Читати книгу - "Пригоди Гекльберрі Фінна"

Розділ XXI

Сонце вже зійшло, але ми пливли собі все далі й далі, не зупиняючись на привал.

Незабаром прокинулися король із герцогом, кислі та похмурі з похмілля, але після того, як стрибнули у воду й викупатись, їм стало значно легше.

Після сніданку король всівся на краю плота, роззувся, закотив штани до колін, занурив ноги в воду задля прохолоди і, закуривши люльку, почав зубрити «Ромео і Джульєтту». Коли він вивчив напам’ять свою роль, вони з герцогом заходилися репетирувати разом. Герцог учив короля, примушуючи його повторювати кожну репліку, зітхати, прикладати руку до серця, і зрештою зробив висновок, що виходить нічогенько.

— Тільки, — каже, — даремно ви ревете, наче бик: «Ромео!» — ось так; ви повинні говорити ніжно та млосно, ось так: «Ро-омео!» Адже Джульєтта — мила, ніжна дівчина, ще зовсім дитина, вона просто не може ревти, як віслюк.

А тоді вони витягнули два довгих мечі, які герцог витесав із дубових дошок, і почали репетицію поєдинку; герцог сказав, що він буде Ричардом ІІІ. Без сумніву, варто було подивитися, як вони тупотіли по плоту та наскакували один на одного.

Незабаром король якось необережно повернувся і шубовснув у воду; після цього актори вирішили перепочити і почали розповідати, які з ними раніше траплялися пригоди на цій річці.

Після обіду герцог сказав:

— Ну, Капете[5], вистава, я вам скажу, мусить у нас вийти просто вищий клас, тому, думаю, треба до неї щось додати. Принаймні приготувати щось «на біс».

— А що це означає — «на біс»? Герцог пояснив йому, а тоді й каже:

— Я на «біс» виконаю шотландський або матроський танок, а ви… заждіть, треба подумати… Ага, ось!.. Ви можете прочитати монолог Гамлета.

— А що таке — Гамлета?

— Монолог Гамлета! Ну як же — це найвідоміший уривок із Шекспіра! Висока, висока річ! Завжди викликає у глядача захват. У книжці в мене його немає — бо я маю тут лише один том, — але, мабуть, я відновлю його по пам’яті. Походжу трохи по плоту, подивлюся, чи не зможу викликати ці рядки із глибин спогадів…

І він почав ходити туди-сюди по плоту, при цьому страхітливо нахмуривши обличчя, і то піднімав догори брови, то притискав руку до лоба, відхилявся назад зі стогоном, то зітхав, то губив сльозу.

Дивитися на нього було — одне задоволення!

Зрештою він усе пригадав і покликав нас бути слухачами. Став у найвеличнішу позу, одну ногу виставив уперед, руки підняв догори, а голову відкинув назад, звів очі до неба і вжарив, як по писаному: він і скреготів зубами, і завивав, і бив себе у груди, і декламував, — словом, усі інші актори, яких я бачив на своєму віку, і нігтя його не були варті.

Ось цей монолог[6].

Я його запам’ятав без труднощів — ще б пак, герцог стільки часу муштрував короля!

Бути чи не бути — ось у чому заковика,

що цілісінький вік завдає невимовного лиха,

аж допоки Бірнамський ліс Дунсінейму не сягне кордонів.

Доки смерті боятися — бути в безсоння полоні.

Велич задуму вищого, велич веління природи,

що стріляє у нас, обіцявши лише нагороди,

а тоді мчить до інших, котрих невідомі імення.

Мусить бути для тої пошани своє одкровення.

Час настав відпочити. Вставай розбудити Дункана!

Той, хто буде терпіти канчук і зневагу тирана,

беззаконня гнобителя, злобу бундючного пана.

Все ж настане кончина, завершить хороше й погане,

перетворить на прах, візьме в морок страшний опівнічний.

Цвинтар в траурних шатах роззявить пащеки могил.

З тих країв, де нема вороття, де притулок довічний,

Подих сморідний віє на світ, і від нього без сил

занепала рішучість зникає, мов кішка-невдаха

із прадавньої приказки, — нудить її від турботи.

Хмар густих пелена осідає поволі над дахом,

з них потоки нерівні вирують, як жертви підлоти.

Це завершення муки здається жаданим у скруті.

Але тихше, Офеліє, діво, до світла охоча!

Стисни щелепи міцно кремезні, із мармуру скуті,

і скоріше іди в монастир!

Ну, стариганеві ця штука явно припала до смаку, він швидко вивчив її назубок і читав так, що кращого годі було й бажати. Він ніби спеціально для цього народився, а коли вже зовсім вбився у колодки, то можна було замилуватися, так добре в нього виходило: коли він декламував, то рвав і метав, просто зі шкури пнувся.

За першої ж нагоди герцог надрукував театральні афіші, й після цього в нас на плоту днів зо два чи три коївся справжній бедлам — увесь час билися на мечах і репетирували, як це називав герцог.

Якось уранці, коли ми були вже у самісінькому осерді штату Арканзас, попереду, на завороті ріки, раптом вигулькнуло якесь занепале містечко. Не доїжджаючи до нього десь три чверті милі, ми заховали пліт у гирлі річечки, так густо обсадженої кипарисами, що вона більше скидалася на тунель. Усі ми, крім Джима, сіли в човен та попрямували до міста — поглянути, чи не вдасться тут дати виставу.

Нам добряче пощастило: цього дня у місті мав виступати цирк, тому із довколишніх сіл почав з’їжджатися народ — верхи та на скрипучих візках. До вечора цирк мав поїхати, тож наша вистава була якраз до діла, й ми могли сподіватися на успіх. Герцог винайняв судову залу, і ми пішли розклеювати афіші. Ось що на них було надруковано:

ВІДРОДЖЕННЯ ШЕКСПІРА!!!

НЕЙМОВІРНЕ ВИДОВИЩЕ!

ЛИШЕ ОДНА ВИСТАВА!

Знамениті трагіки Девід Гаррік Молодший із театру «Друрі-Лейн» у Лондоні та Едмунд Кін[7] Старший із Лондонського Королівського театру та з Королівських театрів у Європі в неперевершеній шекспірівській виставі

СЦЕНА НА БАЛКОНІ з «Ромео і Джульєтти»!!!

Ромео — містер Гаррік.

Джульєтта — містер Кін.

За участю всієї трупи!

Нові костюми, нові декорації, нова постановка!

А також захоплюючий, неповторний і моторошний поєдинок на мечах із п’єси «Ричард ІІІ»!!!

Ричард ІІІ — містер Гаррік.

Річмонд — містер Кін.

А також (на прохання публіки) — безсмертний монолог Гамлета!!!

У виконанні самого містера Кіна!!!

Понад триста виступів у Парижі!

Лише один спектакль!

Із нагоди від’їзду на гастролі до Європи!

Вхід — 25 центів; для дітей та слуг — 10 центів

Ми розвісили ці афіші й пішли тинятися містом. Майже всі крамнички