Читати книгу - "Вождь червоношкірих (Збірник)"

способу життя. Таким чином, суперники виступали в одній вазі. Бій відбувався без раундів. Врешті-решт переміг організм, не зіпсований постійним пияцтвом. У черговий раз упавши на землю від незграбного, але дужого удару, Керлі не зміг зіп'ятися на ноги. Очі волоцюги палали злим вогнем.

Ренс тим часом підійшов до діжки з водою і під цівкою води з крана змив кров, що цебеніла з розбитого підборіддя.

На його обличчі розцвіла задоволена посмішка.

Я вважаю, вихователі й моралісти отримали б чималу користь від подробиць навчального плану, за яким у таборі Сан-Габріель протягом місяця відбувалося перевиховання волоцюги. А скотар аж ніяк не втілював у життя хитромудрі теорії — його знання з педагогіки обмежувалися досвідом у приборканні коней та вірою в хорошу спадковість.

Побачивши, що господар намагається зробити людину з мотлоху, який він оселив на ранчо, ковбої тактовно взяли на себе роль помічників. Але їхня методика відрізнялася від Рейсової.

Перший урок виявився плідним. Наразі Керлі міг похвалитися дружніми стосунками з милом і водою. Найбільше Ренса тішило те, що з кожним наступним кроком Керлі не забував першого уроку. От тільки часто ступав колишній волоцюга Керлі у протилежний від потрібного бік.

Якось він натрапив на літрову пляшку віскі, яку зберігали у наметі з харчами на той раз, якщо когось укусить гримучка, — і після цього шістнадцять годин пролежав на траві — безтямний, як та трава. Коли Керлі нарешті спромігся звестися на ноги, його першим бажанням було відшукати мило й рушник і помитися. Іншим разом, коли з ранчо привезли гостинець — кошик зі свіжими помідорами і цибулею, Керлі строщив його самотужки, ще ковбої не встигли повернулися до табору на вечерю.

Хлопці покарали його по-своєму. Три дні ніхто з Керлі не розмовляв, хіба що відповідали на його запитання і зауваження, і то підкреслено ввічливо. Хлопці брали один одного на кпини, давали один одному болючі й водночас дружні стусани, беззлобно проклинали один одного і лаяли без упину; а з Керлі ковбої були сама ввічливість. Це зачепило Керлі, — саме на таке Ренс і розраховував.

Однієї ночі налетів холодний вологий північний вітер. Наймолодший хлопець на пасовищі, Вілсон, два дні лежав слабий на пропасницю. Прокинувшись на світанку, щоб приготувати сніданок, Джо побачив, що Керлі спить сидячи, прихилившись до колеса фургона з провіантом і накрившись чепраком[49], а своїми ковдрами він закутав Вілсона, захищаючи від дощу та вітру.

Через три ночі, тільки-но Керлі спокійно загорнуся у ковдру і заснув, решта мешканців табору тихенько встали і почали готуватися. Ренс бачив, як Довгань Коллінз прив'язує мотузку до верхньої луки сідла. Інші витягували револьвери з кобур.

— Хлопці, — сказав Ренс, — я вам страшенно вдячний. Я знав, що ви зробите це для мене, просто я не люблю просити.

Півдюжини револьверів вистрелили в повітря, галас порушив нічну тишу, а Довгань Коллінз галопом перескочив через ліжко Керлі, тягнучи за собою сідло. Така-от душевна манера розбудити жертву. Потім хлопці заповзято знущалися з бідолахи ще цілу годину в повній відповідності до ковбойського кодексу поведінки. Тільки-но Керлі намагався протестувати, його кидали на купу ковдр і похмуро шмагали парою шкіряних лосин.

Екзекуція означала, що Керлі здобув право носити остроги і пройшов обряд посвячення у справжні ковбої. З ним не будуть більше панькатися, але вважатимуть партнером і братом по упряжі.

Коли розвага закінчилась, увесь табір здійснив організований набіг на великий чайник Джо, щоб посмакувати гарячої яванської кави. Ренс очей не зводив із новоявленого лицаря, намагаючись з'ясувати, чи усвідомлює той важливість моменту і чи вартий виявленої честі. Керлі прошкутильгав із чашкою кави до колоди і сів. Довгань Коллінз примостився поруч. За хвильку Бак Раб підсів із другого боку. Керлі вишкірив зуби.

Тоді Ренс підвів до Керлі верхового коня, вручив сідло і збрую, після чого передав колишнього волоцюгу в руки Бака Раба, наказавши тому закінчити інструктаж.

* * *

За три тижні Ренс заїхав із ранчо у табір Раба у Зміїній Долині. Хлопці сідлали коней — іще один день вони проведуть верхи.

Ренс розшукав Довганя Коллінза.

— Як поживає наш мустанг? — поцікавився він. Довгань Коллінз посміхнувся.

— Простягни руку, Ренсе Трусдел, — відповів він, — хлопець поруч із тобою. Ти можеш потиснути йому долоню, якщо захочеш, це рука чесної людини і найкращого ковбоя у моєму таборі.

Ренс пильніше придивився до чисто поголеного, засмаглого усміхненого ковбоя, що стояв біля Коллінза. Невже це Керлі? Ренс простягнув долоню. Керлі міцно, як і належить об'їждчику мустангів, потиснув її.

— Я хочу забрати тебе на ранчо, — сказав Ренс.

— Гаразд, друже, — привітно озвався Керлі, — але потім я хотів би знову повернутися сюди. Знаєш, це першокласна ферма. Я б залюбки все життя пас корів разом із хлопцями. Вони — ковбої хоч куди!

На ранчо Сіболо господар і скотар спішилися. Ренс попросив Керлі зачекати за дверима вітальні, а сам зайшов усередину. Старий Кайова Трусдел сидів за столом і читав.

— Доброго ранку, містере Трусдел! — сказав Ренс.

Старий хутко обернув сиву голову.

— Що трапилося? Чому ти назвав мене містером?…

Коли очі старого зустрілися з Рейсовим поглядом, Кайова обірвав себе на півслові, а газета у його руці ледь помітно затремтіла.

— Хлопчику, — повільно вимовив він кожне слово, — звідки ти дізнався?

— Все гаразд, — усміхнувся Ренс. — Я змусив тію Хуану розповісти мені правду. Це трапилося випадково, але так було треба.

— Ти був мені як син, — затремтів старий Кайова.

— Тія Хуана розповіла мені про це, — сказав Ренс. — І про те, як ти, коли я ще пішки під стіл ходив, усиновив мене, підібравши у калюжі, що залишилася від каравану золотошукачів, які прямували на