Читати книгу - "У вогні"

— Ага, і поглянь, на кого ти тепер схожа, — зауважив Піта.

Не знаю, чого я очікувала від першої зустрічі з Пітою після оголошення Червоної чверті. Може, обіймів і цілунків. Може, кількох заспокійливих слів. Але не такого, це точно. Я розвернулась до Геймітча.

— Не переймайтеся, я дістану вам іще горілки.

— Тоді я здам миротворцям вас обох. У в’язниці протверезієте, — пригрозив Піта.

— Слухай, чого ти домагаєшся? — спитав Геймітч.

— Щоб із Капітолія повернулося двоє: переможець і ментор. — відповів Піта. — Еффі надіслала мені записи всіх переможців, які досі живі. Ми маємо передивитись Ігри, в яких вони брали участь, і вивчити їхню тактику. Нам слід набрати ваги і сили. Ми повинні діяти, як кар’єристи. І хтось із нас знову стане переможцем, подобається вам це чи ні! — грюкнувши дверима, він швидко вийшов із кімнати.

Від удару дверей ми з Геймітчем здригнулися.

— Не люблю я таких правильних, — промовила я.

— А що тут любити? — зронив Геймітч, висмоктуючи останні краплі з порожніх пляшок.

— Ми з вами — ось хто, на його думку, має повернутись додому, — мовила я.

— Що ж, а ми пошиємо його в дурні! — відповів Геймітч.

Але за кілька днів ми таки погодилися поводитись, як кар’єристи, оскільки це — найлегший спосіб добре підготувати Піту до Ігор. Щовечора ми передивлялися записи минулих Ігор. Дивна річ: під час Туру переможців жодного з них я не бачила. Коли я поділилася своїм спостереженням, Геймітч пояснив: президент Снігоу спить і бачить, щоб ми з Пітою — особливо я — потоваришували з іншими переможцями з потенційно небезпечних округів. Переможці мали особливий статус, отож якби вони підтримали мене в моїй непокорі Капітолію, з політичної точки зору це б стало прямою загрозою владі. Дізнавшись вік переможців, я усвідомила, що дехто з наших опонентів уже досить літній, і це водночас зажурило мене і підбадьорило. Піта робив численні нотатки, Геймітч збирав додаткову інформацію про особистість переможців, і потроху ми знайомилися зі своїми суперниками.

Щоранку ми робили вправи, щоб укріпити тіло. Бігали, піднімали тягарі та розминали м’язи. По обіді відпрацьовували бойові прийоми, метали ножі, бились навкулачки, я навіть навчала Піту й Геймітча лазити по деревах. Офіційно трибутам заборонено тренуватися, але ніхто не намагався нас зупинити. Навіть у звичайні роки трибути з Округів 1, 2 і 4 добре володіють списом і мечем. У порівнянні з цим наше тренування взагалі не рахується.

Геймітч так довго знущався з власного тіла, що тепер воно опиралося. Він і досі був напрочуд дужий, але коротенька пробіжка викликала в нього задишку. Ви, мабуть, думаєте, що людина, яка щоночі спить із ножем у руках, здатна поцілити бодай у стіну, але Геймітчеві руки так тремтіли, що у нас забрало тижні, аби навчити його влучно метати ніж.

Ми з Пітою цілком підкорились новому ритму життя. Завдяки цьому я повсякчас була зайнята. Завдяки цьому ми всі повсякчас були зайняті й не думали про поразку. Мати посадила нас на спеціальну дієту, щоб ми набрали вагу. Прим лікувала нашу крепатуру. Мадж крала для нас у батька капітолійські газети. Ставки на переможців свідчили, що ми — серед фаворитів. Навіть Гейл, хоч як він не любив Піти і Геймітча, по неділях підключався до гри і навчав нас ставити пастки. Мені було дивно спілкуватись одночасно з Гейлом і Пітою, але вони, здавалося, забули про своє суперництво.

Одного вечора, коли я проводжала Гейла назад у місто, він навіть зізнався:

— Мені було б легше, якби Піту було за що ненавидіти.

— І це ти мені розповідаєш, — погодилась я. — Якби на арені я змогла його зненавидіти, зараз у країні не було б такого безладу. Він би помер, і переможець був би один — я.

— А що було б із нами, Катніс? — запитав Гейл.

Я ненадовго замовкла, не знаючи, що відповісти. Що було б зі мною та моїм удаваним двоюрідним братом, який не став би моїм братом, якби не Піта? Чи цілував би він мене, а я його, і ніхто б нам за це не дорікав? Чи змогла б я дозволити собі відкритися йому, і жити, зачарована грішми і ситістю, тішачись із того, що я — переможець? Але все одно над нами б завжди нависали Жнива, над нами й над нашими дітьми. Хай про що б я мріяла...

— Ми б полювали, як і щонеділі, — відповіла я.

Знаю, Гейл питав не про це, але по щирості, на більше я не готова. Гейл має усвідомлювати, що з них двох я вибрала саме його, адже не втекла з округу. Як на мене, немає сенсу мріяти про щось, що могло би бути, якби... Навіть якби на арені я вбила Піту, все одно б я не вийшла заміж. Я заручилася, щоб урятувати людям життя, але несподівано це привело до неочікуваних, прямо протилежних наслідків.

Я побоювалася, що варто мені виявити емоційність із Гейлом — і його дії важко буде передбачити. Наприклад, він підніме повстання в копальнях. Але, як сказав Геймітч, Округ 12 до бунту ще не готовий. Власне кажучи, зараз округ готовий до бунту гірше, ніж перед оголошенням Червоної чверті, бо вже наступного ранку потяг привіз іще сотню миротворців.

Оскільки я не сподівалась удруге повернутися з Ігор живою, що раніше Гейл відступиться від мене, то краще. Ні, я не відмовлюсь поговорити з Гейлом після Жнив, коли нам дадуть годину на прощання. Я маю сказати йому, скільки він важив для мене всі ці роки. Наскільки на моє життя вплинуло знайомство з ним. Любов до нього — навіть така обмежена, на яку я здатна.

Але такий шанс мені не випав.

День Жнив був спекотним і задушливим. Населення Округу 12 в очікуванні мовчки потіло на площі. З дахів на людей були націлені дула автоматів. На майданчику, обгородженому канатом, я стояла сама, а праворуч у такій самій загорожі стояли Піта і Геймітч. Жеребкування заледве забрало хвилину. Еффі, в сяючій золотій перуці, була не схожа сама на себе — сьогодні їй бракувало звичної жвавості. Їх довелося трохи покопирсатись у дівочій кулі, щоб витягнути єдину картку, на якій було написане і так відоме всім ім’я — моє. А потім вона витягла ім’я Геймітча. Він заледве встиг кинути на мене нещасний погляд,