Читати книгу - "За п’ять кроків до кохання"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Скляні матовані двері позаду нас ривком відчиняються, і ми разом підстрибуємо, приголомшено розвертаємось і бачимо перед собою… Барб. Отакої. Вона дивиться на нас, а ми — на неї. Усі надто ошелешені, аби щось сказати.
По прокашлюється.
— Привіт, Барб. Ми гадали, тебе сьогодні немає. Зробити тобі порцію? Стелла от-от почне розваги.
Певно, сьогодні в Барб подвійна зміна. Вона явно не випадково змовчала про це. Вона знає мене. І знає, що сьогодні у Вілла день народження. Чорт.
Барб безмовно дивиться на нас, випромінюючи гнів усіма рисами обличчя. Вона вказує на нас трьох, і моє серце шаленіє.
— Нагору. Негайно.
Ми повільно встаємо й підходимо до неї. Вона хитає головою, оглядаючи нас, не в змозі вимовити ні слова.
— За мною.
Рушає на вихід, за двері й назад через кафетерій.
Ми нашвидку махаємо на прощання Гоуп із Джейсоном і Камілі з Мією, а потім прямуємо за нею. Погані справи. Я бачила Барб сердитою чи засмученою багато разів. Але не такою. І це лякає по-особливому.
Ми йдемо за нею по коридору. Я кидаю стривожений погляд на Вілла, і той промовляє самими губами:
— Все буде гаразд.
Але його усмішка майже не торкається очей.
— Ви всі сидітимете по своїх палатах, доки ми отримаємо аналізи з дихальних шляхів, — каже вона та обертається до Вілла. — Щодо тебе. Вранці тебе переводять.
— Ні! — кажу я, і її погляд перестрибує на мене. — Ні, Барб, це не провина Вілла…
Вона підіймає руку, обриваючи мене.
— Може, вам охота гратися своїми життями, а мені ні.
Повисає грозова тиша, і тут По починає сміятися. Ми всі озираємось на нього, а він трусить головою, анітрохи не збентежений. Зустрічає мій погляд і широко всміхається мені:
— Зовсім як у дитинстві…
— Ви більше не діти, По! — кричить Барб, перериваючи його на півслові.
— Ми були обережні, Барб, — серйозним тоном каже він, хитаючи головою. — Дотримувалися безпеки. Як ти нас і навчила.
По жестом указує на відстань між нами, яку ми зберігаємо просто зараз.
Він кашляє, коротко й швидко, а тоді додає:
— Пробач, Барб. Але це було весело.
Вона відкриває рота сказати щось, а тоді швидко стуляє його й розвертається, щоб відвести нас на наш поверх. Решту шляху ніхто не промовляє ні слова. Я дивлюся на Вілла. Хочу бути ближче до нього, але саме це першим чином і наразило нас на неприємності.
Ми всі розходимося по своїх палатах. По підморгує мені й Віллу, перш ніж прослизнути до себе. Барб нагороджує мене останнім розчарованим поглядом, а тоді двері за мною зачиняються.
Годинник цокає, все ближче й ближче до півночі, а я дивлюся на Вілла, який задрімав по той бік екрана, на його спокійне, незворушне обличчя. Потираю очі, сонна після того, як цілий день планувала вечірку, а потім мене впіймала Барб. Ми не перериваємо дзвінка, бо знаємо, що дуже скоро він опиниться десь далеко в ізоляторі. Не буде більше прогулянок опівночі. Ані спортзалу. Ані записок під дверима. Нічого не буде.
Мої повіки повільно змикаються, коли в динаміку завиває сигнал тривоги, миттєво розбудивши мене.
— Код «синій». Усі вільні працівники…
Підстрибую й біжу до дверей, щоб розчути спотворені слова оголошення. О Боже. Код «синій». Чиєсь серце зупинилось. А нас зараз не так багато на поверсі.
Коли я відчиняю двері, оголошення повторюють знову — цього разу в коридорі чути чіткіше.
— Код «синій». Усі вільні працівники — до палати 310. Код «синій».
Палата 310.
По. Будь ласка, скажіть мені, що він просто знову неправильно ввімкнув монітор.
Я чіпляюся за стіну. Кімната крутиться, бригада екстреної допомоги штовхає повз мене реанімаційний візок. Бачу, як Джулі поспішає слідом за ними до кімнати По — її зміна щойно почалася. Голос Барб гукає десь іздаля:
— Він не дихає! Пульсу немає. Треба негайно.
Цього не може бути.
Я кидаюся бігти, ввалююся до нього в кімнату. Бачу його ноги на підлозі, стопи розведені в різні боки. Ні. Ні, ні, ні.
Барб накриває його тіло, качаючи повітря в його легені ручним дихальним апаратом. Він не дихає. По не дихає.
— Ну ж бо, хлопчику, не треба так зі мною! — кричить вона, а інший голос вигукує:
— Накласти електроди!
Чийсь силует схиляється над ним, розрізаючи його улюблену колумбійську футболку, яку надіслала йому мама до дня народження, і ліпить електроди йому на груди. Нарешті я бачу його обличчя — очі закочені, шкіра синя.
Мої руки й ноги німіють.
— По! — вигукую я. Хочу дістатися до нього, хочу, щоб із ним усе було добре.
Очі Барб зустрічаються з моїми, і вона кричить:
— Ні! Хто-небудь, заберіть її звідси.
— Напружений пневмоторакс. У нього відмовляють легені. Потрібен набір для інтубації! — кричить голос, а я дивлюся на нерухомі груди, намагаючись силою волі змусити їх ворухнутися.
Дихай. Просто дихай.
Мене скрізь оточують тіла, і я намагаюся проштовхатися повз них. Я маю дістатися до нього. Маю дістатися до По. Борюся проти рук і плечей, намагаючись відштовхнути їх геть.
— Зачиніть двері! — каже Барб, коли чиїсь руки відтягують мене в коридор. Я ще раз чую її голос — вона говорить до По.
— Борися, хлопчику! Борися, чорт забирай!
Я бачу Джулі, в очах у неї темно.
А тоді двері зачиняють у мене перед носом.
Відступаю і, озирнувшись, бачу Вілла, який стоїть за мною. Обличчя в нього бліде, як у По. Він тягнеться до мене, потім стискає руку в кулак із розпачем в очах. Здається, мене зараз знудить. Притуляюся до стіни й сповзаю по ній на підлогу, дихаючи коротенькими уривками.
Вілл сідає під стіною, за п’ять кроків від мене. Тремкими руками охоплюю коліна, кладу на них голову й міцно заплющую очі. Бачу в уяві По, який лежить там.
Смугасті шкарпетки.
Жовта футбольна форма.
Цього не може бути насправді.
Він отямиться. Має отямитись. Сяде й пожартує, що з’їв забагато пасти чи надто глибоко зомлів від Андерсона Купера, і спитає, чи не хочу я випити з ним пізній молочний коктейль. Той самий коктейль, що ми пили разом десять років.
Той самий, що ми повинні пити разом ще десять років.
Я чую кроки і, підіймаючи голову, бачу, як поспішає коридором докторка Гемід.
— Пані Гемід… — починаю
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «За п’ять кроків до кохання», після закриття браузера.