Читати книгу - "Крівава Книга Ч. 2. Матеріяли до польської інвазії (оригинал)"

і ліків не найдеш тут ніяких. Отверті рани заосмотрюеться папером, або дертими паперовими сінниками; о якій небудь дезінфекції, як у шпитали, так і у таборі, хо-тяй би лиш вапном, нема мови. — Десь у грудні м. р. прибув до табора молодий лікар в однострою поручника польських військ, котрий дуже подобав на жида, а котрого праця обмежувалась до проходу по таборі; і показалось, що він володіє лиш всеобщепонятним язиком, бо розпитувався „как чуствуете себя“?

Сего рода шпиталь має обслугувати табор, в котрім містилося по 15.000 до 20.000 людей. Крім того прибували тут цілі поїзди хорих з инших таборів і то в зимі, коли не було ніякого топлива в таборі і де люде вже від самого зимна гинули як мухи Коли полонені українські старшини зібрали між собою фовд на хорих козаків і старалися помагати хорим, черев закупно хліба, молока і ліків, стрінулася та самопоміч з великими трудностями і шиканами зо сторони начального лікаря, котрий підозрівав політичну агітацію, а коли врешті згодився на роздачу харчів між хорих, мовляв отверто, що робиться се тому» щоб ми могли відтак писати, як то помагали всім недужим.

Завдяки старанням інтернованих наших священиків, а передовсім невтомимій та повній посвяти праці отця совітника Миколи Сіминовича. який мимо 63 літ життя добровільно перенісся на стале мешкання до „шпиталя“ і там віддався цілкоьито опіці над недужими, — розпочато записувати хорих та померших; — е се одначе лиш дуже мала частина того поважного ревстру, якого початок, а може і кінець, не був і не буде зіставлений. В послідних часах вмирало денно по 15 до 20 людей.

Родини померших, або місцеві їх власти ніхто не повідомляє о смерти. Вмирають переважно молоді хлопці між 18. а 24. роком життя, а як причину смерти подають звіти „вицєньчене“ побіч повортного ТИФу, який шириться тут в страшний спосіб. Коли шпиталь не міг помістити у себе хорих, уладжено в поодиноких відділах табора кімнати для недужих. На сю ціль вибирано найкращі вемлянки; але показалося, що взагалі нема ні одної, в яьїй не стояла б вода цілими озерами, а дахи не світили б дірами, через котрі тече вода. В таких землянках збирано хорих і виношено звідтам по кількох денно на ношах до „Шпиталя“, або вже непритомних, або в тиФОЇдальній горячці.

Пригляньмося тепер другому спорідненому зі шпиталем заведенню, а іменно так званій відвушальні або дєзінфєкції.

Вже на саму вістку, що мають гнати людей до дєзінфєкції сумніли всіх лиця, бо вони знали, що їх там чекав. Як все в сім таборі, так і се купелеве заведення було колись здібне до ужитку, тепер лишились лиш неконсервоваві останки чогось, що не в силі сповнити своєї задачі. Людей вже давно обдертих і грабованих, отже голих і босих, женуть сотками до тої купелі: дєзінфєкції, де вони годинами стоять на дворі, чекаючи своєї черги, а відтак вже цілком розібрані переходять через переважно зимний туш до кімнати з бетоновою долівкою, де знову тремтять від студени півтора або дві години, дожидаючи на дезінфекцію своїх лахманів, які вложено до печі. Через недостачу здезольо-ваного уладження не мож піднести в печі температури до вимаганої висоти і по невдатних зусиллях виходять з печі по двох годинах річи цілком вохкі, підогріті ледви до 7и степені тепла, очивидно з тимсамим хробацтвом, з яким їх тут принесено. По дорозі до купелі переходять люде ще через руки фризіер,*, які машинками видирають волося з голови і тіла, лишаючи місцями якби на посміховисько, части волося нестриже-ного. По купелі збірка під голим небом на холоднім вітрі та болоті, або смітю; провірки, чи може котрий не втік, та поворот до землянок. Вигляд такого транспорту поворотного неподібний до того, який йшов до купелі. Кождий перемерзлий до кости, у змочених та зімнятих лахманах, неподібний до чоловіка, вертає, сумний до своєї нори, знову вохкої та зимної, з тими самими вошами, з якими гнали його до купелі. Нераз тріває така дезінфекція від 6 рано до 4. або 6. вечір, тому, що нема ще пари в печі, а люде стоять весь час на дворі, або в шопі без снідання й обіду. Часто вертають без нічого до землянок, щоб на другий день ждати дальше на се чистилище.

До дезінфекції женуть рівнож іііді кімнати хорих поодиноких відділів табора, між тими людей, які мають по 40 степенів горячки; таких, що о власних силах не можуть йти, ведуть під руки їх товариші. Неоден з них не вертає більше до своєї землянки. Через таке чистилище переходиться не лиш при прибуттю до табора та при виїзді з нього, але майже що тижни, залежно від гумору або памяти начального лікаря табора. Між нещасними мешканцями сеї царини смерти траплялось чимало жінок з ріжних сторін нашого нещасного краю. Старші і молодші, жінки і дівчата, менше або більше інтеліґентні. Всі вони на рівні і рівночасно з мущинами перходили через описану дезінфекцію.

Замикання жінок разом з мущинами по концентраційних тюрмах та таборах під військовим зарядом й командою, се видумка спеціяльно польської сольдатески, яка не засоромилася зарядити перегляди навіть власних женщин через військові комісії, наколи ходить о звільнення з війська якогось живителя родини. Ці зарядження напятнували як звісно, самі польські посли в соймі варшавськім з великим обуренням тому, що через се понижається гідність жінки у світі.

Кров стинається в жилах на згадку про поведення з нашими жінками!

Згадаємо лиш один зразок сеї сумної картини. — Кождому в таборі відома стара „Ксенька“, жінка понад шістьдесять — літна. Закіш дісталася вона до табору в Стшалковій, перебула тяжку тюрму в Перемишлі за панування сумної памяти братів Медвецкіх та хорунжого Лукасевіча. Ті панове враз з иншими катами били стару жінку щоденно нагаями та пошукували в її лихій спідничині безсоромно машинового кріса, як мовляли „машинки У своїм звірстві посунулися вони так далеко, що змусили Ксеньку до їдження власних екскрементів

з посуди, в якій діставала вона їсти. По таких нелюдських муках відіслано Ксеньву до Стшалкової, де переслідування і знущання з приводу машинки продовжувано дальше. Коли полонені зиертали увагу на сю жінку ан-тантським місіям, бо і такі заглядали до Стшалкової, поясняв поручник Кухарскі, шєф інформаційного бюра, що Ксенька сама не хоче вертати домів і тому тут пробував.

Скінчилося на тім, що стара жінка сама втікла

з табора і в сей спосіб омивула дальших знущань над нею.

ІІершин командантом табора був Німець в польськім однострою капітана,