Читати книгу - "Елізіум"

Закинувши голову вона увійшла у маслянисту річку стародавнього безумства. Безумства, в якому чоловічому немає місця. Там не було місця Ерікові, хоч би наскільки глибоко проріс він у неї, хоч би які почуття потривожив. Ліза вже зрозуміла, коли настане ніч повні, але це більше не мало значення.

Місяць не кине її в біді. Буде з нею крізь темні стіни мороку, і кожна річка тектиме в її венах, і кожною рікою тектиме її кров. Цю змову єдності не до снаги здолати жодній Інквізиції.

Вона лягла поверх ковдри. Сон не приходив по її душу, але такими ночами заснути швидко не могла ніколи. Заплющила очі й під повіками знову побачила величезний жовтий круг, він кликав її. І почулося цокання годинника. Знала — в кімнаті його немає, але в її свідомості час відновив цілісність. Він наближався. Їй треба бути готовою. Дивно. Яких надмірних сил вимагає від людини пасивна дія. Адже не муситиме нічого робити. Просто стати на коліна, просто підставити шию, просто прийняти удар. Так легко. Інше зроблять за неї. Їй залишиться чекати. Можливо, нічого не встигне відчути. Лезо меча блискавично розітне хребці. Лише один удар. Не боялася «після», боялася «до». Усього того, що було легко. Справді, дивно. Вона подумала — ще не завтра. У завтрашньому дні буде Ерік, вона побачить Еріка.

Що відбувається між ними?

А що між ними могло відбуватися?

Нічого — єдина правильна відповідь. На це питання. Те саме, що відбувалося між ним і багатьма іншими. Дружба, милосердя. Насправді допоміг їй. Пройти цей шлях. Тримав за руку. Відчувала, що може на нього покластися. Ерік був добрим, а цього тепер потребувала найдужче. Світло. У ньому стільки світла. Світло — це так важливо.

Можливо, тепер вона навіть щось означає для нього. Але коли випаде сніг, уже не думатиме про неї. Хіба що згадає її слова про сніг? Заплющила очі, уявила сніг і Еріка під снігопадом. Сніжинки падали на його темне волосся, на закинуте вгору обличчя.

Таким запам’ятає його.

Сніг, якого в неї немає, і Еріка, якого в неї теж немає. От воно, майбутнє, намальоване на білій полотняній завісі. Тільки виперіть її від крові. А відтак прийде весна, і сніг стане інакшим, і парк знову ряснітиме п’янким цвітом. І піде інший сніг — пелюстковий. Ерік гулятиме під цим снігопадом зі своєю подругою, яка вже забуде, що інша жінка носила її одяг. І Ерік буде щасливим. І все триватиме. І на її місці опиниться інший. І кров знову проллється на білу завісу майбутнього.

Вона вп’ялася нігтями в долоні — потамовуючи крик. Уже не власного болю, а болю, який зачула крізь стіни, який ішов із глибин. Річки минулого й майбутнього схльосталися, і посередині лунав крик відчаю, крик пораненого звіра, крик ватажка, який не вберіг свою зграю. Скільки замахів меча їм знадобилося? Захотілося затулити вуха, але удари свистіли й свистіли в повітрі. Свистіли не тільки з минулого, а й із майбутнього, лилася кров, і вона не могла закрити обличчя й вуха одночасно.

Не бачити зла.

Не чути зла.

Мовчати про зло.

Її кликали.

Благали про допомогу.

Її проклинали.

На неї сподівалися.

А вона не могла нічого вдіяти.

Також стоятиме навколішки й чекатиме удару. Намагалася переконати їх, що безсила допомогти. Їм. Але. Анна Дайсон дивилася на неї з висоти дерев’яного підмостя, і її погляд благав; чоловік, імені якого не знала, посміхався їй, але його посмішка була сповнена зневаги.

Ліза не витримала.

Вибігла з кімнати. Помчала коридором. Пробираючись навпомацки й боячись помилитися дверима, нарешті увірвалася до Ерікової кімнати.

Він спав.

Тихенько сіла на краєчок ліжка, як завжди робив він, узяла його руку в свою й заплакала. Жах відпустив душу. Стало спокійно. Лягла на ліжко поряд із ним. Щокою притиснулася до його долоні.

Він прокинувся.

На долоні щось вологе.

Нічого спросоння не розуміючи, схопився й сів на ліжку.

Поглянув на руку, долоня — в чомусь густому й липкому.

Що сталося?

Перелякане.

Обличчя.

Ліза?

Увімкнув нічник.

Кров?

У нього на руці

кров.

Кров

на ліжку.

Теж.

Червона пляма крові.

Він іще раз глянув на Лізу й зрозумів усе.

Підхопився.

Закинув їй голову.

У Лізи з носа хльостала кров.

Він узяв край простирала і спробував зупинити кровотечу.

Йому майже вдалося.

Що сталося?

Що робити далі?

Розпитувати Лізу не став, вона сама, може, нічого не тямила. Потрібно виправити ситуацію. Глянув на неї.

Ліза, яку схопили на місці злочину, не знала, що сказати. Нарешті, прошепотіла:

— Я злякалася.

Ерік ухвалив рішення.

— Зараз покличу Магду. Розповім їй, що в тебе пішла носом кров і ти прийшла до мене по допомогу. Не здумай казати щось інше. Потім усе поясниш, — він накинув халат і вийшов.

Магда зайшла до кімнати, тримаючи в руках тацю з чаєм. Лізу напоїли ароматним напоєм і відвели до її кімнати. Магда хотіла залишитися, але Ерік попросив навести лад у його кімнаті.

Він пильно дивився на Лізу, й