Читати книгу - "Метаморфози, або Золотий осел"

повністю — гасне. Причому одним махом я звільнився і від тягаря, і від загибелі. Але й тут цей паскудний і зухвалий хлопчисько звалив на мене вину за цю нікчемну витівку. Він запевнив усіх пастухів, начебто я, проходячи гойдливою ходою мимо вогнищ сусідів, самохіть послизнувся і навмисно підпалив себе. І з посмішкою додав: — До якого часу. ми будемо даремно годувати цього клятого, вогненосного віслюка?

Минуло кілька днів, і малий гультяй вчинив куди гіршу мерзоту. Він-бо продав дрова, які я віз, у найближчій хаті і, ведучи мене вже без вантажу, лементував, що він не може дати собі раду з моєю норовистістю, відмовляється доглядати мене, причім свої нарікання викладав, вдавшись до таких хитрих пояснень:

21. — Погляньте-но на цього ледачого, неповороткого виродка ослиного роду. Крім усіх інших мерзенних злодіянь, тепер він мені дається взнаки й новими небезпечними витівками. Як тільки побачить якогось перехожого, — чи це буде миловида жіночка, чи доросла дівчина, чи тендітний парубок, — відразу ж скидає із себе поклажу, інколи й саму попону, і накидається на них, немов навіжений, звалює на землю; цей потворний коханець намагається заспокоїти свою недозволену і незвичайну пристрасть із звірячою хтивістю — прагне до протиприродного зближення. Ба, навіть, наслідуючи поцілунки людей, він тикає своєю гидкою мордою й кусає. Через отаку його поведінку між нами виникають непорозуміння й суперечки, а то навіть може дійти і до суду. Щойно побачивши по дорозі якусь молоду гарну жінку, він скинув дрова із спини, порозкидав їх навсібіч і знавісніло накинувся на неї. Далі цей галантний коханець розпростер її на брудній землі і на очах у всіх хотів був зґвалтувати. Якби на лемент і крики нещасної жінки не позбігалися перехожі і, витягнувши з-під копит, не звільнили її від таких обіймів, то хтозна, чи бідолаха не загинула б у муках, розтоптана і розшматована, а нам довелося б нести за це сувору відповідальність.

22. До такої брехні він додав ще й інші небилиці, які мене, сором'язливого й мовчазного, зовсім приголомшили. Ось так правдами й неправдами він підбурював проти мене пастухів. Не витерпівши, один із них закричав — А чому б нам не заколоти цього безсоромного жениха, чи то пак перелюбника, в жертву, гідну його мерзенних залицянь? — І далі каже: — Гей ти, хлопче, заріж його негайно, кишки викинь нашим собакам, решту м'яса залиши на обід для робітників, а шкуру, посипавши гарячим попелом, щоб висохла, занесемо господареві й збрешемо, що осла вовк розтерзав. Не гаючись, безчесний мій обвинувач, він же й виконавець пастушиного вироку, зраділий, що так все обернулося, глумлячись із мого горя і пам'ятаючи, як то я його хвицнув копитами (шкодую, клянуся Геркулесом, що не досить сильно його тоді брикнув), почав гострити ніж на бруску.

23. Та один із цієї громади пастухів висловив іншу думку: — Шкода, — каже він, — марно занапащати такого гарного осла тільки тому, що йому закидають надмірну похітливість та любовну розв'язність, шкода втрачати таку робочу силу й допомогу в господарстві. Адже досить його вихолостити, і тоді йому відхочеться любовних пригод, та й ви звільнитесь від страху, а він стане Далеко жирнішим й опасистішим. Мені доводилось бачити багатьох не тільки млявих ослів, а й буйних жеребців, яким спокою не давав надмір хтивості, і через те вони були небезпечними й шаленими, але після вихолощення ставали ласкавими й покірними. Можна було використовувати їх до перевезення вантажів і взагалі годились до будь-якої роботи. Врешті-решт, якщо ви приймаєте мою пораду, то я незабаром зможу ось що зробити: піду на ярмарок у найближче село, потім візьму з дому потрібне знаряддя для цього заходу, вернусь до вас і, розчепіривши стегна цьому нахабному й огидливому джиґунові, викаструю те, що треба. Після цього він стане сумирнішим від будь-якого баранчика.

24. Завдяки такій постанові я вихопився з кігтів Орка, але врятувався лише для того, щоб зберегти себе для найгіршого покарання. Стояв я зовсім прибитий горем і оплакував не втрату одного з членів тіла, а повну свою загибель. Мені приходило в голову заморити себе голодом або кинутись у прірву: і так я загинув би, зате загинув би хоч не покалічений. Поки я роздумував, в який спосіб покінчити з собою, рано-вранці цей хлопчисько, мій кат, як звичайно, погнав мене знову в гори. Прив'язав він мене до обвислої гілки могутнього дуба, а сам, відійшовши трохи далі, рубав сокирою дрова, що їх ми мали забрати. Раптом із поблизької печери вилазить, висунувши велетенську голову, страшенна ведмедиця. Як тільки я угледів її, переляканий до смерті такою несподіваною появою, усім тягарем тіла присів на задні ноги і, задираючи голову якомога вище, обірвав ремінь, яким був прив'язаний. А тоді давай щодуху тікати. Не стільки ногами я збіг униз, як скотився схилом гори. І опинився на полях, що простяглись під горою, і то втікав не тільки від велетенської ведмедиці, а й від іще гіршого від неї хлопчиська.

25. Тоді якийсь перехожий, побачивши, що я ходжу самопасом, спіймав мене, прудко скочив на мене і, поганяючи палицею, скерував мене на якийсь бічний, незнаний мені путівець. Я охоче мчав уперед, бо віддалявся від проклятого місця, де мали піддати мене жахливому заходові. Зрештою удари не справляли вже на мене ніякого враження, бо я звик до побоїв як до чогось належного.

Але химерна Доля, яка заповзялась на мене, з дивовижною швидкістю мою успішну втечу обернула на мою шкоду і підготувала нові пастки проти мене. Бо пастухи у пошуках телички, яка в них пропала, никали по всій околиці й випадково наткнулись на нас. Одразу мене впізнали і, схопивши за вуздечку, намагалися забрати з собою. Але мій їздець із усіх сил опирався їм і кликав людей і богів у свідки своєї невинності. — Чому хапаєте мене насильно? Чому на мене нападаєте? — Ах, так? — відповідають ті, — ми неввічливо ставимось до тебе? Але ж ти вкрав у нас осла й кудись женеш його. Краще скажи, де ти дів хлопця, погонича цього осла? Видно, убив його. — І вони миттю стягнули його на землю, почали молотити кулаками, топтати ногами. Той клявся, що ніякого погонича не бачив, а здибав мене неспутаного і без нагляду, отож і вирішив затримати, щоб за винагороду повернути мене власникові. — Ой, якби сам осел (бодай він мені не зустрівся!), — стогнав він, — міг промовити людським голосом! Він підтвердив би мою невинність, і ви, напевне, пошкодували б, що так жорстоко повелися зі мною. Але