Читати книгу - "Гірка правда"

згуртувалася довкола ідей УHP, і вона частково співпрацювала з польською владою, організувала "Зимові походи" на підбільшовицьку Україну, яка мирилася з належністю Західної України до Польщі, але не визнавала себе переможеною, коли йдеться про Україну на схід від Збруча; і друга - ті, котрі взагалі не мирилися з програною, не визнавали польської влади всупереч фактів. Саме з тієї другої течії постала УВО.

На перший план перед УВО, як підпільно-революційною організацією, висувається нове питання: очолити революційно-політичну боротьбу українського народу проти окупантів. Такий характер УВО закріпився остаточно в 1923 p., коли 14 березня Рада Амбасадорів визнала західноукраїнські землі Польщі [94] У книзі Петра Мірчука знаходимо обширні витяги з пропагандивної брошури УВО, мабуть однієї з перших, без року її видання, в якій названі завдання УВО. Між ними:

УВО не ставить терористичної діяльності, як виключного свого завдання... як організація, що веде свою діяльність на західноукраїнських землях, вважає вона своїм обов'язком проводити вже планову підготовку цього революційного зриву проти польського займанця... Українська Військова Організація буде тому впливати на настрої народних мас та ширити дух активізму й непримиримості супроти займанця. [95]

Так ось, абсолютно не виправдовуючи асиміляційної політики Польщі в міжвоєнний період, слід сказати, що вину за загострення українсько-польських відносин на західноукраїнських землях несуть ті сили, котрі, всупереч фактів, не примирилися з поразкою й вирішили від самого початку існування II Речі Посполитої вести проти неї терористичну діяльність. Пам'ятаймо: УВО постала в липні 1920 р. в Празі. Цебто в час, коли українська армія Симона Петлюри разом з польською армією під командуванням Ю. Пілсудського вели жорстокі бої проти більшовицької армії М. Тухачевського. Це було зразу ж після того, як польсько-українські з'єднання зайняли Київ. Це було ще перед битвою над Віслою, в якій М. Тухачевський зазнав поразки. УВО постала в час, коли Ю. Пілсудський виношував план створення польсько-українсько-литовської федерації. Це був час, коли "східняки" (українці з так званої Великої України) співпрацювали з польською владою. УВО, як терористична організація, скерована проти польської влади, постала в час, коли Польща й не думала, не гадала про асиміляційну політику супроти українців. В той час було їй, тій владі, не до того, в той час йшла боротьба проти більшовиків. І, як відомо, Ю. Пілсудський тісно співпрацював з Симоном Петлюрою.

Висновок з цього такий: УВО була створена тими, хто не примирився з поразкою ЗУНР - колишніми старшинами УГА - Української Галицької Армії та їхніми однодумцями. Отже: боротьба проти Польщі, терористична боротьба, не була придумана наддніпрянцями, лише галичанами (бо Волинь ішла за отаманом Петлюрою).

А тим часом УВО, як і згодом ОУН, узурпувала собі право говорити від імені всього українського народу : ... УВО вважає зрадником визвольних змагань українського народу (підкр. - В.П.) теж ті одиниці з-поміж українців, які пропагують орієнтацію на того чи іншого окупанта України і намагаються витворити серед українського суспільства прихильні до... Польщі настрої. Не інакше УВО оцінює й тих українських політиків, які примирилися зі станом поневолення України та під плащиком "реальної" чи "позитивної" політики пропагують розбудову українського життя в рамцях чужої держави... Перших називає УВО "хрунями", других - "угодовцями". [96]

"Угодовцем", значить, був теж Симон Петлюра, і сьогоднішній патріарх Мстислав, у миру Степан Скрипник, і всі ті, хто в той час боровся побіч поляків проти більшовиків. Це вже потім, на еміграції, ОУН-м "забула" про політику УВО й ОУН на початку 1920-х років у відношенні до УНР, і навіть опанувала її структури: президентом УНР став "вождь" ОУН-м - Микола Плав'юк.

У наведеній вище цитаті є ще одне дуже цікаве місце, в якому говориться про "зрадників визвольних змагань українського народу". Бачимо тут те, що й в ОУН: УВО вважала себе репрезентантом визвольних змагань "українського народу", хоч насправді вона репрезентувала невеликий гурт колишніх вояків УГА - Української Галицької Армії, її найрадикальніших елементів. УВО не мала навіть доступу до земель на схід від Збруча. Однак, як предтеча ОУН, вона не тільки говорила (без ніякого повноваження) від імені українського народу, а й виносила смертні вироки на "хрунів", тобто, на розсуд УВО, на "зрадників". Вже само слово "хрунь" вказує на родовід УВО, це бо суто галицький діалектизм. Це слово я почув вперше в Канаді, коли мені було 55 років, хоч до того часу я жив 14 років на Волині, 2 роки в Дніпропетровщині, і хоч до того часу прочитав сотні й сотні томів української літератури, в тому й класиків. А слово це означає: Хрунь - в Галичині -виборець, який продав свій голос. [97]

Про право судити й карати (смертю!) "хрунів" у наведеній брошурі УВО сказано: Не один із них загинув уже з караючої руки члена УВО...[98]

В основу діяльності УВО ліг терор: Кожний терористичний акт, за кожним разом показує, що не можна здушити в народі стремління до свободи. Каральні акції, звершені проти провідних осіб ворожої держави, проти чільних представників окупаційної системи... підривають самовпевненість окупанта та авторитет окупаційної влади, створюють стан провізори і непевності. [99] Отже: вбивати будь-кого з представників польської влади - щоб втримувати стан напруження, стан дестабілізації. А чи мав це бути Т. Голувко, чи хто інший з-посеред представників польської влади - це не мало значення. Не варта, отже, й п'яти хвилин витрачувати на з'ясування конкретних причин убивства Т. Голувка. Його вбили не за щось, а на те, щоб втримувати на західноукраїнських землях стан непевності.

Вже зі сказаного тут видно, що УВО, з якої зродилася