Читати книгу - "Артеміс Фаул, Йон Колфер"

Рут мало не піддався спокусі не втручатися і насолодитися бійкою, але зараз на такі дурниці не було часу.

— Поганий хлопчик, — погрозив він пальцем Каджонові. — Фоулі не можна бити нікому, крім мене.

Фоулі зблід.

— Обережно з пальцем. Ви іще...

Палець Рута випадково зачепився за шию Каджона, відкрився мініатюрний клапан, що випускав газ. Газ проштовхнув через латекс дротик із транквілізатором, і той легко увійшов у шкіру. Командир і майбутній рядовий рухнув, немов каменюка.

Фоулі потер шию.

— Чудовий постріл, командире.

— Не знаю, про що ти. Просто випадковість. Я забув, що в мене штучний палець. Здається, з ним і раніше траплялися неприємності.

— Так точно. На жаль, Каджон іще кілька годин перебуватиме без тями. Коли він повернеться до життя, усі розваги скінчаться.

— Шкода, — замріяно посміхнувся Рут і повернувся до справ. — Золото підвезли?

— Так, щойно вивантажили.

— Добре. — Він повернувся до переляканих підлеглих Каджона: — Перевантажте на візок і тягніть сюди. Маленька помилка, і ви їстимете власні крила. Зрозуміло?

Ніхто не відповів, але всі зрозуміли. Жодних сумнівів.

— Гаразд. До роботи.

Рут зайшов до оперативного підйомнику, Фоулі потупотів слідом. Командир щільно зачинив дверцята.

— Зброя тут є?

Кентавр клацнув важелями на панелі управління. — Уже є.

— Хочу, щоб ти підготував його якомога скоріше. — Командир подивився крізь рефракторне скло, вкрите лазеровідбиваючою плівкою. — У нас лишилося кілька хвилин. Я вже бачу сонячні промені.

Фоулі схилився над клавішами.

— Магія закінчується. Через п’ятнадцять хвилин ми будемо прямо на полуденному сонці. Нейтринові потоки втрачають цілісність.

— Зрозуміло, — сказав Рут і знову збрехав. — Гаразд, не зрозуміло. Але про п’ятнадцять хвилин я затямив. Отже, у нас десять хвилин, щоб витягти звідси капітана Шорт. Потім люди зможуть ловити нас голими руками.

Фоулі активував іще одну камеру. Її було встановлено на візку. Провів пальцем по сенсорному екрану, щоб перевірити готовність, і візок рвонув уперед, мало не позбавивши голови Чікса Вербіла.

— Непогано, — погодився Рут. — А сходами підніметься?

Фоулі навіть не відірвався від комп’ютера.

— Автоматичний компенсатор зазору. Півметрова втулка. Жодних проблем.

Рут так і блиснув очима.

— Ти навмисне це робиш, щоб мене роздратувати?

Фоулі стиснув плечима.

— Може й так.

— Тоді вважай, що тобі пощастило, — палець у мене не заряджений. Зрозумів натяк?

— Так, сер.

— Добре. А тепер повернемо капітана Шорт додому.

Холлі подивилася вгору. Синій купол пробивали помаранчеві спалахи. Час блокади закінчувався. До того, як Рут очистить увесь будинок, лишалися лічені хвилини. В навушнику пролунав голос Фоулі.

— ОК, капітане Шорт. Золото уже везуть. Будь готова вирушати.

— Ми ж не торгуємося з викрадачами, — здивувалася Холлі. — Що у вас відбувається?

— Нічого, — вдавано спокійно відповів Фоулі. — Просто обмінюємося. Золото в дім, ти на двір. Потім ми підкидаємо бомбочку, і все закінчується.

— Чи знає Фаул про біобомбу?

— Так. Він усе знає. Заявляє, що може вийти із зони блокади часу.

— Це неможливо.

— Правильно.

— Але ж вони всі загинуть!

— Теж мені, утрата, — кинув Фоулі, і Холлі майже побачила, як він знизав плечима. — От що маєш, якщо капостиш Народові.

Серце Холлі розривалося на частини. Звісно, Фаул — загроза підземному світу. Мало хто заплаче над його тілом. Але дівчинка, Джульєтта, була невинною. Вона заслуговувала на порятунок.

Холлі спустилася до двох метрів. Шукала Батлера. Люди копирсалися в уламках, що колись були коридором. Згоди між ними не було. Офіцер ЛЕП це відчувала.

Холлі з докорою подивилася на Артеміса.

— Ти розказав?

Артеміс рішуче повернувся до неї:

— Що розказав?

— Так, ельфе, що він міг нам розказати? — агресивно накинулася на неї Джульєтта, яка іще не зовсім відійшла від месмеру.

— Не прикидайся, Фауле. Ти знаєш, про що я кажу.

Довго клеїти дурня Артеміс не вмів.

— Так, капітане Шорт. Розказав. Про біобомбу. Дуже зворушливо, що ти через нас переймаєшся. Але не сумуй. Усе іде за планом.

— За планом! — не витримала Холлі та показала на розтрощений коридор, — Це було частиною плану? Батлера мало не вбили — це ти теж запланував?

— Ні, — зізнався Артеміс. — Троля я не передбачив. Проте загальна схема лишається такою, як і була.

Холлі ледь утрималася, щоб не вдарити цього блідолицього ще раз, але замість того повернулася до Батлера.

— Прислухайся до розуму, заради бога. Ви не можете втекти із зони блокади. Такого ще не було.

Обличчя у Батлера наче скам’яніло.

— Якщо Артеміс сказав, що це можливо, то це можливо.

— Але ж твоя сестра. Ти збираєшся ризикувати її життям заради того, щоб зберегти відданість злочинцеві?

— Артеміс не злочинець, міс, — він геній. А тепер, будь ласка, посуньтеся, не закривайте мені огляд. Я спостерігаю за головним входом.

Холлі піднялася на шість метрів.

— Ви збожеволіли. Геть усі! Через п’ять хвилин ви перетворитесь на пил. Хіба не розумієте?

Артеміс зітхнув.

— Ми вже відповіли тобі, капітане. Тепер будь ласка. Це делікатний етап справи.

— Справи? Це викрадення! Майте мужність хоча б називати все своїми іменами.

— Батлере, у нас іще лишився гіподермічний транквілізатор?

Слуга-велетень кивнув, та не сказав ані слова. Якби цієї миті він отримав наказ стріляти, то не певен, чи зміг би. На щастя, увага Артеміса переключилася на доріжку перед домом.

— Ага, здається, ЛЕП капітулювали. Батлере, простеж за доставкою. Але будь пильним. Наші друзі- ельфи здатні на будь-які фокуси.

— Хто б говорив, — пробурмотіла Холлі.

Батлер поквапився до пошкоджених дверей, перевіряючи обойму дев’ятиміліметрового зигзауера. Він був майже вдячний, що дії військових відволікли його від дилеми. В таких ситуаціях гору бере виучка. Сентиментам місця немає.

У повітрі ще висів серпанок пилу. Батлер пройшов крізь нього, немов крізь туман. Ельфійські фільтри попереджали, що жодного теплого тіла до нього не наближається. До порога котився величенький візок. Він тримався на мерехтливій повітряній подушці. Артеміс, звісно, розбереться, як працює цей механізм, та Батлера цікавило, чи можна його вивести з ладу.

Візок стукнувся об першу сходинку.

— Автоматичний компенсатор, ти ба, — гмикнув Рут.

— Так, так, так, — відповів Фоулі. — Я над ним працюю.

— Це викуп, — крикнув Батлер.

Артеміс спробував приховати радість, що так і виривалася з грудей. Не