Читати книгу - "Трубадури імперії: Російська література і колоніалізм"

що у полюванні на вовка беруть участь кілька найдобріших героїв «Війни і миру»: Ніколай Ростов (хоча ми й пам’ятаємо його готовність вбивати на вимогу царя), дрібний поміщик з веселим характером («дядечко», в домі якого Наташа виконує свій пам’ятний селянський танець), старий граф Ростов і декілька селян. Коли собаки зрештою долають вовка, один із селян, Данило, щасливо шепоче, «мы его соструним!» Він наступає ногою на шию вовкові, закладає палицю йому в пащу, зв’язує докупи ноги і перекидає, щоб закинути на коня:

«Зі щасливими, змученими обличчями вони поклали старого вовка, живого, на коня, що кидався вбік і форкав і, в супроводі собак, що скавуліли, повезли вовка до місця, в якому всі мали зібратися…. Мисливці з’їжджалися зі своєю здобиччю та оповідями, і всі підходили дивитися на вовка, який, звісивши свою лобасту голову із закушеною палицею в роті, великими скляними очима дивився на весь цей натовп собак і людей, що оточували його. Коли його торкалися, він, здригаючись зв’язаними ногами, дико і разом із тим просто дивився на всіх. Старий граф Ростов також під’їхав і доторкнувся до вовка.

— О, який величезний! — сказав він. — Величезний, правда? — спитав він у Данила, що стояв біля нього.

— Величезний, ваша світлість, — відповідав Данило, спішно скидаючи шапку.

Граф пригадав свого упущеного вовка і свою сутичку з Данилом.

— Але ж, брате, ти сердитий, — сказав граф.

Данило нічого не сказав і тільки соромливо посміхнувся по-дитячому ласкавою і приємною посмішкою» 8.

У цьому описі впадає в око відсутність в оповідача співчуття до тварини, яка повільно задихається, перекинута на спині коня, спливаючи кров’ю, та неспроможна вдихнути досить повітря. Здатність не звертати уваги на такі делікатні речі, безперечно, була характерною ознакою імперських переслідувань ворога, які росіяни неодноразово здійснювали у своїй історії. Вовк — це переможений ворог, і всі мисливці поділяють радість перемоги: від найнезначнішого селянина до аристократа. Цікаво, що в останніх словах цієї сцени говориться про добру і ласкаву посмішку селянина, — посмішку, яка зближує його з добрими і ласкавими людьми, які з’являються на сторінках творів, наприклад, Достоєвського і Тютчева, і представниками яких є божі люди, що їх приймає княжна Мар’я.

На відміну від сцени, описаної у Толстого, сцена полювання у Альфреда де Віньї не має імперського символізму; вона швидше наводить на думку про екзистенціальну стійкість, з якою сучасник де Віньї, Серен К’єркеґор, сприймав світ. Тут також вбивають вовка. Його оточують собаки і люди, точнісінько так само, як у «Війні і мирі». Його кілька разів вцілили з рушниці, шарпали собаки і поранили ножами ті, хто бачив, як він падає, повністю виснажений. Вовк коротко оцінює ситуацію, каже оповідач; тоді заплющує очі і, не видавши жодного звуку, помирає.

Оповідачеві вдалося зазирнути вовкові в очі перед смертю, і він відтворює те, що вовк намагався висловити цим поглядом:

Він мовив: «Хай сягне душа твоя висока, —

Задуми сповнена, шляхетна й одинока, —

І непохитності, і гордості щаблів,

Що їх я доступивсь у глибині лісів.

Стогнати, плакати, молитись — не пристало.

Тож, як велить судьба, виконуй пильно й дбало

Важкий обов’язок, відрікшись всіх вагань,

Відтак страждай, як я, і вмри без нарікань» 9.

(Переклад М. Москаленка)

Різниця між цивілізаціями, про яку говорив Семюель Гантінґтон, дуже чітко проявляється в порівнянні цих двох поглядів на вбивство впольованого звіра. У Толстого молода імперія і її народ виявляють неослабну енергію, переслідуючи та знищуючи ворога, і вони абсолютно неспроможні ідентифікувати себе з тими, кого вони перемогли. Де Віньї виказує здатність співчувати болю іншого: це дуже шкідлива риса для імперій, але цілком типова для зрілих культур.

Хоча міфологізація місцевостей і подій відбувається швидкими темпами, економічні причини кампанії Наполеона в Росії залишаються непоміченими. Першопричиною війни між Францією і Росією було розірвання союзу між цими двома країнами, які в 1808 р. вели таємні переговори про поділ Туреччини 10. Останньою краплиною, яка призвела до розриву союзу, був торговельний конфлікт. Росіяни не хотіли скорочувати свою прибуткову торгівлю з Англією, і їхня торговельна політика була вигідною для Англії і невигідною для Франції. Економічна блокада Англії Наполеоном зробила морську торгівлю між Росією і Англією важкою і небезпечною. У 1810 р. Олександр І наклав високі імпортні мита на товари, які надходили до Росії суходолом (це були переважно товари з Франції). Після цього удару, завданого французьким інтересам, війна була тільки питанням часу. Приховуючи ці причини війни і зображуючи Росію жертвою, яка здобула перемогу, а не здобиччю і хижаком водночас, Толстой став одним із найголовніших творців ідеї жертовності, яка відіграє дуже важливу роль у політичній міфології росіян.

Толстой підтвердив також, що ідея жертовності Росії не перешкоджає її величі та успішності і що вона може йти пліч-о-пліч із сприйняттям росіян себе як великого народу. «Війна і мир» створила систему символів, у межах якої комфортно почувала себе російська імперська національна ідентичність. Було чітко викладено компліментарну версію російської історії таким чином, що вона була зрозумілою як російським, так і західним читачам. Значною мірою саме завдяки романові «Війна і мир» центральне місце в головному російському національному міфі посідали іноземне вторгнення і самозахист росіян. Вже відзначалося, що створення таких систем символів є життєво важливим для самоусвідомлення і рівноваги суспільства 11. «Війна і мир» міфологізувала практично кожну подію, якої вона торкалася, не позбавляючи їх історичної правдоподібності, і мала вкрай важливе значення для забезпечення освіченому російському суспільству почуття стабільності і свідомості того, що воно займає належне місце в європейській історії.

До того, як роман Толстого переформатував основоположний політичний міф російського народу, російська еліта не мала досвіду імперського дискурсу в рамках своєї власної культури. Часовий проміжок історичної пам’яті в Росії був коротшим, ніж у країн Західної Європи, і вміст цієї пам’яті не був пристосований до загального огляду за посередництвом мистецтва. Незважаючи на зусилля слов’янофілів, які намагалися прищепити російській культурі впевненість у собі, пропонуючи ідею очевидної їй призначеної долі, оголошення Росією себе благодійною імперією не було повністю переконливим для її власної еліти. Проблема частково полягала в тому, що імперський міф важче стабілізувати, якщо колонії розташовані близько до метрополії: всяке скорочення кордонів або будь-яка спроба підкорених людей стати незалежними сприймається як загроза самій нації. Потужна держава, яка живе в мирі зі своїми сусідами і виконує цивілізаційну місію на заморських територіях — це одна справа; а країна, яка весь час оглядається через плече на вороже настроєних підпорядкованих людей, — зовсім інша. Почуття російської