read-books.club » Інше » Українське письменство 📚 - Українською

Читати книгу - "Українське письменство"

227
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Українське письменство" автора Микола Зеров. Жанр книги: Інше. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 433 434 435 ... 799
Перейти на сторінку:
це щокобитна дощечка Ховайлихи та другий її винахід — пускання крові призначеним на продаж свиням, щоб із тої крові наробити економних ковбас дворовим людям. На відмінність од Гоголя, постать Ховайлихи намічена тільки в головних рисах.

Щодо останнього із указаних у М. І. Петрова моментів — сварки братів, то тут ми б занотували не стільки подібності, як відмінності. Щоправда, брати сваряться за таку ж дрібницю, як і славнозвісний гоголівський гусак, що був causa belli межи Іваном Івановичем та Іваном Никифоровичем, — але сварка братів Бульбашок у Стороженка трактується в інакшому тоні. Сварку «двох Іванів» у Гоголя показано, як один із прикладів «бессмертной пошлости людской», обставлено низкою веселих жанрових сцен. У Стороженка, який співчуває своїм героям, сварку братів змальовано в психологічному плані; автор умотивовує і грубість Івася за картами, і непримиренність Семенка після конфлікту, а поворотні пункти в історії конфлікту супроводить ефектами мелодраматичного характеру (напр., сцена на кладовищі).

Знаходимо ми в літературі іще зіставлення Стороженкової повісті з такою широкою річчю, як «Пан Халявский», з його побутовим тлом та «певною перевагою культурно-етнографічного матеріалу над інтриґою». Справді, в обох творах багато спільного. Квітка сам розповів, що його «Пан Халявский» «начат по поручению Василия Андреевича Жуковского», «чтобы описать старинный быт малороссиян, род жизни, воспитание, занятия и все до последнего». Автор обіцяє показати нам молодість пана Халявського, як типової для свого середовища людини, «службу, домашнюю жизнь и занятия… процессы, женитьбу, воспитание детей». Але повісті Квітки-Основ’яненка властивий сатиричний ухил. Трушко Халявський людина нерозумна і тривіальна, і повість про нього раз у раз збивається на оповідання про дурня. Побутові картини Квітчині викривлено, карикатурно віддзеркалюють старий побут. І навіть Горленко, реабілітуючи в «Русском архиве» російські писання Основ’яненка, мусив признатися, що мало що «можна сказати» «в защиту пресловутого «Пана Халявского», і, серед нечисленних живих та значущих місць, всього-на-всього один епізод уважав у повісті «замечательным» — «старинный банкет последних времен гетманщины, гомерическое угощение, задаваемое знатному полковнику стариками Халявскими»[310].

Ці сатиричні тенденції зовсім чужі Стороженкові: коло бульбашківської хроніки він ходить любовно й обережно. Він любить цю «старовинну казку», що відходить у безповоротність, немов провалюється крізь землю, і тому більше щастить йому змалювати непохопливе життя українських дідичів тої пори, коли хати їхні були вкриті очеретом, «в гостиных стояли лавки, покрытые коврами, а за столом служили девки в белых сорочках, пестрых исподницах и червоных черевичках»[311]. Перед читачем проходять опуклі, рельєфні образи домашньої науки Івася та Семена, парафіальний диякон і іспити з букваря (порівняй відповідну сцену з «Пана Халявского»); приїзд полкового судді і перші зустрічі старого побуту з новим, освіченим; військова служба братів, деталі господарства (уже розглянуті у нас операції Івана Семеновича з купівлею Кучугурівщини), докладні і теплі згадки про колишні веселі забави, що їх витіснив заглиблений і похмуро-зосереджений віст; сватання, гастрономічні таємниці (опис вечері, що її виготувала Любинька під час перебування будищан на роменському ярмарку); нарешті, весільний ритуал (одруження Івана Семеновича з Галею), що відрізнявся так від селянського, «народного» тільки більшою деталізованістю та ширшим розмахом. І все те рекомендується нам з найкращого боку — «як щирая старовина, в злиднях багата і в горі ясна». Скрізь підкреслюються елементи моральної тривалості, сердечної щирості, монументального спокою старих людей. Панський побут показаний не в тривіальному приниженні, як у «Пане Халявском», а, так би мовити, в вищесередньому своєму виявленні, і освітлено його м’яко і часом не без гумору, але без жодного жарту та карикатури.

В цьому спокійному і детальному змалюванні старих життєвих форм і полягає значення Стороженкового роману для сучасного читача. Не задовольняючи нас архітектурною своєю стороною (не зовсім зладжений і диспропорційний), перейнятий старими, ще 20—30-х рр. XIX в. поглядами на українську минувшину, — тут, у побутописних начерках, він і досі ще цікавий, свіжий, цінний, бо, як вірно зазначив іще Лєсков, обсерватор сторонній, але вдумливий: «писатели малороссийского происхождения» давно чужалися здорового реалістичного спрямування, яке допомогло б їм належним способом показати старий дідичівський побут. «Жизнь малороссийского козырного барства, — писав Лєсков, — от нас скрыта романтизмом или крайним простонародничеством малороссийских писателей (простонародничеством, очевидно, в сенсі переважного тематичного тяжіння. — М. З.). Меж тем малороссийское барство имеет свою оригинальность, которая стоит изучения и которая в то же время способна проливать довольно яркий свет на те особенности малороссийского характера, какие… представляют (собою) славних прадідів великих правнуки погані»[312]. Не будемо говорити про те, якими саме «об’єктивними» причинами зумовлена ця простонародність української повісті. Самий факт спостережено вірно. І отут роман Стороженка і виділяється як рідкий для українського письменника приклад уваги до іншого, не селянського і не попівського побуту. Простонародності (в лєсковському розумінні слова) йому закинути не можна, навпаки, він грішить протилежним: шляхтичі Бульбашки представлені в ньому якось ізольовано, без виразно окресленого тла закріпачуваного на той саме час селянства. Правда, без «романтизму» в нього не обійшлося (чого вартий сам Гаркуша!), — але з-під романтичного оздоблення та грубуватих деколи ефектів у нього скрізь вибиваються реальні, правдиві риси панської старосвітчини, подаючи добрий внесок в характерологію українського напівкозирного і неповнокозирного панства.

Цим достатньою мірою і виправдується поява повісті в українському перекладі.


1929—1930

1 ... 433 434 435 ... 799
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Українське письменство», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Українське письменство"