Читати книгу - "Фантастика Всесвіту. Випуск 1"

— Докторе Філіпс, нема потреби панікувати. Лікарня вже зв’язалася з похоронним бюро. Родина не дізнається про цей сумний епізод. Але я маю нагадати вам, що ваше становище в даному випадку надто двозначне, і хочу просити вас забути про цей випадок. Це ж так просто.

— Це Маннергейм утягнув вас у розслідування? — спитав Філіпс, відчуваючи, що його самовладання ось-ось урветься.

— Докторе Філіпс, прошу вас зрозуміти моє становище, — сказав Дрейк. — Я на вашому боці. Я намагаюся загасити вогник, перш ніж він розгориться і накоїть лиха. Це буде на користь усім. Я лише прошу вас бути розважливим.

— Дякую, — промовив Філіпс, підводячись. — Дякую, що зайшли. Я зворушений вашими словами й добре їх обдумаю. — Філіпс виштовхав Дрейка з кабінету, тоді причинив двері, сів.

Знов прокручуючи в пам’яті розмову, він збагнув, що йому важко повірити в те, що вона відбулася. Крізь причинені двері він чув, як Дрейк розмовляє з Гелен — значить, це був не сон. І більш ніж будь-що до цього розмова сповнила його рішучістю звільнитися від відомчої мишачої метушні. Ясніше, ніж будь-коли до цього, він усвідомлював, що повинен досягти успіху в своїх дослідженнях.

З іще більшим піднесенням Філіпс узяв загальний список рентгенограм черепа, зроблених за останні десять років. Звіряючи номер на аркуші паперу зі стосом плівок, він швидко встановив порядок, у якому вони складені. Узявши перший конверт, він викреслив ім’я в списку, а потім дістав плівку. Вибрав дві тотожні бічні проекції, а решту повернув до конверта. Ввів у комп’ютер необхідну інформацію і поставив знімок у лазерний сканер. Другий помістив на негатоскопі. Аналіз знімків, що був у конверті, помістив поруч з друкуючим пристроєм. Як більшість розважливих людей, Філіпс любив фіксувати хід своїх думок на папері. Він написав прізвища Маріно, Лукас, Коллінз і Маккарті, коли задзвонив телефон. Це була Деніс. Вона повідомила, що перший хворий для ангіографії готовий. Філіпс на хвильку замислився, а потім сказав, що його присутність зайва, і запропонував проводити дослідження самостійно, аж поки виникнуть якісь труднощі. Як він і очікував, вона зраділа цьому вотумові довіри.

Повернувшись до списку, Філіпс викреслив прізвище Коллінз. Поруч з «Маріно» написав: «Трупарня. Поговорити з Вернером». Філіпс був майже певний того, що трупар знав, що сталося з мозком Лізи Маріно. Поруч з «Маккарті» Філіпс написав: «Лабораторія нейрохірургії». Лишалася тільки Лукас. Після розмови з Тревісом він був певен, що в Нью-Йоркському медцентрі її немає, якщо не припускати, що вона надійшла туди під вигаданим ім’ям. Але навряд чи в цьому був хоч якийсь сенс. Тому він написав навпроти її прізвища: «Сестра нічної зміни. Неврологія. Корпус «Захід».

Потім він зняв трубку і знову зателефонував до приймального відділення.: Йому відповіли тільки після тридцять шостого сигналу. І знову того, хто був потрібний Філіпсові, не виявилося на місці. Філіпс назвався і попросив, щоб йому потелефонували.

До цього часу комп’ютер вже скінчив роботу. Філіпс перечитав висновок, з хвилюванням порівнюючи йото з уже наявним аналізом та знімком. Комп’ютер роздивився не тільки все, про що згадувалося в старому документі, але навіть виявив незначне потовщення кісткової тканини і знижену прозорість лобових пазух, про які нічого не говорилося в початковому описі. Роздивляючись знімок, Філіпс мусив погодитися з комп’ютером. Це було дивовижно.

Він проробив те ж саме з наступним знімком, коли в двері зазирнула Гелен і тоном вибачення сказала, що з ним негайно хоче говорити «великий бос».

Кабінет доктора Геролда Голдблатта знаходився в далекому кінці їхнього відділення, в тому крилі будинку, що виступало подібно До прямокутної пухлини в головне внутрішнє подвір’я. Килими на підлозі й стіни, обшиті панелями, відразу говорили відвідувачеві, що він потрапив до удільного володіння. Приходячи сюди, Філіпс відразу згадував одну з адвокатських контор у центрі міста, на чиєму фірмовому бланку було стільки ж прізвищ, скільки на сторінці телефонної книги.

Він постукався у важкі дерев’яні двері. Голдблатт сидів за масивним столом червоного дерева. Вікна були в трьох стінах, і стіл було звернено до дверей. Подібність із Овальним кабінетом не була випадковою. Голдблатт шанував регалії влади, і після довгих років життя, протягом яких він сповідував принципи Макіавеллі, добився міжнародного визнання як радіолог. Свого часу він був гарним нейрорадіологом, тепер він став символом, бо його професійні знання були застарілі й тому обмежені. Хоча про себе Мартін посміювався над тим, як Голдблатт сприймав нововведення на кшталт сканування, однак захоплювався ним. Старий був однією з основних сил, що піднесли радіологію до її теперішнього престижного статусу.

Голдблатт підвівся, щоб потиснути Філіпсові руку, й запросив його сісти на стілець навпроти свого крісла. Голдблатт був бадьорий шістдесятичотирьохрічний мужчина. Він досі одягався по моді 1939 року, коли скінчив Гарвард. На ньому була спортивна трійка з лантухуватими штанями, холоші яких закінчувалися манжетами й дюймів на два не доходили до кісточок. Він носив вузенький бантик, зав’язаний від руки й тому завше перекручений та асиметричний. Його майже зовсім сиве волосся було підстрижене якимось своєрідним йоржиком і почасти закривало вуха. Він втупив у Мартіна погляд поверх окулярів у металевій оправі, що їх міг носити Бенджамін Франклін.

— Докторе Філіпс, — почав Голдблатт, сівши. Він поклав руки на стіл, сильно стиснувши одну руку другою. — Якщо сюди до відділення посеред ночі привозять труп, що не встиг охолонути, я не можу назвати такий вчинок нормою.

Фдліпс погодився, що така поведінка видимо суперечила здоровому глуздові і, як пояснення, аж ніяк не виправдання, оповів Голдблаттові спершу про програму аналізу рентгенограм, яку вони розробили разом з Вільямом Майклзом, а потім про патологічне ущільнення тканин, яке комп’ютер розгледів на знімкові Лізи Маріно. Сказав, що йому потрібні були додаткові рентгенограми для опису патології. Пояснив, що вважає обов’язком глибше вивчити зроблене відкриття, через те, що його можна буде використати для розробки нової концепції комп’ютера-аналізатора рентгенівських даних.

Коли Філіпс скінчив, Голдблатт милостиво посміхнувся і закивав головою.

— Слухаючи вас, Мартіне, я починаю замислюватися, чи добре ви уявляєте собі, що робите.

— Гадаю, що так, — Голдблаттові слова здивували Мартіна і йому важко було не образитися.