read-books.club » Бізнес-книги » Як керувати рабами 📚 - Українською

Читати книгу - "Як керувати рабами"

524
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Як керувати рабами" автора Марк Сідоній Фалкс. Жанр книги: Бізнес-книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 42 43 44 ... 52
Перейти на сторінку:
стільки, що в нього не залишиться часу заробляти собі на прожиток в інших місцях. Якщо ви спробуєте так вчинити, він притягне вас до суду — і ви програєте.

Звільнені раби бувають особливо корисними там, де можуть представляти ваші інтереси. Я підшукав «теплі» місця для багатьох своїх вільновідпущеників: серед них є не лише працівники банківської сфери та лихварі, дехто працює навіть у зовнішній торгівлі. Усі ці види діяльності приносять чималий прибуток, але людині з високим соціальним становищем не личить займати такі посади.

За надані послуги вільновідпущеники одержують ваше заступництво. Воно може виявлятись у вигляді фінансової підтримки (наприклад, допомоги у відкритті власної справи), забезпеченні потрібних контактів. Часто мої колишні раби просять мене написати їм рекомендаційні листи: я завжди радий це зробити, якщо вони є порядними людьми. Їхній статус як осіб, залежних від моєї родини, передбачає також, що я підтримуватиму їх у літньому віці. А після смерті вони мають можливість скористатися родинною гробницею Фалксів; однак я можу позбавити такої честі тих, хто її не гідний. Я також слідкую за тим, аби ключ від мого родинного склепу був доступним для їхніх сімей і вони могли доглядати могили та здійснювати жертвопринесення на власний розсуд.

Деякі господарі бувають дуже прихильними до своїх рабів, і відомі випадки, коли вони виявляли надзвичайну щедрість. Я знаю прислужницю однієї старовинної сім’ї, котра пішла на спочинок із невеликим маєтком. Вона була родинною нянею і майже матір’ю для дітей свого господаря. Через те, коли син отримав спадщину, а няня зробилася надто старою, щоб далі служити, він виділив їй невелику ферму вартістю в сто тисяч сестерціїв. Проте маю визнати, що такі випадки трапляються досить рідко.

Згодом ви з’ясуєте, що ваші відпущеники загалом є цілком приємними та вдячними людьми. Моє ім’я вирізьблене на надгробках багатьох моїх колишніх рабів, яких уже немає серед живих. Один із останніх написів такий: «Моєму шляхетному патрону, Маркові Сидонію Фалксу, за його доброту». Мило та справедливо. Не варто дивуватися, що наші вільновідпущеники вдячні нам. Ми купили їх як нікчемних рабів, полонених із варварських племен, або, якщо вони були виховані в нас удома, ми виростили їх за свій кошт. Потім, після їхньої служби, ми дозволили їм знайти власний шлях у найвеличнішому суспільстві світу. Як повноправні громадяни вони разом зі своїми нащадками будуть серед найбільш успішних і цивілізованих громадян на землі.

Ваше домогосподарство пропонує їм дім і вогнище як основу, на якій можна побудувати життя. Багато моїх рабів міцно потоваришували між собою, і ця дружба триває навіть на волі. Двоє з моїх вільновідпущеників уперше зустрілися на помості работорговця, разом вивчали латину, а коли звільнились, заснували спільну справу. Коли один із них помер, другий поставив йому коштовний пам’ятник. У сільських маєтках усе відбувається зовсім інакше: там зазвичай лише управителі маєтків можуть собі дозволити такі надгробки. Та й маючи гроші, більшість із них зазвичай ніяких написів на них не роблять — не тому, що не вміють читати й писати, просто читати буде нікому. Я сам, власним коштом, установив надгробок для найвірнішого та найкмітливішого управителя, який колись мені належав. Рабам, які працюють на плантаціях, як правило, буває не до того, щоб думати про свої надгробки: вони не мають на це ні часу, ні грошей.

Зробитися рабом — жахлива доля, але в Римі це зовсім не означає кінець життя. Я закликаю рабів вважати таку долю випробуванням. Якщо вони пройдуть його з честю — покажуть себе добрими і відданими працівниками, що заслуговують на довіру, — це відкриє їм шлях до свободи, і тоді вони зможуть стати справжніми, повноцінними римлянами.

 • Коментар • •

Для багатьох римських рабів перебування в неволі було тимчасовим. Якщо вони працювали старанно й чесно, добре служили своєму господареві, то мали всі підстави розраховувати на те, що їм подарують свободу. Чого ми знати не можемо, так це того, який відсоток рабів мав такі підстави. Незрозуміло також, як довго рабам доводилося чекати цієї свободи. Здається очевидним, що домашні раби з більшою ймовірністю могли отримати свободу, оскільки дехто з них мав змогу налагодити особисті стосунки з господарем. Та не всі раби, особливо у великих домогосподарствах, були здатними це зробити, оскільки в таких умовах господар переважно був особою відстороненою та байдужою.

Манумісії були явищем, характерним переважно для міста. Існують приклади, коли управителі в сільських маєтках отримували свободу, але більшість рабів на плантаціях, наймовірніше, працювали, поки ставало сил. Неважко зрозуміти, чому було саме так. Контакти господаря з такими рабами зводилися до мінімуму, він навряд чи міг отримати користь від їхніх послуг після звільнення, і до того ж йому довелося б шукати когось замість них. Мабуть, найбільше, на що можна було сподіватися, — це заміна тяжкої роботи в полі на легші завдання для рабів літнього віку. Та до старості в таких умовах доживали далеко не всі.

Тривалість служби, після якої домашній раб міг розраховувати на звільнення, схоже, варіювалася досить сильно. У коментарях, які до нас дійшли, вона часом становить п’ять-шість років, а іноді сягає й двадцяти. Цікавий погляд на це питання можна знайти в «Оракулах» Астрампсиха. Одне з питань формулює безпосередньо раб: «Чи отримаю я свободу?» Відповіді показують, що для більшості рабів перспектива свободи була віддаленою і постійно відкладалася. З десяти відповідей п’ять були «поки що ні», дві — «через якийсь час», іще одна — «якщо зможеш заплатити». Останнє могло означати будь-який час, але, ймовірно, досить віддалений, адже раб спочатку мав накопичити гроші, щоб заплатити за свою свободу. Одна з відповідей становить категоричне «ні», до якого ще й додається порада рабові «помовчати». І лише одна відповідь дає надію: раба буде звільнено «за заповітом і з хорошим дарунком». Саме так і жило чимало рабів, постійно втішаючи себе сподіваннями на краще майбутнє. А власникові було вигідно залишати раба у стані очікування якомога довше, щоб отримати від нього якнайбільше користі, коли раб у сподіванні на волю працюватиме чесно та старанно.

Деталі, обумовлені в дельфійських манумісіях, засвідчують: навіть коли свободу було надано, її фактичне отримання часто відкладалося на роки і відбувалося тільки за умови продовження служби господареві. Вільновідпущеник і далі мав численні обов’язки перед колишнім паном, і це вказує, що на практиці чіткої межі між свободою і рабством не існувало. І все ж таки очевидно, що багато з рабів прагнули стати вільними й заради цього були готові докласти великих

1 ... 42 43 44 ... 52
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Як керувати рабами», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Як керувати рабами"