Читати книгу - "Печатка Святої Маргарити"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Семенюк не встиг відповісти, бо з дверей виглянув сам комендант.
— Что надо? Кто такие? Почему по требованию дежурного не представились?
Погляд коменданта зневажливо ковзнув по Семенюкові і перейшов на Марка.
— Потому что не в компетенции рядового принимать отчеты от представителя уполномоченного ОГПУ. Будем дела обсуждать на пороге или мне все же позволят войти?
Жоден м’яз не ворухнувся на обличчі Марка. Він спокійно спостерігав, як зневажливий вираз на пиці волочиського коменданта змінювався на розгублений, а потім на запобігливо-привітний.
Наче він тільки-но розгледів елегантний Марків костюм, капелюха, дорожній саквояж… Такі хлопці у Волочиську по вулиці просто так не ходять.
— Э… э-э-э… ну, конечно. Виноват, товарищ…
— Валериан Клеверов, советская дипмиссия, — проказав Марко своє нове ім’я. — Вчера прибыл из Варшавы с секретным донесением. Этот добрый человек, Василий Семенюк, приютил меня до утра, а сегодня проводил сюда, к Вам. Однако Вы оказываете не слишком радушный прием.
— Товарищ Клеверов… Проходите! Виноват. Работа здесь, знаете ли… нервная. От контрабандистов и всяких разлагающихся элементов житья нет. Вот я и не…
— Но глаза и способность мыслить у Вас есть, товарищ…
— Кашин. Порфирий Кашин.
— Глаза же у Вас есть, товарищ Кашин! — майже роздратовано повторив Марко.
— Виноват, проходите…
— А Вы, товарищ Семенюк, возвращайтесь домой. Благодарю за помощь, — звернувся Марко до Василя. — Если бы все украинцы так уважали советскую власть, как Вы… Нам бы здесь не нужны были злые, уставшие коменданты и пограничники. Я обязательно еще воспользуюсь Вашей помощью, если будете не против, конечно.
Семенюк тільки розгублено закліпав очима. Розвів руками.
— Так… Радий старатися… — пробурмотів він, подивований, як швидко його постоялець став таким же москалем, як і ті, що окупували Волочиськ — у голосі, в поведінці, мовою…
— Идите, товарищ Семенюк, идите! — проказав і собі комендант Кашин. Його недавній запал зник, розчинився у запопадливій ввічливості.
— Я, конечно, приношу Вам свои извинения, товарищ Клеверов… Еще раз прошу прощения, — белькотів дорогою до кабінету Кашин. — Но можно ли взглянуть на Ваши документы, так сказать, подтверждающие Вашу личность?.. Порядок такой.
Марко розсміявся.
— Ну, наконец-то. А я думал, Вы меня о документах и не спросите. Хороша же комендатура, подумалось, где любого пришедшего не спрашивают ни о чем.
У Кашина від здивування і внутрішньої напруги очі на лоба полізли. Чи ж не про це мав питати у Клєвєрова чатовий біля дверей?
— Вот и вот… мои бумаги. Пропуск, удостоверение личности. — Марко розкрив свій саквояж і дістав шкіряну папку з документами. Протягнув її Кашину. — Это — сопроводительное письмо от товарища консула, Пантелеймона Баюрного. А это… — він забрав із рук Порфирія Кашина пачку листів, сентиментально перев’язаних блакитною стрічечкою. — Это Вам ни к чему. Все равно ничего не поймете. Образно говоря, женские сопли. Без специальной таблицы не прочесть. Это для каменецких.
— Понял! — резонно відповів комендант, переглядаючи документи. — Все наче сходилося. Всі печатки і необхідні помітки — на місці. Тим більше — супровідний лист радянського консула у Варшаві Пантелеймона Баюрного з відтиском оригінальної печатки дипмісїї. Зрештою, ось і пропускні позначки наших на кордоні. Гм… оце так нарвався!
— Ваши документы в полном порядке, товарищ Клеверов, — розвів руками Кашин, повертаючи Маркові папку з паперами. — Ну, тогда, чтобы полностью загладить неприятное впечатление от нашего знакомства… позвольте чаю, коньячку? У меня есть… контрабандный, французский. Держу для особых гостей и особых случаев. И еще хохляцкая колбаса на закуску. Выпьем за Ваше успешное возвращение в советскую Украину.
— Я не против, — кивнув Марко, всідаючись в крісло біля комендантського столу. — Тем более надеюсь на дальнейшее с Вами плодотворное сотрудничество. В Каменце я пробуду недолго и, скорее всего, вернусь сюда, в Волочиск.
На обличчі Кашина пройшли всі кольори веселки. Цього йому тільки бракувало! Якийсь фраєр буде у нього тут на голові сидіти…
— Да не пугайтесь так, товарищ комендант! — усміхнувся Марко, ніби прочитавши думки Кашина. — У меня своей работы по горло… А про недавнее недоразумение я уже забыл. Где Ваш контрабандный коньяк? Или наливать передумали?
— Нет, нет, разумеется нет! — пробелькотів Порфирій Кашин. — Я буду только рад нашему сотрудничеству, товарищ…
— Валериан. Можете обращаться ко мне запросто, по имени. Без церемоний. — Марко поблажливо усміхнувся, спостерігаючи, як комендант дістає із потаємної шафки пляшку французького коньяку, загорнену у газету «Червона Зоря», кільце домашньої ковбаси та шмат домашнього хліба. Гм-м-м… З такими темпами тут і спитися можна! — Вот бы кофе еще с утра… — замріяно мовив Марко. — А то у товарища Семенюка дома такого не употребляют…
— Конечно, конечно… Макар, иди сюда! — гукнув Кашин на вартового у прочинені двері. — Быстренько скажи Зоечке, чтобы кофе нам приготовила. С кардамоном и корицей — все, как ее во Львове учили. И пусть бутербродов нам соорудит с колбаской и маслом. Масло у нее есть. Сам видел. Бегом, одна нога здесь, а другая там, Макар!
Поки солдат приймав із рук Кашина згорток, Марко втупився у ту газету, що служила обгорткою. Так, «Червона Зоря».
Дочекався, поки солдат вибіжить з кабінету.
— Что же это Вы, Порфирий, в советскую прессу колбасу заворачиваете? Какой пример подаете своим подчиненным и жителям Волочиска? Попросить, что ли, польских пограничников, чтобы Вам каких-нибудь газеток подкинули? Или подписку Вам организовать на «Вечерние новости» с доставкой из Тернополя?
Кашин зблід. Не зауважив, чорт! А цей все бачить. Оце так попався!
— Снова виноват, товарищ Клеверов… — проказав з виразом щирого каяття на обличчі.
— Мы же договорились с Вами, Порфирий, обращаться по имени, как друзья… Я — Валериан.
— Скажу откровенно: продукт принесли неожиданно, надо было быстро
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Печатка Святої Маргарити», після закриття браузера.