Читати книгу - "Далекий простір"

не став ховатися і покарабкався далі, щоб дізнатися, яка його доля, дізнатися, що робити. Ні, вони не були схожі на тих, із навушниками, з шоломами на головах. Незабаром він переконався, що знаходиться, швидше за все, в запаснику якогось підприємства. Люди ходили з незрозумілими інструментами, щось підкручували по периметру ями.

Він почекав, поки вони відійдуть подалі, і вибрався назовні, побіг по тунелю до виходу, що світився білою плямою вдалині.

В цей час вихід закрився, і повз врослого в стінку Габра, за два сантиметри від його носа, промчав состав. І за ті хвилини, поки він дійшов до виходу, ще кілька составів пронеслося повз нього, гуркочучи магніт-блоками і тим, що було в них.

Тунель виходив на залізобетонне поле, з усіх боків обгороджене бар’єрами, і перше, що спробував зробити Габр, – це перелізти через бар’єри, піти подалі від цього місця. А що, як уже надійшов сигнал шукати його тут?

За бар’єрами лежала прірва, це був якийсь суто технічний квадрат. Пробираючись по кромці тверді, що залишилася за бар’єром, Габр дійшов до виступу, який нависав над прірвою. Він так і думав: якщо тут підприємство, значить, відразу за бар’єром мають бути ліфти, якими робітники повертаються додому, в житлові квадрати.

Затишна тепла кабінка швидко понесла його вниз і незабаром зупинилася: Габр натиснув випадкову кнопку. Йому було однаково. Чим більше випадкового, тим краще.

Вулиця кишіла людьми, вони йшли, тримаючись правого боку. Накинуте на тіло ганчір’я, опущені до землі голови, заплющені очі – все це вже не жахало Габра. Тепер він думав лише про те, аби зігріти заклякле під холодним вітром тіло. І заодно зникнути з очей. Тут, у натовпі істот, які никали туди-сюди, оголений, він почувався незатишно. Дивне, незнане раніше почуття змушувало його шукати де-небудь схованку. Ні, він не просто боявся переслідувачів. Із певним побоюванням він оглянув свої голі, темні від пилу ноги, стегна, живіт. Ніхто його не міг бачити тут, у центрі вулиці, нічим не прикритого. Ті, хто проходив за два кроки від нього, відчувши живе тіло, вчасно звертали. Ніхто не міг здогадатися, як він виглядає. А все-таки було дуже незатишно, наче хтось із якогось укриття бачить його. Сотні цих одягнених істот – і його, відмінного від них, що пробирається обережною ходою крізь натовп. Було неприємно. До того ж Габру здалося, що хтось ззаду біжить. Йому вчувався якийсь шум, схожий на тупіт ніг.

Габр різко звернув у перші-ліпші двері довгої залізної будівлі, пішов напівтемним вузьким коридором. Ліворуч і праворуч зяяли отвори. Габр зазирнув в один, в інший. Безліч великих і менших труб, переплітаючись, заповнювали простір вузьких комірчин. Із деяких валила пара, долинало шипіння. Габр пішов швидше, йому знову здалося, що хтось іде за ним. У кінці коридору були сходи, і він почав підніматися ними. На невеликому майданчику передихнув і прислухався: було тихо, якщо не рахувати незрозумілого гулу і шипіння. Сходи йшли ще вище, а поруч – кришка люка. Габр відкрутив його і відскочив – на нього повалила пара. Було приємно відчути подих тепла, і хотілося залізти в якусь нірку. Сховатися у випадкове місце, у випадковому квадраті, на випадковому рівні. Навіщось потрібно було знати, що у величезному мегаполісі ти знаходишся там, де тебе ніхто не знайде. Залізти куди-небудь і відсидітися, прийти до тями.

Габр намацав пальцями ноги залізну сходинку і поліз у люк, зачинивши його за собою. Пари було стільки, що забивало подих, але Габр не поспішав назад. Він відчував, як, задубілий, поступово відтаює, як зігрівається кожен орган всередині.

Він спустився вниз, на якусь гладку мокру підлогу, і в майже цілковитій темряві почав пробиратися вздовж стінки.

Голоси з’явилися несподівано зліва і справа. Безліч голосів. Вони то прорізалися, віддаючись гучною луною, то часто тонули у вогкості пари, що все заступала собою. Але Габр їх чомусь не злякався, дивні радість і збудження чулися в них. І ще вражала їхня дзвінкість – всі голоси були високі і дзвінкі. І лунали вони, перегукуючись, то ліворуч, то праворуч, то здалеку, то звідкись зовсім поруч. Ніби сотні, тисячі істот перебували в цьому незбагненному приміщенні. Габр нічого не розумів, і йому здавалося, що він поринув у сон, у якийсь приємний і солодкий сон. Раптом зникло все – і мегаполіс, і усвідомлення того, де він знаходиться, в якій ситуації. Від тепла, що проникло у внутрішні тканини тіла, було так солодко, що не залишалося сил думати ні про що. Хотілося тільки безкінечно перебувати в цій темряві, в цій густій парі, слухати переливи лунких дзвіночків.

Габр ступив іще кілька кроків і наткнувся на чиєсь гаряче мокре тіло. Він звернув убік, але тут теж була чиясь широка спина. Тоді він зробив крок назад, але і тут його стегно занурилося у щось шорстке, м’яке.

– Хто тут штовхається? Це ти, Зія?

І знову зовсім поруч пролунав чийсь дзвінкий сміх, і хтось навіть заверещав від напливу радості.

Габр почав протискатися між тілами, але їм не було кінця. Він потопав у податливих тканинах, у шорстких гарячих пуховиках стегон, сідниць, животів, грудей, аж поки застряг остаточно, затиснутий із усіх боків рухомою плоттю, що обліпила його. Хтось лизнув його шию і засміявся. І раптом зверху ринув гарячий водоспад, і повітря наповнилося вибухом сміху, вигуків, і тіла навколо змістилися, на місце одних протиснулися інші, не менш пухнасті, круглі. Подуло звідкись гаряче сухе повітря, приємно обдало обличчя, волосся, висушило краплі води.

Чийсь м’який живіт глибоко дихав, розхлюпуючись на животі Габра. І ще один плескався об його стегно. І чиїсь повні груди, притиснуті, плавали туди-сюди по його спині, втискаючись сосками. І обидва його плеча потопали в подушках чиїхось плечей. Все це здавалося Габрові близьким, його, ніби простір був заповнений не окремими істотами, а