read-books.club » Сучасна проза » Твори в 4-х томах. Том 2 📚 - Українською

Читати книгу - "Твори в 4-х томах. Том 2"

126
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Твори в 4-х томах. Том 2" автора Ернест Міллер Хемінгуей. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 43 44 45 ... 231
Перейти на сторінку:
на солонці. Самиці зараз на пагорбах, але не думаю, щоб з ними були й самці. Приходжу ввечері на солонець, а там сліди! Таки справді навідувались на кляту сіль. Певно, вони ходять туди в будь-який час.

— Може, й так.

— Я певен, що там щоразу нові самці. Видно, вони навідуються до солі раз на кілька днів. Деякі, безперечно, вже полохані: адже Карл застрелив одного. Якби ж то він був убив його відразу, а не ганявся по всій окрузі. Господи, хоч би раз поклав щось першою кулеюі Дарма, найдуть нові куду. Нам лишається тільки чекати: не могли ж вони геть усі дізнатись про нас. Проте він добряче-пополохав тутешню дичину.

— Він щоразу так хвилюється, — сказав Старий. — Але хлопчина хороший. Пам'ятаєте, як гарно він тоді поклав леопарда? Кращого пострілу годі й бажати. Нехай вони трохи заспокояться.

— Атож. Я не маю на нього ніякого зла,» хоч і лаюсь.

— А якби вам засісти біля солонцю на цілий день?

— Таж почав кружляти клятий вітер і порозносив наш запах на всі боки. Тепер уже нема сенсу сидіти там, хіба що далі поширювати його. Може, вітер ущухне. Сьогодні Абдулла прихопив із собою відро попелу.

— Так, я бачив, як він ніс.

— Отож коли ми підібрались до солонцю, — вітер ані дмухне, та й розвиднілось досить, щоб стріляти. Абдулла вже перевіряв попелом, чи немає вітру. Я наказав тубільцям спинитись — і з Абдуллою тихо став пробиратися вперед. На мені були черевики1 на повстяній підошві, а земля там пухка й чорна. І все ж наполохали поганця ярдів за п'ятдесят.

— А вуха в куду-ви коли-небудь бачили?

— Чи бачив я вуха в куду? Та якби побачив у якогось поганця, його б давно вже оббілували.

— Так, це хитрі бестії! — погодився Старий. — Щось мені не до вподоби оце полювання на солонцях. А вони не. такі й хитрі, як воно здається. Вся біда в тім, що ви полюєте на них якраз т, ам, де вони особливо сторожкі. Адже їх стріляють на солонцях споконвіку.

— Саме в цьому й весь смак, — відказав я. — Я ладен полювати так і місяць. Люблю полювати з засідки. Не треба гасати, пріти. Бо нічого не треба робити. Сиди собі, лови мух і годуй ними мурашиних левів у пилюці. Приємно! Тільки якби ми мали час…

.— Отож-бо й воно. Часу мало.

— Так от, — казав тим часом Кандіскі моїй дружині,— ви неодмінно мусите подивитися оці великі нгоми — танці на тубільних святах. Це справжні національні танці.

— Послухайте, — сказав я Старому. — Отой другий солонець, Де я був звечора, найкращий, якби тільки 'не та клята дорога поблизу.

— А слідопити кажуть, що туди йдуть лише дрібні куду. Та й надто він далеко. Вісімдесят миль туди й назад.

— Знаю. Але ж там були й сліди чотирьох великих самців. Сам бачив. Та якби не вчорашній ваговоз, А що, як засісти там'

сьогодні звечора? Просиджу ніч і ранок, а тоді й кину цей солонець. Туди заходив і велетенський носоріг. В усякому разі, сліди величезні.

— Що ж, гаразд, — погодився Старий. — Пристукніть заразом і гемонського носорога. — Старий був проти вбивства всього того, на що ми не полювали, вбивства першого-ліпшого звіра, вбивству задля ефекту, вбивства задля вбивства, за винятком тільки тих випадків, коли мисливський запал брав гору над відразою до вбивства або коли вбити було вкрай необхідно, щоб здобути першість у мисливському ремеслі. Я бачив, що він пропонує мені носорога, аби зробити мені приємне.

— Я не вбиватиму його, якщо він не виявиться надто вже хорошим.

— Гаразд, убийте вже цього пройдисвіта, — мовив Старий, підносячи його мені в дарунок.

— Ой Старий…

— Атож, убийте його, — вів далі Старий. — Дістанете задоволення, порішивши його самотужки. А ріг продасте, якщо він вам не потрібен. У вас є ліцензія ще на одного носорога.

— То як, — спитав Кандіскі,— виробили план? Вирішили, як перехитрити бідолашних тварин?

— Так, — відповів я. — А як там ваш ваговоз?

— Ваговозові прийшов кінець, — відповів австрієць. — Та я й радий. Надто багато чого з ним пов'язано. Він — це все, що зосталось у мене від моєї шамби. Тепер усе пішло прахом і жити стало значно простіше.

— А що таке «шамба»? — спитала моя дружина. — Я вже не вперше чую це слово. Але чомусь незручно питати, що значить те чи інше тутешнє слово.

— Шамба — це плантація, — пояснив Кандіскі.— Її вже немає, і єдине, що від неї зосталось, — це ваговоз. Цим ваговозом я вожу робітників на шамбу одного індійця. То дуже багатий індієць: вирощує сізаль. А я в нього управителем. Індієць уміє мати зиск із сизалевих шамб.

— І взагалі з нічого, — мовив Старий.

— Так. Там, де ми банкрутуємо, де ми пропадаємо від голоду, він робить гроші. Проте мій індієць дуже інтелігентний чоловік. Він цінує мене. Для нього я уособлюю європейську організованість. Я оце саме їздив організовувати пункти по вербуванню тубільців. А це забирає час. Треба справити враження. Я не бачив сім'ї три місяці. Усі пункти вже організовано. Усе можна легко зробити й за тиждень, але враження буде далеко не те.

— А де ж ваша дружина? — спитала його моя дружина.

— Вона з донькою чекає на мене вдома, на плантації, де я працюю управителем.

і— Вона вас дуже любить? — спитала моя дружина.

— Мабуть, бо інакше давно б пішла від мене.

— Скільки років вашій доньці?

— Пішов чотирнадцятий.

— Мабуть, гарно мати доньку.

— Ви навіть не уявляєте собі, як це гарно. Це ніби друга дружина. Розумієте, моя дружина знає все, що я думаю, що кажу, в що вірю, що можу зробити й чого не можу зробити та ким не можу стати, одне слово, все. Так само і я знаю все про дружину, геть усе. Але тепер в сім'ї є нове створіння, якого ви не знаєте, яке не знає вас, яке любить вас, хоч не знає, і незнайоме вам обом. Таке чудове створіння, ваше і водночас чуже, дякуючи якому всі ваші розмови… як би це краще пояснити? Ну, воно, так би мовити… для вас… для вас обох як ото кетчуп [56] Хейнца до страви, щодня.

— Це чудово, — зауважив я.

— У нас є книжки, — провадив він далі.— Тепер я не спроможний купувати нових книжок, але ми завжди можемо поговорити. Порозмовляти, обмінятись думками — це так цікаво. Ми обговорюємо все. Геть усе. У нас широкі інтереси. Раніше, коли в нас була шамба, ми передплачували «Квершнітт». Це створювало враження приналежності до

1 ... 43 44 45 ... 231
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Твори в 4-х томах. Том 2», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Твори в 4-х томах. Том 2"