Читати книгу - "Біблія. Святе Письмо Старого та Нового Завіту"

бо, слухняне тобі, Творцеві, | набирає на силі для кари грішникам, | попускає ж на благо тим, які покладаються на тебе. 25 Тим то й тоді, прибираючи різного вигляду, | воно служило твоїй щедрості, яка все живить, | відповідно до бажання тих, що відчувають нестачу, 26 щоб твої, Господи, улюблені діти знали, | що не плоди різнородні прогодовують людину, | а слово твоє зберігає тих, які в тебе вірять. 27 Бо те, що вогнем не могло бути знищене, | топилося відразу - нагріте слабким промінням сонця, 28 щоб було відомо, що, дякуючи тобі, треба випереджувати сонце | і перед тим, заки на світ благословиться, молитись тобі. 29. Надія бо невдячного, мов іней зимовий, розтане, | і розплинеться, наче вода, що не до вжитку.

17. Єгипетська темрява

1 Справді великі суди твої і незглибимі! | Тому то свавільні душі й заблукали. 2 Гадавши беззаконні, що можуть люд святий гнобити, | темряви в'язні, скуті довгою ніччю, | замкнені в хатах, лежали вони | далеко від вічного Провидіння; 3 міркувавши бо, що можуть із своїми прихованими гріхами затаїтись | під темним серпанком забуття, | вони, сполохані страшними появами, розбіглись. 4 Бо закуток, де вони причаїлись, їх не охороняв від страху. | Жахливий шум лунав круг них, | і привиди сумнолиці та тужливі їм з'являлись. 5 Ніяка сила вогню не могла світити, | ні ясне сяйво зір | не могло тієї страшної ночі роз'яснити. 6 З'являлось їм тільки страховидне вогнище, яке само займалось; | для них же, наляканих, коли те видиво вже зникло з очей, | - те, на що дивились, здавалось ще гіршим. 7 Чаклунського вміння дитячі облуди провалились, | і порожні хвастощі мудрістю побила ганьба. 8 Бо ті, що обіцяли від хворої душі страхи й неспокої відігнати, | самі захворіли на сміховинну боязливість. 9 Бо хоч і ніщо страшне їх не лякало, | та наполохані човганням тварюк і гадюк сичанням, гинули з переляку, | не наважувалися й дивитись у повітря, | якого ніяким робом не можна уникнути. 10 Лукавство - боязливе, воно засуджене власним свідоцтвом, | воно під натиском- сумління завжди збільшує лихо. 11 Бо страх це ніщо інше, | як занехаяння допомоги, що її розум постачає. 12 А як менше внутрішнє сподівання, | то більшим уважається незнання причини, яка наводить муку. 13 Тих же, - що в ту ніч, справді безсильну, | яка вийшла з глибини немічного аду, | заснули тим самим сном, - 14 мучили страшні привиди, | знесилював душі занепад, | раптовий бо й нежданний страх огортав їх. 15 Так кожний, хто б він не був, там падав | і сидів замкнений у в'язниці без засувів. 16 Чи то був хлібороб, чи то чабан, | чи робітник, що працював собі окремо, | - заскочений, корився неминучій нужді: | всіх бо зв'язали одні й ті самі пута темряви. 17 І чи то вітер, що свище, | чи приємний спів пташок у густих гілляках, | чи шум води, що рвучко тече, | чи різкий гуркіт скель, що падають уділ, 18 чи тварин невидимий біг скоком, | чи звірів прелютих потужне ревіння, | чи відгомін, що відбивається в гірських проваллях, | - усе це лякало їх, і вони охлявали знемогою. 19 Увесь бо світ яснів блискучим світлом | і клопотавсь без перешкоди справами своїми. 20 Тільки глупа ніч над ними повисла, | образ пітьми, що мала прийти на них. | Та вони самі були для себе тяжчі від пітьми.

18. Огненний стовп 1-4: смерть перворідних 5-19; інші іспити 20-25

1 Одначе в твоїх святих було вельми багато світла. | Ті, чули їхній голос, хоч і не бачили їх з виду, | і щасливими їх називали, бо вони не потерпіли. 2 І дякували їм, що вони, хоч передше покривджені, зла не чинили, | та просили вибачити, що ворогували з ними. 3 Ти замість пітьми дав їм стовп вогнегорючий, | щоб був провідником у незнаній подорожі | та сонцем нешкідливим у їхній мандрівці славній. 4 Бо справді тії заслужили, щоб у них забрати світло | та щоб самих їх у темряві закутати, | - їх, що ув'язненими в темниці тримали твоїх дітей, | через яких мало бути дане світові нетлінне світло закону. 5 Коли вони вирішили повбивати священних немовлят, | і одне лиш дитя було виставлене та й те врятувалось, | ти в них, каравши, забрав дітей силу | і погубив їх разом у могутніх водах. 6 Ніч та вже наперед була відома батькам нашим, | щоб підбадьорились, знаючи певно, яким повірили присягам. 7 Народ твій очікував | спасіння праведних і ворогів погуби. 8 Бо чим скарав ти наших противників, | тим нас прославив, покликавши до себе. 9 І священні діти добрих жертвували потайки | та однодушно встановили цей закон Божий: | що святі мають однаково й у щасті й у нещасті брати участь; | і наперед вже виспівували похвальних пісень батьківських. 10 У відповідь їм лунав безладний крик ворогів | і голосіння тих, що плакали по дітях. 11 Та сама кара впала на раба й на пана, | і простолюдець, як і цар, терпів те саме. 12 Всі однаково мали безліч померлих однаковою смертю; | щоб їх поховати, не вистачало живих, | бо в одну мить загинули їхні щонайкращі діти. 13 Отож ті, що через чари не вірили, | коли прийшла смерть на перворідних, | визнали, що цей народ - син Божий. 14 Тоді, як мирна тиша все повила, | і ніч, поспішаючи, досягла половини свого бігу, 15 твоє всемогутнє слово з неба, з царських престолів, | як невблаганний воїн, грянуло в осередок пропащої країни, | несучи гострий меч -твій невідкличний наказ. 16 Стало воно (там), і все сповнило смертю. | Воно торкалось неба і проходило землею. 17 Тоді негайно збентежили їх примари страшних снів | і