Читати книгу - "Капітула Дюни, Френк Херберт"

Вона відчувала, що важливо інколи це переглядати, шукаючи вад.

Великі маси прив’язаного до планет людського населення казали про «космічну тишу». Це означало, що їм бракувало коштів на такі подорожі чи зв’язок. Більшість людей знала, що новини, які вони отримують крізь цей бар’єр, служать спеціальним інтересам. Так було завжди.

На планетах характер поверхні та необхідність уникання зрадницького випромінювання диктували особливості використання систем зв’язку: комунікаційні труби, посланці, світлолінії, браві вершники і ще багато комбінацій. Секретність і шифрування були важливими не лише між планетами, а й на них.

Одраде вбачала в цьому систему, яку Всечесні Матрони можуть використати, якщо знайдуть точку входу. Мисливиці мусили розпочати з розшифрування системи, але тоді вони постануть перед питанням: де починається шлях, що веде до Капітули?

Не-кораблі, які неможливо вистежити, іксіанські машини та Навігатори Гільдії — всі вони причетні до покривала міжпланетної тиші, окрім як для привілейованих. Не давати мисливицям стартової точки!

Несподівано для Одраде незадовго до перерви на ланч у кабінеті Матері Настоятельки з’явилася літня Превелебна Мати з планети, куди Бене Ґессерит відсилали покараних. Архіви ідентифікували її. Ім’я: Дортуйла. Багато років тому вислана на вічне покарання за непростиму провину. Інша Пам’ять підказала, що це була якась любовна афера. Одраде не питала про деталі. Деякі з них і так відобразилися. (Беллонда знову втручається!) «Емоційне потрясіння під час вигнання Дортуйли», — занотувала Одраде. Даремні намагання коханця відвернути розлуку.

Одраде згадала чутки про ганебний вчинок Дортуйли. «Злочин Джессіки!» Завдяки чуткам надходило багато цінної інформації. Куди, побий його біс, вислали Дортуйлу? Байдуже. Зараз це неістотно. Істотніше таке: чому вона тут? Чому зважилася прокласти слід, який може привести до нас мисливиць?

Одраде спитала це у Стреггі, коли дівчина оголосила про прибулицю. Стреггі не знала.

— Вона каже, що розповість це лише вам, віч-на-віч, Мати Настоятелько.

— Віч-на-віч? — Одраде ледь не захихотіла з огляду на постійний моніторинг (краще б сказати «нагляд») кожного її вчинку. — Ця Дортуйла не сказала, чому вона тут?

— Ті, хто звелів мені перервати вашу роботу, Мати Настоятелько, сказали, що, на їхню думку, вам слід з нею побачитися.

Одраде стиснула губи. Те, що банітована Превелебна Мати зуміла дістатися аж сюди, викликало в Одраде цікавість. Уперта Превелебна Мати могла здолати звичайні перепони, та ці перепони звичайними не були. Причину Дортуйлиного приїзду вже було викладено. Інші почули її й пропустили. Було очевидно, що Дортуйла не вдавалася до хитрощів Бене Ґессерит, аби переконати своїх Сестер. Це викликало б негайну відмову. Бракує часу на такі марниці! Тож вона зауважила командний ланцюг. Її поведінка свідчила про ретельну оцінку, а це теж було повідомленням, закладеним всередині її повідомлення. Хай яке воно було.

— Приведи її.

На своїй глухій планеті, у справжньому ведмежому закутку, Дортуйла не надто й постаріла. Її вік виявлявся переважно у неглибоких зморшках довкола уст. Волосся прикривав каптур одежі, та очі, які дивилися з-під нього, були ясними й пильними.

— Чому ти тут? — Тон Одраде казав: «З біса краще, щоб причина була важливою».

Історія Дортуйли виявилася доволі прямолінійною. Вона і ще три Превелебні Матері, її співробітниці, розмовляли з групою Футарів із Розсіяння. Ті розшукали пост Дортуйли і попросили її передати послання на Капітулу. Дортуйла сказала, що пропустила це прохання через правдочуття, нагадавши цим Матері Настоятельці, що навіть у глухих закутках можуть траплятися таланти. Вирішивши, що послання правдиве, з чим погодилися і її Сестри, Дортуйла діяла швидко, не забувши про обережність.

— Щоб швидко доставити послання, ми використали власний не-корабель, — пояснила вона. Корабель, за її словами, був малий, контрабандистського типу.

— Одна особа може ним керувати.

Суть послання була захопливою. Футари хотіли укласти союз із Превелебними Матерями проти Всечесних Матрон. За словами Дортуйли, тяжко було оцінити, наскільки значними є сили цих Футарів.

— Коли я спитала, вони відмовилися відповісти.

Одраде стикалася з багатьма розповідями про Футарів. Убивці Всечесних Матрон? Існували підстави вірити цьому, але діяльність Футарів була неясною, особливо у рапортах із Гамму.

— Скільки їх у цій групі?

— Шістнадцять Футарів і чотири Вожаті. Так вони себе називали — Вожаті. І вони сказали, що Всечесні Матрони мають небезпечну зброю, яку можуть використати лише раз.

— Ти згадувала лише про Футарів. Хто такі ці Вожаті? І що це за таємна зброя?

— Я навмисне не розповіла про них відразу. Вони здаються людьми в межах змін, помічених у Розсіянні: троє чоловіків і жінка. Щодо зброї, то більше вони нічого не сказали.

— Здаються людьми?

— Саме так, Мати Настоятелько. У мене склалося дивне враження, що це лицепляси. Але не підходять під жоден критерій. Феромони негативні. Жести, вирази — все негативне.

— Крім цього першого враження?

— Я не можу його пояснити.

— А Футари?

— Вони пасують до описів. Зовнішній вигляд людський, але з безсумнівною звіриною складовою. Наскільки я можу судити, походять з котячих.

— Інші теж так казали.

— Вони розмовляють, але це спрощений ґалах. Ці слова з них наче вибухали — так я думала. «Коли їсти?», «Ти мила леді», «Почухай мені голову», «Сядеш тут?». Схоже, що вони негайно реагують на наказ Вожатих, але не бояться їх. У мене склалося враження, що Футарів і Вожатих поєднують взаємні повага й симпатія.

— Чому ти, знаючи ризики, вважаєш це послання достатньо важливим, щоб негайно його доставити?

— Це люди з Розсіяння. Їхня пропозиція укласти союз відкриває дорогу до місць, звідки походять Всечесні Матрони.

— Ти, звичайно, питала про них. І про умови в Розсіянні.

— Жодної відповіді.

Просто факт. Із Сестри-банітки не можна було глузувати, хай яка хмара затіняла її минуле. З’являлися нові питання. Одраде ставила їх, пильно слідкуючи за тим, як надходили відповіді. Придивлялася до старечих уст, схожих на зів’ялий плід: відкривався пурпуровим, закривався рожевим.

Щось у Дортуйлиному служінні, можливо, довгі роки покаяння, пом’якшило її, залишивши, однак, неторканою серцевину бене-ґессеритського гарту. Вона говорила з природною сором’язливістю. Її жести були м’якими і плавними. Дивилася на Одраде доброзичливо (це було хибою, яку засуджували її Сестри: цинізм Бене Ґессерит утримували на відстані). Дортуйла зацікавила Одраде. Вона говорила, як Сестра до Сестри, а за її словами приховувався сильний і добре організований розум.