read-books.club » Дитячі книги » Останній із небесних піратів 📚 - Українською

Читати книгу - "Останній із небесних піратів"

191
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Останній із небесних піратів" автора Пол Стюарт. Жанр книги: Дитячі книги / Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 42 43 44 ... 79
Перейти на сторінку:
оцупком. — Куди мені, безрукому, — пробуркотів він у відчаї.

Круг них аж гуло — у всьому тартаку кипіла робота. Валки високих возів, навантажених колодами, рипіли, похитуючись, повз довгі криті очеретом дровітні, і мускусний дух, що йшов від упрілих, аж парких волорогів, змішувався з перчистим запахом тирси. Нетряки-візники гукали щось із возів до теслів — лісових тролів, а лісоруби (теж лісові тролі) терпляче шикувалися в черги до величезних гострив-них кругів, щоб погострити свої сокири: біля цих каменів завжди юрмився люд. За майстерню чотирьом прибульцям була звичайна шопа, і Рук, задивившись на кілька тролівських сіл, що мріли вдалині, глибоко зітхнув.

— Не здавайся! — підбадьорила товариша Маґда.



Рук зиркнув на Маґдин виріб. У неї вже виразно окреслювався гарний ніс небесного човна. Гладеньке дерево носової прикраси помалу набувало рис тендітної лісової нетлі з витрішкуватими очима та скрученими хоботками. Так само і в Стоба витесувалося щось таке, що можна було розпізнати: байдужна, як і в житті, волорожача морда. Тонким рашпилем підмайстер саме вирізьблював довгі, закручені роги тварини. Ну, а Ксант, що вибрав собі робочий стіл у далекому кутку шопи-майстерні, осторонь від трьох друзів, просунувся, з-поміж них усіх, найдалі. Він мав майже готового щуроптаха — з довгим морхлим дзьобом і відведеними назад крильми.

Майстер Дуб Грубокор, їхній вчитель із лісових тролів, зі скрученим у пучки волоссям, як заведено в цих лісовиків, саме стояв біля Ксанта і пильно розглядав його роботу, проводячи по дереву своїми грубими, мов шкуратки, пальцями.

— Ну, хлопче, — примовляв троль, — незвичайну істоту взявся ти вирізьбити — що правда, то правда. Але вона, здається, йде в тебе від серця…

— Щуроптах! — пирхнув Стоб і промимрив зневажливо: — Цікаво, з якого боку це свідчить про його серце?

Рук промовчав. Спочатку він не діймав Ксантові віри, але приблуда тримався відлюдькувато — і як йому було не поспівчувати, такому чемному та тихому, з такими зацькованими очима? Ксант навіть почав йому подобатися. «Принаймні, — подумав Рук, — Ксант бодай придумав, що йому вирізьбити.» Рук схопив зі столу струганок і з раптовою люттю накинувся на свій оцупок мочардерева. У повітрі знялася завірюха білих остружок, а з Рукового рота вивергнувся цілий потік прокльонів.

— Ось тобі! Дурне! Кляте! Трикляте!

— Ні, ні, ні! Так не можна, пане Руку! Пуття з цього ніякого! — долинув до нього стривожений голос Грубокора. Лісовий троль хутенько підбіг до Рукового стола і вихопив струганок йому з рук. — Ви повинні відчути своє дерево, пане Руку! Пізнати його. Близько з ним ознайомитися, аж поки і з заплющеними очима знатимете кожну пляминку, кожне річне кільце, мудрований візерунок його вузлів, кожен природний вигин його форми… — Майстер помовчав. — І тільки тоді ви відкриєте зачаєну в ньому істоту.

Рук сердито блимнув на майстра знизу вгору повними сліз очима.

— Коли ж я не можу! — вигукнув він. — І нічого в цій колоді немає!

Дуб Грубокор співчутливо похитав своєю чубатою головою.

— Скільки я мріяв про польоти!.. І що ж? Я ніколи не вийду з цієї майстерні! — не вгавав Рук. — Усе це безнадійно! Даремна праця! І взагалі я недотепа.

Обличчя лісового троля розпливлося у теплій усмішці. Він узяв хлопцеві руки в свої і глибоко зазирнув йому в зіниці своїми темними очима.

— Але в цьому дереві таки щось є, Руку, — терпляче пояснював він. — Відкрий свої очі та вуха — побач дерево, почуй його голос.

Рук тільки мовчки похитав головою на відповідь. Вчителеві слова були для нього порожнім звуком.

— Уже пізня година, і ти стомився, хлопче, — зауважив Дуб Грубокор і заплескав у долоні. — На сьогодні досить!

Рук відвернувся від дерева і, насилу ступаючи негнучкими ногами, подався геть. Надворі артілі лісорубів з сокирами та купки теслярів виходили з тартака і стежками лісових т ролів чимчикували до своїх сіл, кваплячись на вечерю. У дедалі густіших сутінках вони гурт за гуртом проходили повз підмайстра, сміючись і жартуючи. Маґда наздогнала його, обняла за плечі.

— Ось повечеряєш, від серця тобі й відляже, — сказала дівчина. — Мабуть, сьогодні буде твоя улюблена страва. Тушкована тілдерятина!

Маґда мала подвійну рацію: і стосовно того, що буде тушкована тілдерятина, і стосовно того, що саме вона — Рукова улюблена страва. Цього вечора в горішній їдальні було велелюдно. За центральним столом сиділо кілька гостей-професорів. Величезний прозорий жук-веретенник (видно було, як тілдерятина перетравлюється у нього в шлунку) гомонів із крихітною блудою, що їла, делікатно похляпуючи своїми великими вухами. Парсимон сидів, поблажливо слухаючи і не торкаючись до своєї завжденної вечері з хліба-живиці та води.

Не хотілося їсти й Рукові. Він неуважно поколупався в тушкованій тілдерятині, але ложки так ні разу до рота й не підніс. Окинув поглядом інших, що сиділи за круглим зовнішнім столом. Усі були голодні й поспішали натоптати кендюхи. Маґда зі Стобом реготали з якогось жарту. Гурти інших підмайстрів, що стояли на різних щаблях свого навчання, голосно вихвалялися одні перед одними. Тільки Ксант сидів, як завжди, самотою, пряв очима на всі боки, але мовчав як риба.

Рук зітхнув. Якщо він незугарний навіть човнової прови вирізьбити, то як і коли вивчиться він літати?

До горла підкотився гіркий клубок і стояв там правцем. Очі заболіли і наповнилися слізьми. Він відсунув тарілку, підвівся з лави і тихо вийшов з їдальні. Зачинивши за собою двері, подався вниз крученими сходами Академічної вежі: повз круглі двері спалень і далі, через темну дерев’яну колонаду, де зазвичай читали лекції літунського мистецтва.

На краю приплаву Рук став і, чуючи на серці камінь, задивився на темне озерне плесо. Повітря було важке, задушливе, імла повила зорі та срібного молодика, а нічні гуки з Темнолісу долітали й ледь чутні, приглушені. Погрозливо-чорні тучі накочувалися з північного заходу, згущуючи і скаламучуючи повітря, заряджаючи його якоюсь тріскотливою силою, що від неї Рукові аж пощипувало шкіру.



Ось спалах розколов небо: тонкі мацаки

1 ... 42 43 44 ... 79
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Останній із небесних піратів», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Останній із небесних піратів"