Читати книгу - "Бог ніколи не моргає"

Три місяці я, наче одержима, розчищала будинок згори донизу. Усе почалося з того, що я вирішила викинути два огидні стільці — офісний гірчичного кольору і потворний кухонний у ранньоамериканському стилі. Коли я винесла їх на тротуар, то побачила, що сусіди продають свій будинок.

Я одразу зметикувала, що збереться багато людей, тож вивалила на тротуар увесь непотріб із нашого гаража. Я винесла старий журнальний столик, люстру, крісло-гойдалку, стереосистему та зелену антикварну мармурову лампу, яку сама знайшла на чиємусь гаражному розпродажі. До бездоганності їй бракувало лише шнура і штекера, але вона цілий рік провела в гаражі, а ніхто й не думав її ремонтувати, тому її місце було на тротуарі. Лампу взяв мій сусід, а через п’ятнадцять хвилин вона знов опинилася на тротуарі, бо дружина не дозволила йому занести її до хати. Виходить, не завжди те, що для одного непотріб, для іншого скарб. Іноді непотріб — це лише непотріб.

Я викинула рукавиці та шкарпетки, які не мали пари, поїдені міллю капелюшки й шарфи, свічки, що давно розтали, і тканину для плаття, яку я пришпилила до викрійки булавками ще двадцять років тому. Булавки я теж викинула.

Поки розбирала мотлох, я ставила собі чотири питання: «Це щось корисне? Гарне? Має якесь значення в моєму житті зараз? Якби на гаражному розпродажі цю річ віддавали задарма, чи взяла б я її?» Останнє питання було таким собі індикатором правди. Отак більшість речей і опинилися на тротуарі. Люди розібрали все. До обіду нічого не лишилось. Тепер будинок був готовий. Із часом я дізналася до чого.

Таке розчищення примушує відпустити минуле і звільняє простір для майбутнього. Для чого ви звільняєте місце? Для нових способів проведення дозвілля, для романтики, творчості та спокою. Для нових захоплень, нових друзів і нових цілей. Тільки позбувшись зайвого, ви зможете відкрити для себе найважливіше: щось справді красиве, змістовне і здатне покращити ваше життя.

Коли ви нарешті відпустите ту людину, якою були, то неодмінно відкриєте в собі ту людину, якою стали, і ту, якою хочете стати в майбутньому.

Урок 43. Урешті-решт значення має лише те, чи ви любили

Роками я боролася з Богом. Він клав мене на обидві лопатки, але я підіймалась і знову виходила на килим для чергового раунду. Поміж цими поєдинками я прикидалася дуже набожною і щосили намагалася стати хорошою, але для цього мені завжди чогось бракувало. Хтось уявляє Бога у вигляді Санта-Клауса, для мене ж Він більше скидався на якогось страшного бабая.

Причини наших із Богом непорозумінь сягають далекої давнини. Ще до мого народження. Тривалий час я почувалася як той поет, котрий написав: «Я народився того дня, коли Господь узяв лікарняний». Я завжди думала, що Бог навіть не знає про те, що я народилася. Він мене не помітив, тому все життя я безрезультатно намагалася привернути Його увагу. Та це лише тоді, коли я не була до смерті налякана, — таке щастя випадало раз на день, і то хіба на півгодини. Та й добрі дні випадали нечасто.

Свою боротьбу з Богом я усвідомила, коли навчалась у католицькій школі, яку називала виправною колонією для неповнолітніх. Вісім років я «відсиділа» в школі Непорочного Зачаття у Равенні, штат Огайо. Уже в першому класі я так перелякалася, що одного разу, коли прийшла додому на обід, благала маму більше мене туди не посилати. Нашій учительці було трохи за двадцять, і їй геть не хотілося навчати сорок шість дітей, які не знали, як зав’язувати шнурки, сякати ніс і рахувати до двадцяти. Сестра П. була жорстокою. Замість карток зі святими нам треба було вручати медалі за відвагу. Коли одна учениця ненароком надірвала обкладинку свого підручника, сестра П. накричала на неї і штовхнула так, що дівчинка впала на підлогу. Коли один хлопчик намочив штани, вона наказала йому сидіти у коридорі в самих трусах. Коли ми намагалися зрозуміти додавання й віднімання, вона кричала на нас і називала нас чортами. Якось я витерла соплі рукавом своєї білої блузки, і за цей тяжкий кримінальний злочин учителька перед усім класом обізвала мене свинею.

Мені було лише шість.

Отак я дізналася, що таке школа. До дитячого садка батьки мене не водили.

У другому класі нас учила добра черниця. Сестра Дисмас випромінювала усмішки й радість. А в третьому класі нам попалася страшна сестра Д. У перший день навчання ми мали вдягати на книжки паперові обкладинки. Я не знала як, і вчителька вдарила мене нею по голові. Не обкладинкою, книжкою.

Протягом двох наступних років Бог був милосердним і посилав нам мирських учительок, не черниць. У четвертому класі була дуже мила місіс Едкінс, а в п’ятому до нас прийшла дуже товариська місіс Пламстед — її подих був м’ятним, як льодяник. А в шостому класі — назад у джунглі. На обідній перерві сестра Е. ледь не задушила одну з учениць. Після цього дівчинка перевелася до іншої школи. У сьомому класі містер С. примушував неслухняних хлопців стояти перед усім класом із витягнутими в сторони руками, а тоді клав їм на долоні енциклопедії, доки їхній сміх не перетворювався на сльози. Коли одного разу я плакала, вчитель наказав мені подивитися на нього. Я не змогла, тому що в мене текло з носа. Тоді він гаркнув: «Пора дорослішати!»

Якщо хтось із дівчат забував одягти до церкви капелюшок або покрити голову хусткою, черниці приколювали їм на волосся шматки туалетного паперу, так ніби Богові приємніше дивитися на туалетний папір, ніж на волосся. Переступивши поріг церкви, ми потрапляли в руки сестри Б. Вона плескала в долоні, і ми опускалися на одне коліно, потім на друге. Вона плескала ще раз, і ми підводилися та сідали на лаву. Якщо хтось так не робив, то отримував по голові.

Де серед усього цього був Ісус? Він був лише уроком історії, і то вельми страшним. Бог так любив людей, що послав Свого Сина, щоб спасти нас. Але Господь, який нібито був люблячим батьком, дозволив Своєму єдиному Сину висіти прибитим до хреста, під дощем, у ганчір’ї й терновому вінку. Думаю, Боже, далі розповідати не треба.

Тож як стати угодним такому Богові? Кому б хотілося мати справу з таким Богом? Ісус був лише уроком, який нам викладали, а Його Отець — кимось грізним, кому я ніяк не могла догодити.

Тоді я познайомилась із Джо.

Спершу я