Читати книгу - "Наслідування Христа"

А чому то такі дрібниці вражають твоє серце? Чи не тому, що ти й досі ще змисловий і на людей більше, ніж треба, звертаєш увагу?

Тому, що боїшся погорди, не хочеш, щоб тебе ганили за провину і шукаєш благих виправдовувань.

Але глянь на себе пильніше, і пізнаєш, що досі ще живе в тобі світ і пусте бажання припасти людям до вподоби.

Бо коли втікаєш перед упокоренням і доганою за свої хиби, то цілком ясно, що ти не є насправді покірний і ще не завмер для світу, ані світ не є для тебе розіп'ятий.

Але послухай моє слово, і не зважатимеш на тисячі людських слів.

Дивись, хоч би на тебе таке наговорювали, що лиш найгірша злість може видумати, але чим це може тобі зашкодити, якщо ти пропустиш все повз вуха і не вважатимеш того за щось більше від полови?

Чи це зможе хоч один волосок із твоєї голови вирвати?

Але хто не береже свого серця і Бога перед очима не має, того легко занепокоїть слово догани.

А той, хто на Мене покладається і не хоче замикатися на своїй думці, не буде мати страху перед людьми.

Бо Я суддя і знаю всі тайни. Я знаю, що як сталося; Я знаю, хто скривдив і кого скривдили.

Від Мене вийшло таке слово і за Моїм допустом так сталося, щоб виявилися думки багатьох сердець (Лк. 2,35).

Я судитиму винного і невинного, але Я хотів одного й другого наперед досвідчити тайним судом.

Свідчення людське не раз підводить, мій суд правдивий — він устоїться і не зміниться.

Звичайно не видно його і мало кому в поодиноких випадках він ясний, однак він ніколи не помиляється і не може помилитися, хоч в очах нерозумних людей він видається несправедливим.

Тому-то в кожній справі, що доводиться судити, треба вдаватися до Мене, а не здаватися на свій власний суд.

Бо праведний не занепокоїться, коли що-небудь стріне його з рук Божих (Прип. 12,21). А хоч би йому і якийсь несправедливий докір докучав, він тим не дуже перейматиметься.

Але також не буде нестямно тішитися, якщо інші люди стануть його розумно боронити.

Бо він зважає, що Я є Той, хто дивиться в серце й утробу (Од. 2,23), що не суджу з лиця і з людського вигляду.

Бо нераз у Моїх очах є провиною те, що людський суд вважає добрим.

Слуга. Господи Боже, справедливий судде, сильний і довготерпеливий, Ти, що знаєш людську неміч і прогріхи, будь моєю силою і всім моїм упованням, бо моєї власної свідомости мені не вистачає.

Ти знаєш те, чого я не знаю, тому при кожній догані треба було мені впокоритися і лагідно знести її.

Прости мені ласкаво, бо скільки разів я так не робив, і дай мені знову благодать більшої терпеливости.

Бо краще для мене за Твоїм щедрим милосердям одержати прощення, ніж за своєю сподіваною праведністю обороняти те, що скривається в совісті.

І хоч я ні в чому не винен, то тим я ще не можу виправдати себе, бо коли відвернеш від нас своє милосердя, не оправдається перед Твоїм лицем ні один живий чоловік (Пс. 142, 2).

Господь. Сину, хай не зламають тебе труди, яких ти піднявся ради мене, ані журби хай не згинають дуже, але в усякій пригоді нехай кріпить і втішає тебе моя обітниця.

Я в змозі заплатити гойно, і то щедро.

Не довго тут гаруватимеш і не завжди пригнітатиме тебе біль.

Підожди трохи і хутко побачиш кінець лиха.

Прийде одна така година, коли скінчиться увесь труд і клопіт.

Благеньке і коротеньке все те, що з часом минається.

Що робиш, роби добре, працюй вірно у моєму саді-винограді — я буду твоєю нагородою.

Пиши, читай, співай, зітхай, мовчи, молися, мужньо зноси прикрості — життя вічне варта всіх тих, та ще більших трудів.

Прийде спокій однієї днини, що її Господь об'явить, і не буде тоді ні дня, ні ночі, як у теперішню хвилю, але вічне світло, нескінчена ясність, тривкий мир і безпечний відпочинок.

Тоді не скажеш: «Хто освободить мене від цього смертного тіла?» (Рим. 7,24).

І не гукнеш: «Горе мені, що моя мандрівка така довга!» (Пс. 119, 5).

Бо смерть щезне, і настане спасіння в повну розкіш, без усякої непевности серед блаженних радощів милого і світлого товариства.

О, якби ти побачив нев'янучі вінці святих у небі! А як славно веселяться тепер ті, ким світ погорджував і вважав їх за таких, що не варті жити.

Справді, ти зразу ж упокорився б аж до земного пороху і волів би радше всім підлягати, ніж старшинувати хоч би над одним чоловіком.

І не бажав би собі в цьому житті веселих днів, але радше тішився б тим, що терпиш Бога ради, і вважав би найбільшим зиском те, що люди за ніщо тебе мають.

О, якби-то ти зрозумів це і закарбував собі глибоко в серці, тоді яким чином міг би хоч раз пожалітися?

Чи не годиться задля вічного життя зносити всі труднощі?

Це не мала річ втратити або набути Царство Небесне.

Тому підніми