Читати книгу - "Попіл і Світло, Кіра Найт"

— Рексар, може хоч ти поясниш мені що це було?! - Елар гарчав, сидячи в кріслі в лазареті, поки Сайрус обробляв його рани. 

На кушетках лежали відьмаки і перевертні, а я стояв біля стіни, намагаючись зібратися з думками. Заважав запах гарі і крові, вони відволікали.. 

— Рекс! Я до кого, чорт забирай, звертаюся?! - знову загарчав Верховний відьмак, ледь стримуючись від лайки. 

— Це.. складно пояснити… - тихо промовив я, прикривши очі. 

Події цієї ночі залишилися змазаними у свідомостях всіх нас. 

Пролунав ще один вибух і нас відкинуло на підлогу. З пролому у стіні вийшли люди у бойовому спорядженні і з відмітками Церкви Світла на одязі та обличчях.

Як не дивно - першою на ноги схопилася дівчина. Вона загарчала і випустила пазурі, метнувшись до солдатів, які за мить попадали на підлогу з розірваними горлянками і відірваними частинами тіл. 

Отямившись від шоку і вибуху, ми з хлопцями швидко встали і помітили, що дівчини поряд нема. Вибігши у пролом в стіні, ми опинилися посеред побоїща. Бійці Церкви бігли до фортеці, а відьмаки всіма силами її захищали. З-за криків і пострілів почувся ще один вибух і нарешті ми помітили тінь, яка неслась поміж ворогів і зносила їх як маленьке торнадо.. 

Ми швидко доєдналися до битви. В хід йшло все, хлопці одночасно, як по команді, звернулися у вовків, пантер, рисів. Джаред гучно загарчав і зніс чергову зграю ворогів величезною ведмежою лапою, а я кинувся в загін солдатів у подобі барса.

Але нас було замало… Сили відьмаків закінчувалися, багато хто був поранений чи мертвий, а вороги тільки прибували.

А потім.. важко сказати що сталося… 

Одним словом стався Спалах.

Несподівано з центру побоїща почав виходити вогонь. Він нісся по землі, огортаючи і забираючи за собою кожного бійця. Ворожого бійця. Ми всі кинулися на землю коли побачили вогняну хвилю, але навколо нас з хлопцями з’явився сяючий білий купол, захищаючи і ховаючи нас від вогню. Краєм ока я помітив, що такі самі куполи були по всьому полю навколо відьмаків і бійців Ордену. 

Вогонь охопив солдатів Церкви і випалював їх дочиста. Хтось намагався бігти, двоє чи троє підбігли до нашого куполу, але їх відкинуло хвилею Сили.

Вогонь вщух так само швидко, як і з’явився. Де не де виднілися палаючі останки і тліючі кістки зі зброєю в руках. В центрі всього цього безумства була вона. Богиня Церковників. 

Одяг, який їй дав Сайрус, обгорів і лахміттям висів на тілі дівчини, яка зараз височіла ледь не в двадцяти метрах над землею, а з її тіла виходило неймовірне і осліпляюче сяйво. 

Сяючими очами вона обвела поле бою, на мить зупинившись поглядом на захисних куполах, після чого розвернулася і стрімко полетіла геть у нічне небо, залишаючи по собі вогняний хвіст наче комета.

Кінець