нанесення шкоди гарантованих Конвенцією правам інших осіб.

• існування позитивного обов'язку держави забезпечувати ефективну реалізацію права на мирні зібрання, у тому числі захисту цього від інших приватних осіб, котрі можуть намагатися втручатися в його здійснення.

Наприклад, у рішенні у справі «Платформа "Лікарі за життя" проти Австрії» від 21 липня 1988 року ЄСПЛ так охарактеризував негативні й позитивні зобов'язання держав у світлі статті 11 Конвенції:

30. У своєму рішенні від 17 жовтня 1985 року щодо прийнятності Комісія детально розглянула питання про те, чи включає стаття 11 вимогу, направлену до держави, захищати демонстрації від тих, хто бажає завадити їх проведенню чи зірвати їх. Комісія відповіла на це питання позитивно.

31. Суд не розвиває загальну теорію про позитивні зобов'язання, що виходять із Конвенції, але перед тим, як встановлювати чи аргументована скарга асоціації-заявника, він повинен розтлумачити статтю 11.

32. Демонстрація може дратувати чи ображати тих, хто виступає проти ідеї чи вимоги, на підтримку яких вона проводиться. Однак учасники демонстрації повинні мати можливість проводити демонстрацію, не боячись бути підданими фізичному насиллю з боку своїх супротивників (опонентів); такі побоювання могли б перешкодити асоціаціям чи іншим групам, що підтримують загальні ідеї чи інтереси, відкрито виражати свою думку з найбільш суперечливих питань, які зачіпають суспільство. У демократичному суспільстві право на проведення контрдемонстрацій не може суміщатися з обмеженням реалізації права на демонстрацію.

Справжня й ефективна свобода мирних зібрань, відповідно, не може зводитись лише до обов'язку держави утримуватися від втручання: повністю негативна концепція ролі держави не відповідає предмету та цілі статті 11. Як і стаття 8, стаття 11 іноді вимагає застосування позитивних заходів, навіть у сфері відносин між фізичними особами, коли це необхідно (див., mutatis mutandis, рішення у справі «X and Y v. the Netherlands» від 26 березня 1985 року, серія A № 91, стор. 11, § 23).

33. Погоджуючись з Урядом та Комісією, Суд дійшов висновку, що австрійське право передбачає застосування таких позитивних заходів для захисту демонстрантів. Наприклад, стаття 284 та 285 Кримінального кодексу забороняє будь-якій особі створювати перешкоди, розганяти чи зривати зібрання, проведення якого не заборонено; статті 6, 13 та 14 (2) Закону «Про зібрання», які наділяють владу повноваженнями у певних випадках забороняти, припиняти чи розпускати зібрання, використовуючи силу, застосовуються й до контрдемонстрацій.

34. Хоча до обов'язків держав-учасниць Конвенції входить застосування розумних та відповідних заходів для забезпечення мирного проходження законних демонстрацій, вони не можуть гарантувати це абсолютно і наділені певною свободою дій при виборі засобів, що будуть застосовані (див., mutatis mutandis, рішення у справі Abdulaziz, Cabales and Balkandali від 28 травня 1985 року, серія A, № 94, стор. 33–34, § 67, і у справі Rees від 17 жовтня 1986 року, серія A № 106, стор. 1415, §§ 35–37). У цій частині стаття 11 Конвенції зобов'язує держави вживати заходів, але не зобов'язує їх досягати певних результатів.

• застосування принципу пропорційності у справах, що стосуються права на мирні зібрання;

• вимоги п. 5 ст. 182 КАСУ — проведення зборів, мітингів, походів, демонстрацій чи інших зібрань може створити реальну небезпеку заворушень чи злочинів, загрозу здоров'ю населення або правам і свободам інших людей (а не уявну, гіпотетичну);

• тягар доведення — на позивачеві (органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування).

Рекомендовані рішення ЄСПЛ:

«Сергей Кузнецов проти Росії» (Sergey Kuznetsov v. Russia) від 23 жовтня 2008 р., заява № 10877/04 — щодо завчасного сповіщення, то у своєму рішенні ЄСПЛ, зокрема, зазначив:

43. Є безспірним те, що в розглядуваній справі заявник направив повідомлення про проведення