Читати книгу - "Грот афаліни"

би постояти поруч з капітаном, подивитися крізь оту шибку вперед, і то був би щасливий. Мабуть, дуже забавний був у нього вигляд, бо дядько-капітан навіть співчутливо підморгнув йому й усміхнувся. Л може, не йому, а Тота? Бо в Тота був кумедний вигляд, язик висунувся, може, на п'ядь, метлявся, наче погано прив'язаний.

Янг хотів уже й сам усміхнутися доброму дядькові-капітану, але побачив щось дивне: у рубку зайшов ще один дядько, молодший, китаєць. Капітан сказав щось йому не оглядаючись: мабуть, думав, що хтось свій — помічник або машиніст. Аж раптом капітан здригнувся, обличчя його посіріло і витягнулося. Швиденько, наче уколовшись, глянув на свій бік, під руку, і знову погляд уперед. Губи капітана вже тремтіли, на лобі виступили краплі поту — як перлини. «Що з ним? Може, погано стало…» — Янг теж поглянув туди, праворуч капітана. Там були сутінки, і Янг подався ближче до шибки. Побачив: китаєць наставив у бік капітанові револьвер з якоюсь трубкою-насадкою — може, глушителем? Китаєць тримав револьвер у лівій руці, а правою рішуче і сильно обривав якісь проводи й антени…

У Янга від страху прикипіли до палуби ноги. Бачив: капітан хитає головою на якусь вимогу китайця. Тихо пролунав постріл, потім другий — по радіопередавачу. Курортники нічого не почули. Янг устиг ще помітити: китаєць підтримує капітана, щоб не впав, підштовхує до штурвала, щоб крутив туди, куди потрібно було бандитові.

У цей час швидко встав з лавки молодий чоловік, підійшов до Янга, схопив його за лікоть і повів перед собою до салону на кормі, штовхнув по східцях униз. Падаючи, Янг боляче вдарився. Але відразу ж схопився на ноги, озирнувся. Той, що так пустив його по східцях, замість пальця приклав до губів дуло пістолета — «Цс-с-с!». В цю мить відчинилися двері з машинного відділення, показався машиніст чи помічник капітана, смикнув двері рубки: «Відхиляємося од курсу! Що трапилось?» Назустріч йому з рубки бахнули два постріли, помічник схопився за живіт і впав під ноги молодому бандитові. Той одразу відштовхнув убитого від себе і став біля дверей машинного відділення, щоб більше ніхто не вийшов.

Янг приєднався до синьйори і сторопіло дивився, що буде далі. У салоні вже. судорожно схлипували-стогнали від страху. «Мадонна міа! Мадонна міа! Така траджіко морте! І нас… можуть… морте…» — шептала синьйора Тереза.

Тим часом на дверях машинного відділення з'явилася ще одна голова — матроса, і бандит, що стовбичив біля дверей, тріснув його рукояткою пістолета по голові, і той осів, зник з очей. Тоді бандит став спихати униз, у ті двері і вбитого. А в салоні в цей час чулися схлипування жінок. З однією сталася істерика. Крізь судорожні схлипування і ридання вона скрикувала: «Мамочко моя! Дітоньки мої!» Чоловіки спробували обуритися вголос, мовляв, будуть скаржитись, хай тільки теплохід… Однак варто було грабіжникові, який стояв біля дверей, ворухнути пістолетом, щоб усі відразу ж замовкли.

— Сидіти й не ворушитись! Речей не чіпати. Стріляю без попередження! — І в ту ж мить вистрілив по сумці однієї дами, яка спробувала підсунути її ближче до себе. — Я ж сказав — не ворушитись!

З капітанської будки вийшов перший бандит і подався у носовий салон, де почалося якесь сум'яття, прокричав майже ті самі погрози: «Не вставати! Не ворушитись! Застрелю на місці!»

У вікно салону Янг бачив, як розтає на горизонті острів Головний, як подекуди маячать рибацькі моторні й вітрильні баркаси і джонки. Рибаки займалися своєю справою, і жоден не підозрював про те, що діється на теплоході.

«Куди ми пливемо? Куди наказали тримати курс? Чи надовго вистачить сили у пораненого капітана?» — діймав себе думками Янг.

«Відвезуть далі убік, пограбують і затоплять… Висадять у повітря разом з кораблем! А тут і шляхів морських немає, ніхто й не шукатиме…» — перешіптувалися в салоні.

А теплохід усе плив і плив у напрямі Блакитного острова, і навіть найвищих дерев Головного уже не було видно — розтанули в імлі.

Звідки взявся чорний катер з кулеметом на носі, Янг не помітив. Глянув в ілюмінатор тоді, як інші пасажири завзято закрутили головами, стежачи за маневрами катера. А той раз обійшов навколо теплохода, наче брав його в петлю, вдруге. Люди, що стояли біля кулемета на катері і вздовж бортів, мали в руках зброю, махали цією зброєю капітанові, щоб загальмував хід. І скоро теплохід став, поволі загойдався на хвилях. Чорний катер відразу ж підплив до правого борту, з катера полетіли на теплохід мотузки з чотирилапими гаками на кінцях. Пірати підтягли і пришвартували свій катер упритул, поперелазили на теплохід спритно, як коти. Кожен тримав у руках целофановий мішок і зброю — пістолет або автомат, — усі вмить розбіглися по салонах і палубах. Пірати по всі були на вигляд китайцями, були і схожі на малайців.

У маленькій метушні, коли була відвернута увага того, що стояв біля дверей машинного відділення, донна Тереза встигла зірвати з пальця один перстень з брильянтом, укинути його в гаманець, а гаманець засунути під Тота, у вигин Янгового ліктя.

І тут знову пролунав постріл — пальнув той, що стояв біля машинного відділення. Одна жінка, що почала заздалегідь знімати з вуха золоту сережку, ойкнула і схопилася за руку — з під пальців заструмувала кров.

— Сидіти спокійно! Не ворушитись, поки не дійде до вас черга! — прокричав вартовий.

Пірати діяли спритно. У кого не знімався перстенець, здирали силоміць мало не зі шкірою. В однієї тітки так рвонули сережку, що потекла по шиї кров. У мішки летіли перстенці, кулони, кольє, хрестики з ланцюжками, браслети, перлинні буси, гроші. Виверталися сумки, навіть деякі чемодани, баули і коробки, але в «ганчір'ї» довго не копирсалися, самого «ганчір'я» не забирали. І без нього мішки наповнювалися швидко. Янг з жахом чекав наближення піратів, гаманець аж пік у руку.

— Екск-'юз мі! Міль пардон, мадам! — від шанобливості й делікатності піратів бігли по спині мурашки.

Янг бачив тільки очі, очі, очі… Витріщені, повні страху очі пасажирів. Навіть схлипувань більше не було чути, а якесь напівпридушене «гмг… гумг…» — боялися роззявити рота. У багатьох були золоті зуби або коронки, щоб хоч не вирвали!

Синьйора Тереза познімала з себе прикраси швидко, за що заслужила знущальну подяку-уклін. Янга пірат зігнав з місця, думав що-небудь заховано під ним. А під собаку подивитися не здогадався!

Ще хвилин через десять потрошити закінчили, і звідусюди почулися вигуки піратів: «Усе, закругляйтеся, черепахи! Відчалюємо!» Потім тупіт ніг, скреготання відчіплюваних гаків… Густе ревіння