Читати книгу - "З ким і проти кого воювали українські націоналісти в роки Другої світової війни, Віталій Масловський"

своїми публічними виступами і проголошеннями викликали у свого членства і некритичної частини нашого загалу переконання про те, що вони — союзники німців…». І на закінчення Паньківський подає таке «виправдання» своєї «коляборації»: «Співпраця українців (тобто українських войовничих націоналістів — В.М.), отже і галицьких українців (тобто і галицьких інтегральних і неінтегральних націоналістів, що значить фашистів — В.М.) із німцями була в роках 1941–1944 неминучою». 197

Ми підтвердимо ці попередні «зауваги» пана Паньківського. Керівник Українського центрального комітету Володимир Кубійович у своїй книжці спогадів «Мені 70» та в інших «писаннях», як менш відвертий «коляборант», ніж Паньківський, причини співпраці з гітлерівцями пояснює ясніше:

Отже, цей «коляборант», як бачимо, досить виклично пояснює свою та інших «коляборацію»: німцям хотілось того-то, а ми їм прислоговували.

Подамо коротку довідку про Кубійовича.

Народився Володимир (Влодзьо) Кубійович у 1900 р. в небагатій сім'ї селянина в Західній Лемківщині. Сам Кубійович писав про себе, що він досить рано виявив «готовність» стати на той шлях, який торував пізніше. Молодий географ Краківського університету наполегливо займався «географією України і сумежних кpaїв», але тільки для того, щоб протиставити «щось» проти «чогось». Його «географія», як він сам зазначав, «подобалася німцям». Він готував карти та описи місцевостей для військового відомства Німеччини. З початку 30-х років «географ» Кубійович став досить цінним агентом воєнної розвідки Німеччини. Тому і не дивно, що в окупованій гітлерівцями Польщі (в так званому «генерал-губернаторстві») його призначають головою Ukrainische Hauptausschuss (Українського центрального комітету), хоч він не перебував у списку лідерів націоналістичних формувань за кордоном. Правда, деякі автори стверджують, що Кубійович був помітною постаттю у середовищі ОУН-мельниківців.

Чим же приглянувся він гітлерівцям у час, коли нацистам запопадливо прислуговували тисячі маститих націоналістів з Галичини? Думаємо, тим, що Кубійович не був націоналістом-екстремістом, як відомі функціонери ОУН-бандерівців, а вважався «поміркованим».

В своїх аж трьох книгах спогадів («Мені 70», «Українці в генеральній губернії. 1939–1941: Історія Українського центрального комітету» і «Мені 80») В. Кубійович (у порівнянні із своїм спільником по «коляборації» К. Паньківським) досить стриманий у розповідях про «коляборацію» свою та інших. Однак і він згадав чимало «перлів» із її історії. Наведемо окремі із них, поміщені в книжці «Мені 70».

Тут же Кубійович фальшує, коли відзначає, що створення дивізії СС «Галичина» «частинно пов'язане» з особою Вехтера:

Після тривалих розмов та переговорів з «національними колами» Кубійович у листі до губернатора дистрикту «Галичина» Вехтера від 8 квітня 1943 р. повідомив «остаточно» про те, що «наша суспільність ставиться позитивно до формування дивізії». Ото-так авантюра «національних патріотів»! Прагнення створити українську національну армію з есесівського формування! Цілком зрозуміло, що ті «національнії кола», про які згадує Кубійович, — це галицькі войовничі націоналісти, які всеціло орієнтувалися на Гітлера, бо самі були фашистами. Але чи хотів такої армії народ Галичини, а тим більше всієї України? Його, звичайно, не питали. Про нього навіть не йдеться у спогадах Кубійовича, бо «українцями» він називає тільки галицьких націоналістів.

28 квітня 1943 р., як вище зазначено, В. Кубійович від імені керованого ним УЦК звернувся із закликом до населення Галичини, в якому, зокрема, зазначалось: «Найвищий дозвіл на виставлення стрілецької дивізії СС, що складатиметься з галицьких українців, — це для нас відзначення і одночасно спеціальна честь. Ми свідомі того, яке велике значення буде мати та найвища постанова. Тому ми хочемо зробити все, щоб вона найкраще виконувалася. Сформування галицько-української дивізії на зразок СС — це для нас не тільки віздначення, але й зобов'язання, щоб активну постанову у співпраці з німецькими державними органами продовжувати аж до переможного кінця війни». (Газ. «Львівські вісті». 1943. 28 квітня.)

Такій заяві Кубійовича не варто дивуватися. Він активно пропагував і діяв. В Центральному державному архіві вищих органів влади України в Києві зберігається заява (Erklarung) за номером «1», заповнена власноручно керівником УЦК Кубійовичем: «Я, підписаний Кубійович Володимир, запевняю, що я готов, як воєнний охотник (тобто доброволець — В. М.), вступити до СС — стрілецької дивізії «Галичина» й бути у військовій службі.Я знаю, що на основі цієї заяви зобов'язуюся виконати кожної хвилини негайно приказ покликання до СС стрілецької дивізії «Галичина».

Львів, дня 2 травня 1943 р. Підпис: В. Кубійович». 201 Зрозуміло, що цей «ерклерунг» був написаний тільки для формальності і пропагандистського фарсу, бо Кубійович не збирався служити в діючій армії. Вслід за першим номером поступили ще подібні заяви від «щирих українців» (тепер «національно свідомих»), різних «батьків народу» і «провідників нації». На цей раз вони були дійсно щирими патріотами Великонімеччини і Гітлера. Сповнений «національної» гордості за здійснення «чималого політичного акту», Кубійович вже в довоєнний час, як один із керівників Наукового товариства ім. Т. Шевченка за кордоном і видавець «Енциклопедії українознавства», писав у своїх спогадах: «Наша і моя праця мала найкращі успіхи від літа 1943 року. Її вершком було створення дивізії «Галичина». 202 (Виділено мною — В. М.). «Праця» ця, як бачимо, була на догоду фашизму та Німеччині, а не Україні.

З чиєї ініціативи виникла дивізія СС «Галичина»

Тут треба сказати досить визначено: лицемірять числені націоналістичні автори з приводу відповіді на це непросте запитання. Для цього, зрозуміло, є у них свої всім відомі причини — обшити український націоналізм в Галичині. Але ж це абсурдно, бо антинародно!

Ми вже знаємо, як питання ініціативи створення дивізії інтерпретували її творці — керівник УКК К. Паньківський і керівник УЦК В. Кубійович. Добре відомий в діаспорі, історик О. Субтельний в книзі «Україна: історія» (К., 1991) явно лицемірить, коли вказує, що «губернатор Галичини Отто Вехтер звернувся до УЦК із пропозицією сформувати в німецькій армії українську дивізію».

Все, якраз, навпаки. Про це О. Субтельному як досвідченому історику повинно бути добре відомо. Правда, він тут же зазначає, що «опріч безплідної інтерлюдії між ОУН і німцями в перші дні війни (маються на увазі неприємності з «Актом 30 червня 1941-го» — В.М.), найважливішим випадком співпраці українців (читай: українських войовничих націоналістів — В.М.) з гітлерівським режимом на організаційному рівні стало створення добровільної дивізії СС «Галичина». Що правда, то правда!

Ми вже знаємо про створення в диверсійній службі гітлерівського Абверу спеціальних батальонів «Нахтігаль» і «Роланд», сформованих в основному із бандерівців. Мельниківці також не дрімали. Вже в перші дні війни керівник ПУНу А. Мельник починає атакувати Берлін, посилаючи А. Розенбергу, тодішньому рейхсміністру окупованих східних територій, а затим також Г. Франку,