Читати книгу - "Золотий фараон"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Це страшенно прикро, — промурмотів Картер. — Ви приїдете до Луксора тільки двадцять третього і поки влаштуєтеся…
Леді рвучко схопила Картера за рукав:
— Я не хочу більше чекати жодної хвилини. Одразу, як ми приїдемо, ви повинні відкопати вхід. Прошу, обіцяйте мені!
Тепер і Карнарвон схопив Картера за руку. І затряс її, наче юнак, що вже не може здолати свого нетерпіння.
— Любий друже, не треба мене катувати. Десятиліття чекав я на це велике щастя — побачити незайману гробницю. Тепер, коли ця мить наближається, нерви в мене не витримують.
Картер хатро всміхнувся.
— Мілорде, я асе зробив, аби вам не довелося чекати зайвої хвилини. Мій давній приятель Каллендер — ви, напевне, знаєте його — почне завтра вранці звільняти від щебеню сходи гробниці.
РОЗКРАДАЧІ ГРОБНИЦЬ!
«24 листопада 1922 року, 15-та година, — писав, гарячково поспішаючи, Картер у своєму нотатнику. — Ми звільняємо останні сходинка. Що я знатиму завтра о цій порі?»
Картер збирався писати ще далі, аж тут зойкнула леді Карнарвон. Вона тримала щось на долоні. Картер біг по сходинках. Скарабей!
Його вигребли із щебенем, який ще вкривав грунт до кісточок. Скарабей, цей священний жук давніх єгиптян, був вирізьблений із напівкоштовного каміння.
Картер покрутив у пальцях знахідку. На черевці жука-прикраси виднівся картуш фараона Тутмоса Третього.
Що це означало? Гробницю Тутмоса Третього знайшов іще Лоре 1898 року в скельній ущелині. А справжня могила була в долині!
— Тут у щебені повно череп'я, пане! — урвав Картерові плин думок Ахмед Гургар.
І ту ж мить доповів Гасан Авад:
— Глянь, пане, ось рештки поламаної скриньки із написами.
— «Ехнатон-Сменхкара», — хвилюючись, розшифрував Картер, а на іншому уламку прочитав — «Аменхотеп Третій».
Збентежений Картер вдивлявся в щебінь біля своїх ніг. Як попали сюди ці уламки? І хіба вони не свідчать, що його припущення, ніби знайдено Тутанхамонову гробницю, помилкове?
Предмети з іменами різних фараонів тут, на такій невеличкій площі, переконливо доводять, що це тільки схованка. Чудовий сон скінчився!
— Печатка, пане! Печатка отут, унизу! — вигукнув раптом Гургар, показуючи на щойно звільнену нижню частину замурованого входу.
Вже не сподіваючись побачити щось надзвичайне, Картер нахилився. І враз скам'янів, Чи не глузує з нього той сон? Він побачив на тиньку відбиток печатки фараона Тутанхамона!
Ледве здобувшись на слово, Картер обернувся до Карнарвона, що стояв трохи вище на сходах.
— Послухайте, — мовив він хрипким голосом і так, наче ввертався до когось із копачів. — Я гадаю, що ми знайшли… — голос йому урвався. Через силу перемігшись, він проказав — Мілорде, я вітаю вас — ви стоїте перед гробницею фараона Тутанхамона!
Розлігся радісний крик. Леді Карнарвон обіймала підряд Картера, Ахмеда Гургара і Гасана Авада.
З нетерплячістю, зовсім йому не властивою, Картер зажадав:
— Принесіть ліхтарі! Усі! Мені треба світла! Світла!
Його знову пойняв сумнів — а може, він все-таки помилився?
Та на долішній частині муру побачив ще одну печатку з тим же фараоновим ім'ям.
Чого ж він не звелів розкопувати далі ще кілька тижнів тому? Якби мур звільнили бодай на метр нижче, він побачив би Тутанхамонову печатку і не мучився б стільки безсонних ночей. Як все-таки успіх залежить од випадковості! Він підійшов упритул до найбільшого відкриття у своєму житті — і завчасно припинив роботу!
Ще і ще обмацував Картер променем ліхтаря весь мур. Завтра вранці треба розкрити вхід.
Завтра вранці? А чому не зараз? Навіщо фотографувати відбитки печаток, які вже раз ввели його в оману?
Хвилинку! Що воно за темна пляма нагорі в лівому кутку муру?
Промінь світла спинився нижче дерев'яної поперечини на печатці Міста мертвих.
Картер злякався. Пляма означала, що в тому місці мур колись проламали. Розкрадачі гробниць випередили його, можливо, на три тисячі триста років!
Нараз Картер збагнув, як могли уламки поховальних речей опинитися в щебені: злодії повикидали увесь непотріб просто тут, перед входом. Потім жерці або вартові Міста мертвих побачили вилом у стіні, замурували його і поставили знову печатки.
Якщо це припущення слушне, то не треба боятися найгіршого. Бо цей вилом був замалий, щоб крізь нього хтось міг повиносити великі речі.
Карнарвон і всі присутні нетерпляче ждали, поки Картер обстежував пляму на мурі. Його довге мовчання й нерухома постава ще дужче збільшили нервове напруження глядачів.
Леді Карнарвон не змогла вгамувати свого нетерпіння.
— Що ви там відкрили, містере Картер? Щось лихе?
— Благаю вас, скажіть же нарешті! — вигукнув і Карнарвон. — Мої нерви, на жаль, не зі сталевого дроту, а читати думки я не вчився.
Картер поволі обернувся і стомлено махнув рукою. Глянув ще раз на темну пляму і сказав, затинаючись:
— Гадаю, ми не повинні покладати ніяких… ніяких надто великих сподівань… Бо гробниця… ця гробниця не недоторканна.
— Тобто її теж пограбовано? — злякано крикнув Карнарвон. І підняв свій костур, наче хотів покарати невидимих грабіжників. — О кляті злодії! Завше вони випереджають нас! Жодна гробниця не уникла рук цих негідників.
Леді нахилила голову й крадькома витерла очі. Та Картер помітив.
— Не переймайтеся цим, міледі. Поки ми не взнаємо, що злодії тут наробили, немає причини журитися.
— Вам легко таке казати, — схлипувала леді. — Ви вже звикли знаходити пограбовані гробниці. А я чекала дива!
— Завтра ми знатимемо більше, — втішав її Картер. — Може, на нас чекає ще якась несподіванка.
Лорд стукнув костуром.
— Більше я нічого не сподіваюся. Пограбована гробниця досі тільки розчаровувала.
БРАМА ДО ТАЄМНИЦІ ВСІХ ТАЄМНИЦЬ
На верхньому з шістнадцяти східців, що вели вниз, до входу в гробницю, стояв Говард Картер і замислено крутив у руках олівець та розгорнений нотатник. Учора, двадцять п'ятого листопада, він не зробив жодного запису. А сьогодні записав тільки дату: «26 листопада». Що писати? Знову те саме: «Що я знатиму завтра о цій порі?» Безглуздо запитувати свою долю. Він покладав так багато надій на двадцять п'яте листопада, і так мало з них здійснилося.
Нарешті вхід виламано: вони побачили коридор, що вів кудись униз, але був геть забитий камінням, щебенем і дрібним кам'яним порохом, який утворився, ще коли вибивали гробницю в скелястому грунті.
В лівому горішньому кутку коридора, що був заввишки два метри, виразно виднілися сліди лазу, яким скористалися злодії. Те, що копачі знаходили тепер у щебені, не викликало особливого захвату. То були алебастрові вази, замки з печатками від скринь і рештки поховальних дарів. Напевне, грабіжники тягли з собою все, що здавалося їм більш-менш коштовним. Але наявність цього коридора принаймні доводила, що він закінчується якимсь більшим
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Золотий фараон», після закриття браузера.