Читати книгу - "З неопублікованого, Олександр Олесь"

мовчать уста,

Хотів заплакать - сліз немає.

І з плеч жорстокий хтось хреста

Рукою дужою знімає...

Повіяв вітер, і без слів

Я в царство смерті полетів.

 

15.09.1917

 

«Мовчать уста, хоч серце б’ється…»

 

 

Мовчать уста, хоч серце б'ється,

І в серці пісня плаче-ллється.

[Цвітуть] уста, цвітуть гаї.

В гаях щебечуть солов'ї,

І на піснях крилатих їх

Сміються роси сліз моїх.

 

21.09.1917

 

«Душно! Повітря!.. Вікно розчиніть…»

 

 

Душно! Повітря!.. Вікно розчиніть,

Стіни роздайте... Простору!

Дихати нічим! Серце дрижить.

Серце порветься!

 

Моря б! На березі б важко лягти,

Хвилям віддатись холодним!

Тихо забутись... Забути, що ти

Душу мою розбудила.

 

16.08.1917

 

«Дим, огонь, ридання, крики…»

 

 

Дим, огонь, ридання, крики...

Безупинний дикий дзвін.

Грають весело музики

В сяйві полум'я руїн.

 

Трупи кидають в могилу,

Божевільний зойк і крик.

Вище голову похилу!

Станьте ближче до музик!

 

Ах, танцюйте до нестями,

Млійте, падайте в танку...

Хай покидають нас в ями -

Раз вмирати на віку.

 

Голод витоптав пшеницю,

Покачався на житах...

Хтось пустив ясну жар-птицю

По повітках, по хатах.

 

Дим, огонь, ридання, крики,

Регіт, полум'я руїн.

Грають весело музики,

Безупинно кличе дзвін.

 

1917

 

«На волі раб! Живи, твори!..»

 

 

На волі раб! Живи, твори!

Літай орлом в просторах!

Туман розвіяли вітри,

Зовуть шляхи на гори!

 

Боїться пан його, як тхір,

То виє, то голосить...

А він іде на панський двір

І в пана ласки просить.

 

27.09.[1917]

 

«Віють крила наді мною…»

 

 

Віють крила наді мною -

Крила смерті... Боже мій,

Віють тишою страшною -

Крик і жах в душі моїй.

 

Ще не все, о смерте-мати,

Ще не все твій син зробив.

Можна пісню ще співати,

Коли кобзу він розбив.

 

Ще синіє шлях-дорога,

Ще єсть сльози у очах.

Недалеко перемога

І побідний меч в руках.

 

Недопитий, мати, келих,

І далеко ще до дна,

І пісень моїх веселих

Ще не чула сторона.

 

Смерть почула, одлетіла,

Руки вгору простяглись.

Стогін духу, стогін тіла

В сльози, злившись, полились.

 

26.04.1917

 

«Не словами, не плачем…»

 

 

Не словами, не плачем,

Волю силою боронять,-

Грудьми, кровію, мечем.

 

Тільки вірити собі,

І підмоги ні у кого

Не шукати в боротьбі.

 

Під знамена! Дійсно, геть

Приготуємось до бою,

Обороним свою честь.

 

Вкупі наша кров лилась,

Вкупі ми за волю бились,

А тепер нам волі зась!

 

Ні, не буде, краще смерть!

Бо нема терпіння жити,

В серці муки повно вщерть.

 

Ні, не буде! За шаблі!

Хай угледять, як боронять

Волю рідної землі.

 

17.05.1917

 

«Не вам вести його, коли він став на ноги…»

 

 

Не вам вести його, коли він став на ноги

І вгледів обрії ясні.

Він прагне ширшої дороги

В степах на дикому коні.

 

Життя не жде. За обрієм - [свобода],

За ним і день, і боротьба.

Народ одкинула негода

В ярмо закутого раба.

 

Вузькою стежкою не стане литись слава,

Того, хто тихше йде,- змете,

Бо в сто крат швидше гасне слава,

Ніж гасне сонце золоте!

 

І він в той час, коли весь світ до його

Свою увагу прикував,

Блисне він крилами орла прудкого,

Щоб світ орлом його назвав.

 

10.08.1917

 

«Золоті прекрасні мрії…»

 

 

Золоті прекрасні мрії,

Незабуті дивні сни.

Ви справдились! Сонце гріє,

Сонце нашої весни!

 

Сходять трави, сходять квіти,

Розливаються пісні,

Найсвятіші заповіти

Славлять сурми голосні.

 

1917

 

«Гриміть, ревіть, громи, гармати…»

 

 

Гриміть, ревіть, громи, гармати,

Сичіть, бряжчіть, січіть, мечі,

Руйнуйте тюрми, крайте грати,

Кричіть про сонце уночі.

 

Далекий схід уже палає,

Зникають привиди у млі...

Вже янгол миру в сурму грає

І доля ходить по землі.

 

1917

 

«Я пішов в шовкове поле…»

 

 

Я пішов в шовкове поле,

Я зайшов в зелений ліс,

Безліч квітів я приніс -

Повні руки, повні поли.

Як я бережно їх ніс...

Ти взяла їх з півдороги,

Наплела собі вінків,

Не згадала наших слів

І покидала під ноги.

Я одніс вам сльози-муки,

Я одніс вам кров і гнів.

Ви мені стискали руки

І найти не вміли слів.

 

[1917-1918]

 

«В сю ніч ви камінь одвалили…»

 

 

В сю ніч ви камінь одвалили,

Що нас гнітив впродовж віків,

В сю ніч відкриються могили

Великих прадідів-орлів.

 

В сю ніч воскресне дух народу

І скине шати жалібні,

В сю ніч в пустелях небозводу

Нові засвітяться вогні.

 

Немає слів! Хай грають дзвони,

Сміється сонце в небесах,

Шумлять дерева по лісах -

Одна мелодія полоне!

 

Чому ж не зійдуть зараз квіти,