Читати книгу - "Печера"

Паула не те що злякалася — їй стало тоскно. Безсоромний, відкритий усім поглядам унітаз був тяжким атрибутом її нового статусу: вона хвора.

Їй захотілося вийти в коридор — може, десь знайдеться затишніший нужник; вхідні двері були не просто замкнені — позбавлені ручки. Сліпа частина стіни оббита м’яким. Імовірно, щоб хворий, якщо зажадає волі, не розбив об замкнені двері свою слабу голову…

Паула сіла на ліжко.

От чого вона в житті не пробувала, то це сидіти під замком.

Випустіть мене, випустіть мене, випустіть…

…Хоч що вона знає про так звані «нестійкі стани психіки»?.. Ану ж коли їй явиться черговий сааг, вона, рятуючись од власної галюцинації, захоче вистрибнути у вікно?..

Поверх тут п’ятий чи шостий. У скло вплавлено майже непомітну, дуже гарну сіточку. Залізне мереживо…

Паула постояла коло підвіконня, дивлячись на далеку клумбу з пишним фонтаном; повернулася до ліжка, підняла слухавку й довго вслухалася в її холодне, байдуже мовчання.

Що діється зі світом? Ще вчора він був такий неймовірно величезний, що непогано було б, якби він зменшився… А вже сьогодні його скрутили джгутом і запхнули в шкаралупку білої кімнати. Бо на те, що за вікном, можна не зважати. Це не світ, це мертва декорація, і як Паулі знати, що цівки фонтана справжні, в житті вона бачила стільки підробок… Блискучі синтетичні стрічечки, які знизу піддувають повітряним струменем з пилососа…

Це не назавжди, сказала вона сама собі. Це тимчасово. Це незабаром закінчиться, це ненадовго…

Жарти жартами, але санітарними зручностями скористатися доведеться. Рано чи пізно… усе-таки рано.

Вона переборола легкодухе бажання скоріше віддерти з лоба клятий пластир. Якщо їм треба спостерігати — нехай спостерігають. Може, скоріше вилікують…

Їм треба спостерігати.

Вона здригнулася від незрозумілої тривоги, підняла очі до стелі. Пробігла поглядом по візерунках та тріщинах: мальовані завитушки, створені, щоб давати відпочинок блукаючому божевільному погляду…

Так і є. Он. Крихітна кругла виїмка з ледь помітною лінзочкою всередині. І навпроти… У двох кутках. Двоє безсонних всевидющих очей.

Хвилин п’ятнадцять Паула сиділа пригнічена, дивилася в простирадло й ковтала сльози.

От що буває з тими, кому наяву ввижаються чорні сааги. От що з ними буває — для їхньої ж користі; душ десять безпристрасних спостерігачів стоять зараз перед монітором і дивляться, як Паула Німробець збирається справити нужду…

Це що, теж необхідно для її якнайскорішого одужання?!

А може, й усі сто, запитав внутрішній глузливий голос. Ану, не сковуй уяву, цілий майдан безсовісних лікарів зібрався перед екраном тільки для того, щоб…

Паула розізлилась.

Зняла з ліжка блакитне простирадло, вкрилася ним з головою, спорудивши щось схоже на пересувний намет. У такому вигляді дочалапала до унітаза, розкинула намет над його білосніжною чашею і подумки показала всім спостерігачам довгого язика.

* * *

Рожевий схруль — не здобич. Відплюнувши закривавлену шкурку, чорний хижак продовжив шлях — дивно роздратований, ніби нещасна маленька тварина познущалася з нього, надавши себе як жертву.

Він плив з коридору в коридор. Він тік. І Печера звично змовкала йому назустріч. І гасли лишайники, і зграйки світляних жуків утягувалися в невидимі щілини та дірки. А він — чорний сааг — ішов. Проте задоволення від ходи не відчував.

За рогом, на порозі величезного темного залу, його коротка шерсть стала дибки. Тут…

Він не пам’ятав. Він не пам’ятав неприродної двоногої фігури, однак очі його увійшли ще глибше в кістку, а лапи підігнулися, притискаючи черево до каменя. Тут лежав він, безпомічний, жертва…

Глухий звук, що виник у його горлі, змусив захлинутися від жаху все живе на багато переходів навколо. Ганебне полювання, а тепер іще й пам’ять про приниження, про власний страх — сааг заревів, і все живе кинулося що було сили — рятуватися, тікати, паніка, паніка…

І він кинувся слідом — майже навмання, і покришений на миті час зашелестів по його шкурі, не завдаючи шкоди, не встигаючи втримати. Ще кидок…

Коричнева схрулиха, в’язнучи в секундах, опинилася в межах його досяжності, та він зупинився. Запах. Інший, але не менш хвилюючий запах. Рідкісний…

Сіра саажиха була молодша. Сіра саажиха була майже вполовину менша — ні, не сіра, попеляста, перелякана не менше, ніж усі ці боягузливі схрулі-втікачі…

Він побачив Печеру в темно-червоному тремтячому світлі.

Попеляста саажиха була майже так само швидка, як і він. І вона не загравала — вона по-справжньому боялась, і хвилі її страху накривали його з головою, і тонула, каламутилася свідомість…

Білі спалахи в мозку.

Він наздогнав її на березі неширокого озерця — на водопої, святому місці, що зберігає запахи всіх можливих у цьому світі жертв. І, кидаючись на Попелясту крізь завмерлий час, він уже знав, що сьогоднішня жертва — най…

Вона поранилась об каміння. Її страх переміг усі інші інстинкти — не боячись болю, вона рвалася й рвалася, залишаючи на виступах каміння клаптики красивої попелястої шерсті. Вона намагалася боронитись — раз чи двічі він насилу уник її іклів; вона була слабша, і її страх був майже відчутний, страх був матеріальний, він був солодкий.

Захлинаючись переможним криком, він зробив з нею, що хотів. Крізь білі спалахи, що застували чорний світ, відчув її біль; повторив іще й іще, і для певності придержав її зубами за горло, хоча вона й так уже не боронилася — знесиліла від болю і від боротьби. У її запаху злилися найкращі з відомих йому ароматів крові, покори, страху.

…Потім він отямився.

Попеляста лежала — наполовину в бурій воді — зім’ята, пошматована, напівмертва; її запах притупився, або ж притупився його нюх, він не знав. Байдуже постоявши поруч, він нахилив морду — Попеляста дивилась каламутно, крізь нього, по сірих іклах стікала червона слина.

Він провів язиком по липких бурульках її шерсті — і не відчув нічого, розпростерте тіло не здригнулося, а в роті не відчувалося ніякого смаку; тоді він повернувся, щоб піти.

За мить на його плечі стислися її щелепи.

Вона промахнулась не набагато — ще трошки, і, захопивши артерію, вона б могла його вбити.

Та вона промахнулась.

* * *

Дін, Раманів учень і годованець, репетирував на сцені свій другий самостійний спектакль — мюзикл з життя веселих селян. Раман хвилин п’ятнадцять спостерігав за репетицією з партеру; масовка-балет гасала за лаштунки й на сцену, танцювальні дівчата хизувалися пишними сорочками й спідничками