Читати книгу - "Дім у Бейтінг Голлов"

Наступного тижня Мері привезла чек і забрала віолончель.

На весні Сюзен любила слухати дроздів. Приблизно з кінця березня, коли бруклінські вулиці наповнювалися теплом, дрозди починали паруватися. Гнізда вони зазвичай мостили у верхів’ях канадських кленів, висаджених століття тому на її вулиці. А у дворику Сюзен вони гралися, пурхаючи, з шаленою швидкістю, відчуваючи весняні гони, якими продовжували на цій землі своє дроздове життя. Птахи, наковтавшись своїх голосів, як зерна, перебувши дощову зиму, вивергали на весні фонтанами свої мелодії. «Як у цьому маленькому тілі дрозда, - думала Сюзен, - у його короткій шиї, у маленькому серці спресовано оперний голос? Як він там поміщається?»

Д. тримав у руках два пістолети.

Ґертруда вмовила свого коханця поїхати з нею на зустріч із Д. Сказала, що мусять залагодити формальності, щоб їхнє з ним життя вже ніщо більше не затьмарювало.

Сюзен вдягнули у сіре пальтечко і капелюшок.

Сіли у шевроле і поїхали на Мангеттен.

Д. обрав чеський пістолет С238.

Ґертруда ввійшла з Сюзен до приміщення Музею природознавства.

П’ять пострілів.

Копиця рудого волосся і плями рудої крові.

Крики і паніка випадкових свідків.

Захекані поліцейські.

Д. з пістолетом у руці.

Дощі, що, як і передбачала Кванеша, зарядили на весь тиждень. Спека змінилася прохолодою. На веранді сидіти зимно. Дощі сікли навскоси по вікнах, даху, скакали по цегляному підмурівку. За такої погоди городець внутрішнього дворика розкис. Земля, наповнившись вологою, розбухла, наче дріжджове тісто. А коли підсохло, Кванеша згребла листя з пожухлою травою. У домі, що готувався на продаж, половину картин і антикварних речей було спаковано, але з дечим Сюзен не знала, що робити. Два тренувальних велосипеди і бігову доріжку, які стояли в кутку великої пивниці, накриті брезентовими чохлами, викинули на вулицю. Книжки забрали до німецької бібліотеки, але роками передплачуваний журнал «Нью-Йоркер», стоси якого припадали пилюгою, потрібно було комусь передати. Кванеша обдзвонила букіністичні крамнички на Парк Слоуп, і лише в одній виявили бажання приїхати і подивися. Але чи заберуть? Ствердної відповіді Кванеша не почула. Йоахим перевіз до себе у Байт Плейнс цінніші картини. Рояль давно забрали в церкву, до якої Сюзен із Пітером належали, бо отець Краузе, етнічний німець, нащадок поселенців із Ґлендейлу, які засаджували картопляні поля на Квінсі й жили з цього, плекав у своїй парафії органну музику і церковний хор. Рояль поки що помістили посередині зали, в якій парафіяни після недільної служби пили каву і спілкувалися. Краузе запевнив Сюзен, що завдяки її подарунку церква планує наступного року відкрити сезон класичної музики.

Сюзен на Різдво, яке вони з Кванешою відсвяткували при свічках і несподіваному снігу, розмовляючи з Йоахимом, поскаржилася, що домом їй порядкувати важко. А Йоахим запитав про Кванешу. Сюзен сказала, що Кванеша шукає собі житло десь у Квінсі, розуміючи, що рано чи пізно будинок продаватиметься. Розмова була коротка, бо Йоахим із дружиною та дітьми вилітали до Колорадо на лижі.

Хтозна звідки з’явився і покупець. Він приїхав із агентом із нерухомості, якого Йоахим найняв опікуватися продажем. Із розмови з ймовірним покупцем Сюзен довідалася, що Боб працює у Дж. Пі. Морґан фінансовим аналітиком, що він закінчив Єльський університет і давно мріяв замешкати у Парк Слоуп. Кванеша водила Боба й аґента нерухомсті поверхами. Вони зазирнули до бібліотеки, зійшли до пивниці. Насамкінець Боб захотів вийти на веранду. Зазвичай узимку дверей, що виводили на веранду, не відчиняли, бо з широкого і високого вікна все одно відкривалася панорама внутрішнього дворика нині засипаного снігом. Але рожевощокий Боб, якого наче накрутили, мов дитячу іграшку, попросив відчинити їх і, не чекаючи дозволу чи заборони, сам це зробив. Він вийшов на веранду, за ним аґент з нерухомості, а слідом, із незадоволеною міною, Кванеша. Сюзен залишилася стояти посеред кухні. Двері за всіма зачинила Кванеша. І Сюзен не чула, про що вони розмовляють. Боб повертався то до аґента з нерухомості, то до Кванеші, енергійно махаючи руками. І вони щось відповідали Бобові. Коли ця трійця повернулася з веранди, Сюзен на кухні не було. Боб і аґент нерухомості попрощалися з Кванешею і вийшли парадними дверима.

Тепло у другій половині березня не забарилося. Весна була рання. Ще до перших теплих днів горобці, голуби і дрозди взялися будувати свої гнізда. Навіть чайки залітали, висячи над вулицями у потоках теплого повітря. У Парк Слоуп пташині ораторії, заглушувані сиренами швидкої допомоги і пожежних машин, притихали ближче ночі. І Сюзен уже сама, без допомоги Кванеші, виходила на веранду грітися. У садку, відколи зійшли сніги і де-не-де показалося тогорічне листя, що чомусь не згребла Кванеша, знову з’явилися дрозди. Вони шукали для гнізд обламане зимовими вітрами трояндове і барбарисове гілля. І дуріли, сповнені енергії щорічного оновлення природи.

Сюзен завчасно набрала у горщечки затвердлої весняної землі, бо Йоахим із дня на день обіцяв перевезти її на Мангеттен до купленої квартири на Сімдесят дев’ятій вулиці. Вона не хотіла залишати Пітера навіть дроздам, яких любила. Це були її останні дні у цьому домі. Вона була задоволена, що переїзд трохи затягнувся - Боб, який таки наважився купити її будинок, іще не отримав позики з банку.

У нічних сутінках із ледь відхилених дверей на веранду Сюзен почула голос дрозда, який пробував скопіювати віолончельну гру. Вдивляючись у щораз густішу пітьму, вона переконувала себе, що невидимий птах із трояндових кущів їй лише причувся.

Дактилі (полонізм) - фініки.