Читати книгу - "Миколаївське небо"

Не чекаючи згоди співбесідника, він сам відкинув будь-які можливі сумніви.

— Да-алжно! Вот і ска-ажи мне, кто тот художьнік, ка-аторій так еґо раскра-асіл?

— А-а-а-е-е… — полковник набрав повні легені повітря і прошепотів впівголоса: — Капітан Ґрущук. Владімір е-е… гм! Он у нас немного того… нєрвний!

— Не-ервний, ґаваріш, да? Вот ет-та і плохо, слющьй! Чекіст, ведь, ка-ак ґаваріл таварисч Желє-єзний Фелікс, кроме всего прочеґо должен іметь халодний ум! Аднаго ґа-арячега сердца здес недостатощно, не-ет!.. А он у тебя на людей брасаєца, бьо-от іх ни за щто, репутасию о-орґанам портіт, да-а?.. І какіх людей! Сам пасматрі! Ма-аладой маряк! Старщій на-амощнік капітана, да-а?! Харощій спесиалист, слющьй, в калектіве все его уважа-ают, да?!. Ладна, слющьй!! Я-a пака с лудьмі на-апращаюс, да-а? А ти давай, дараґой, зові суда сваего мясника-а. Буду с нім беседовать.

Віддавши розпорядження, комісар-голова охопив руками плечі обох Мартиненків, гуркочучи щось бравурно-втішливе. По дорозі їм попався капітан Грущук, що поспішав нагору по сходах; Обличчя колишнього однокласника перекосилося від побаченої ідилічної картини. Він рвучко став у стійку «струнко», чітко віддав честь, обпікши Арсенія ненависним поглядом, і продовжив підйом з подвоєною енергією.

— Ладна-а, А-акакий!.. Бі-івай!.. Работаць нада. Сам видишь, пра-аблем мноґа-а, e-e! І кадри не тє-е… Ладна-а, джиґіти-и, бівайте здарові-е, не держіте злаї.. А етаґа вирадка-а в чінах, да-а, мі-і пріме-єрно нака-ажем, да-а?!

Батько з сином попрощалися зі своїм несподіваним рятівником і, підтримуючи одне одного, попрямували додому.

Стоячи на ґанку й проводжаючи їх довгим пильним поглядом, Ґоґі Ерінідзе пригадав своє минуле. Буйні вихори революції захопили його, вже немолодого робітника, крім того, ще й одного з таємних миколаївських кримінальних авторитетів. І піднесли вони його не мало не багато, а майже на саму вершину республіканської НКВС-ної ієрархії!

Акакій Мартиненко був дійсно хороший фахівець і добра людина! А крім того, Лаврентій Павлович особисто, 6 приватній телефонній бесіді, «висловив побажання» зразково покарати кого-небудь «із органов! А то жалоби пріходят»…

Маючи чітку директиву, Ерінідзе з радістю узявся за її втілення в життя. Тим пач^е, що сама по собі випала така слушна нагода!

Ґоґі рішуче повернувся в будинок, стрімко злетів сходами на другий поверх в кабінет, зачинив за собою двері..

— Ну-у, ґаварі дава-ай, на-арщивес-сц, а— аправдива-айса, да-а?!.

Він ледь вибрів у двір і там знесилено привалився до стіни. Ніг просто не відчував.

Ще б пак! Така звістка кого завгодно здатна підкосити.

Чверть століття тому він, жвавий відчайдушний хлопчисько-сирота, найнятий на допомогу панському прикажчикові, з вантажем прядива по підряду приїхав до Севастополя. Раніше він не бачив води більше, ніж річечка під назвою Синюха, що протікала через село. З першого погляду він несподівано, але щиро, всією душею полюбив те, що побачив.

МОРЕ.

Полонив хлопчика простір. Хвилі, що напливають на берег нескінченно. І відсутність землі на горизонті… А що там? За горизонтом?.. І раптом нестерпно захотілося йому подивитися, що там, за цим самим горизонтом, знаходиться.

Він кинув обоз, пробрався на корабель, сховався у канатний ящик… Знайшли його вже в морі, поки вирішували, що з ним робити, малий прижився, став юнгою. Потім, коли виріс у кремезного парубка, — став матросом.

З того часу багато що сталося, багато що траплялося. Походи й битви, шторми й штилі. З простого матроса вислужився в боцмана…

— Гавриличу!.. Винуват, пане боцмане! З вами все гаразд? — поряд з ним стояв юнга Альошка.

Христофор настовбурчив його буйну чуприну.

— Йди, хлопче. Все у мене добре! Так, потьмяніло щось…

Відштовхнувся від стіни лазарету, ступив крок. Невгамовний Альошка все ще був тут.

— Юнга! — гаркнув Христофор. — Нумо! Швидко начисти бляху!..

— Слухаюсь, пане боцмане! — просяяв, витягнувся «у фрунт» юнга. — Є начистити бляху!

Спритний Альошка випарувався геть з очей.

«Справний хлопець! — подумав старий вояка, відволікаючись від своїх невеселих дум. — Зовсім як я в його роки!»

Христофор Гаврилович Міріков, сорока років від народження, давно міг би звільнитися, пити геть з імператорського флоту. Але йому це й поготів було не потрібно! Сирота, нікуди йому повертатися. Життя своє він присвятив морю. Починав ось так само юнгою, як розгільдяй Альошка. А потім чого тільки не було!..

Ось таким же сопливим малим він брав участь в Наваринській битві. Пекло на морі! Не інакше! «Азов», на якому він тоді служив, одержав сто п’ятдесят три пробоїни. Сім з них в підводній частині! Цей корабель прийняв тоді на себе основний вогонь супротивника. «Азову», першому на флоті, присвоїли Георгіївський кормовий прапор! А сам юний Христофор, виконуючий обов’язки номера, що подає снаряди до гармат, загасивши пожежу в крюйт-камері «Парижа», отримав першу медаль «За відвагу» з Георгіївською стрічкою. Після тієї битви Христофор Міріков став ординарцем самого Павла Степановича Нахімова, тоді ще лейтенанта.

Потім була Синопська битва. На борту флагману «Імператриця Марія» саме Христофор, після того, як сигнальні фали «Імператриці» були перебиті ворожою картеччю, на шлюпці відправився на «Париж» — передати екіпажу подяку командувача. Був поранений в плече, ледве одужав. Турецькі кораблі горіли. Два з них вибухнули, засипавши місто уламками. Горіло воно в ночі величезним факелом… За цей подвиг, не без втручання самого адмірала, його ординарець отримав орден Анни 4-ого ступеня!

Після цього була оборона Севастополя. Там скрізь кипіла робота. Всі бігали, метушилися. Полки та ескадрони були озброєні лопатами, кирками, мотиками, іншим інструментом для побудови укріплень; робочі носили землю в кошиках, мішках, шинелях, у всьому, в чому тільки можна було. Звідусіль зносили й звозили колоди, дошки і таке інше, що могло бути використано у спорудженні укріплень, на яких встановлювалися гармати, зняті з потоплених кораблів Чорноморської ескадри. Навіть жінки брали участь в укріпленні батарей. Десятирічні хлопчаки пробиралися на бастіони, де й залишалися зі справжнім героїзмом під сильним вогнем ворога. Підносили гарматній обслузі снаряди та заряди…