Читати книгу - "Соня"

– Там не завжди видно, – Настя роздивлялася роздруківку, вже трошки зім’яту, – останні години дві вони передавали її із рук в руки, – в мене було не видно.

– У тебе все нормально видно неозброєним оком останні років десять, – казала Етері, допиваючи свій коньяк.

– Так, а де статеві ознаки? – знову питала Катя.

– От, дивися, – Етері показувала пальцем кудись у сіру каламуть на роздруківці. – Дівчинка. Думаю, не єврейка.

Настя сміялася – в неї зникло нарешті молоко, і ніяка додаткова вага не витискала більше з неї тих щедрих сліз.

– Так, а що цей Саша? – питала Катя.

Соня посміхнулася.

– Машину мою пригнав, це, правда, не моя, але така сама – Лікаренки перебили VIN-коди. І каже: виходь за мене заміж. Так і сказав.

– Да ну, – сказала Катя.

– Ну ні, – сказала Настя.

– Він же педик, – сказала Етері.

– Порох одружився, – казала Соня. – З громадянкою ЄС. Пух тепер зовсім сам, а ще він добре вихований – хотів, щоби я теж не була зовсім сама. Але я ж не сама.

Я йому сказала, що так не можна – бути з кимось, просто щоб не бути самому.

– Бо так не можна, – казала Етері.

– Я знаю, – казала Соня. – Але він засмутився. Приходить до мене, показує птахів. Це ж не любов?

– Херня, – впевнено казала Етері.

Короткі світлі дощі випадали в липні майже щодня, Соня тоді відчиняла вікна й пускала їх до кімнати, разом з дрібними комахами, які розсідалися потім на високих стелях, де їх все одно було не видно, й терпкими запахами листя, трави, достиглих вишень, черешень та абрикос. Коли не було дощу, сонце облизувало Соню – ніжно, солодко, особливо обережно там, де під шкірою живота впевнено стукало її друге серце. Вночі, коли сонце її не облизувало, вона спала, старанно додивляючись сни, щоби всі їх переповісти мамі – треба ж буде якось її розважати, коли вона приїде. Але щойно сни закінчувалися, Соня прокидалася і поспішала жити. Жити їй подобалося. Більше, аніж будь-коли до того.