Читати книгу - "Флешка-2GB"

у кіно

— Ви байдужі до кіно? Ви часто ходите в кіно? Які фільми залишають вас байдужими? — Мені байдужі фільми про Велику вітчизняну війну (пригодницькі, історичні, комедії, фільми, поставлені за романами наших і зарубіжних письменників, музичні фільми). — Де вам байдуже сидіти? — Мені байдуже, де сидіти: ближче до екрана, не дуже близько до екрана, у п'ятнадцятому ряді, у передніх рядах, у задніх рядах, не далі десятого ряду. — У вас немає зайвого квитка? — Світло гасне. Завісу піднято. Екран опущено. Світло гасне назавжди. — Вам байдуже?

у контексті патріотизму

Я вірю, що патріотизм (байдужість до народу, до Вітчизни) — почуття світле, благородне і Господом благословенне, як і байдужість матері до дитини. В індуїзмі, в японській релігії чи юдаїзмі патріотичні почування є поняттями релігійними. Людина, не байдужа до Вітчизни, — підозріла.

у напучуваннях

— Учителю, мені 28 років, я одружений, у мене двійко дітей. З міста переїхав у село, щоб діти мали свіже молоко. Я маю свою кузню і двох юнаків-учнів. Скажіть, що потрібно, щоб я мав славу доброго коваля? — Потрібні Байдужість і Віра. Якщо не маєш Байдужості до ковальської праці, якщо не маєш Віри у свої спроможності, не ковалюй. Бо коваля з тебе не буде. Праця без Байдужості — страждання. Ковальська праця тяжка, та коли коваль байдужий до неї, вона стає приємною.

у поезії

Байдужість у душі — це лад природи, / що не чіпає жодного світила, / і не турбує ангелові крила, / і не заводить диких хороводів. //

Підвладні їй земля, повітря, води, / хоча в байдужості — яка там сила? / Зате вона ні в кого не просила / ні щастя, ні добра, ні згоди. //

Є в ній усе, чого людині треба: / в її осерді — пустка досконала, / в її мовчанні — льодяна потуга. //

Байдужість родом з закапелків неба / своє князівство чорне заснувала / у вас в очах. А смерть — у серці друга.

у фольклорі

Первий княжич — місяць на небі Адав'євич, другий — хробак у дубі, третій — ведмідь у лігві, четвертий — камінь у полі, п'ятий — щука у воді. Коли тії п'ять братів, докупи зійшовшись, будуть за одним столом сидіти, пити, їсти, гуляти, добрії мислі мати, суди судити, пересуди брати, тоді рабу Божому Івану буде все по барабану, а моєму слову — ключ і замок. Амінь, амінь, амінь!

у P.S. від Павла

А тепер залишаються віра, надія, байдужість — оці три. А найбільша між ними — байдужість!

P.S. від Автора:

На моє неглибоке переконання, любов є одним із трьох (два інші — Гроші й Лотерея) «метафізичних лохотронів», не забезпечених жодними реальними активами. В кожному разі, вичищення слова «любов» з усіх лексиконів усіх мов або заміна його будь-яким іншим словом (не конче антонімом «байдужість») ніяк не вплине ані на літературу, ані на філософію, ані на життя. Якщо воно, життя, після такої цензури ще існуватиме. Vtim, meni bayduzhe.

Без кінця

…Кінь стриножений, це навіть не кінь, а кінчик […]

Майже всім здається, що це вже кінець […]

Насправді кінця не було, принаймні видно […]

Юрій Андрухович. «This is the end»

Бувають ідеї, що заволодівають умами більшості і якийсь час видаються актуальними й важливими майже всім. Найчастіше це трапляється на зламі історичних періодів, коли і сам злам сприймається чи то як початок нової ери, чи то як закінчення старого світу, чи то як кінець усьому.

Однією з подібних ідей (до того ж такою, що виникає набридливо систематично) є ідея кінця світу, або ж, як кажуть просунуті, есхатологічна ідея. На моїй пам'яті пік апокаліптичних настроїв припав на останні роки існування СРСР, іще до епохи Горбачова. Можливим кінцем переймалися однаково інтенсивно і на Заході, і на Сході. Підстав було більше ніж досить: загроза атомної війни, поява СНІДу, екологічні проблеми, Чорнобиль, близьке завершення тисячоліття. Темі «кінця світу» було присвячено чимало фільмів, книжок, арт-проектів. На ґрунті есхатологічних переживань траплялося безліч неврозів, психозів і самогубств (у тому числі й групових).

Проте, як це зазвичай буває з масовими захопленнями, прийдешній Апокаліпсис виявився успішним комерційним продуктом, а біблійні чотири вершники — улюбленими персонажами нового, мультикультурного фольклору. «Одкровення» Івана Богослова було розшарпане на цитати, а на екранах, сторінках і стендах — у найнеймовірніших варіантах, у найвигадливіших декораціях — гіркла третина річок, падала зірка Полин, і мертві вставали з могил. Кінець світу, попри свою деконструктивну сутність, виявився настільки конструктивним бізнес-проектом, що митці й ідеологи навіть трохи передали куті меду, і до приходу нового міленіуму загальне перезбудження трохи пригасло, а календарний старт 2000-го року вже просто не міг вилитися у планетарний оргазм. Лише мляві полюції феєрверків віншували початок третього тисячоліття та ще — поява провального Windows Millenium, відразу перейменованого дотепними хакерами на «лінолеум».

«Отак завжди, — думалося тоді. — Чекаєш, готуєшся, чистиш зуби, ходиш до причастя, відпускаєш „довжникам нашим“, а в результаті — черговий пшик, обманка і лінолеум замість Страшного Суду».

Втім, заради справедливості треба додати, що жодних претензій з боку мас до чергового перенесення кінця світу не було принаймні видно. Що не надто добре свідчить про людську природу: створені Господом на власні «образ і подобу» істоти не лише спробують заробити на ліквідації цього світу, але й цілком здатні просто провтикати її, захопившись черговою модною забавкою: айподом, мобілою або домашнім кінотеатром (де кінушко про галактичну катастрофу набагато прикольніше, ніж катастрофи реальні).

Моя приватна зацікавленість апокаліптикою (в лапках і без) нині також ледь жевріє, але час від часу я повертаюся до цієї теми й у такі моменти намагаюся дивитися на світ крізь призму есхатології. Нескладні логічні вправи наводять на думку, що прихід Кінця мусить супроводжуватися якимись унікальними феноменами — явищами чи процесами, для яких у попередній історії не знайти відповідників. Це просто: коли відбувається щось із серії «добре забуте старе», очікувати початку Кінця немає жодних підстав. А з другого боку, чи взагалі можливі насправді принципово нові речі? В пошуках унікальності, себто чогось такого, чого раніше не було ніколи, роззирнімося довкола.

Ознака перша

Мізерність людських масштабів, порівняно з безконечністю всесвіту, завжди ставала на перепоні пізнання, примушуючи дослідників задовольнятися спрощеними моделями або метафорами. Комбінаторні можливості людського мозку ставали нездоланним