Читати книгу - "Історія без міфів. Бесіди з історії української державності"

хорунжий. Це старшини, які під час козацьких рад тримали над головою гетьмана знаки його влади — бунчук та корогву (прапор). Бунчук — символ влади, запозичений з давніх часів у тюркських народів. Він являв собою дерев’яний держак, вгорі до нього прикріплявся кінський хвіст, яке збоку закріплювався металевим колом, часто прикрашеним коштовним камінням. Коли гетьман говорив, бунчук маяв над його головою. І люди повертались у той бік, бо в натовпі важко зорієнтуватись, де ж стоїть пан гетьман.

Таким чином, у ході визвольної боротьби в Україні сконсолідувалась і етнічна територія України, і сам український народ об’єднався ідеєю самобутнього власного існування, сформувалось і чітке державне управління: на вищому щаблі стояли гетьман і генеральна старшина; далі — полковники і полкова старшина; за ними — сотники і сотенна старшина. Внизу, по селах козацьких, обирали отаманів; по селах посполитих, що належали землевласникам, таким представником влади обирався війт. Ця система чітко діяла в ході війни й задовольняла всі потреби Української держави. Наявність уряду, армії, чіткої адміністративної системи управління забезпечували незалежність України. Все це свідчить про те, що в ході визвольної боротьби українського народу сформувалась і діяла незалежна Українська козацька держава.

Це мало велике значення для подальшого історичного розвитку України. Козацька Українська держава утвердила в нових історичних умовах давнішні державотворчі традиції й ідеали українців. Нарешті вона привела українську еліту до практичного утвердження її як державницької верстви населення, хоча спершу ця еліта виявляла більш обмежені, егоїстичні прагнення в умовах життя в польському суспільстві. Та політика Польщі, численні жорстокості й агресії, непоступливість польського панівного класу, а головне, самовіддана боротьба українського народу, який розривав кайдани кріпосницької неволі,— усе це змусило українську козацько–шляхетську верхівку взятись за практичне створення своєї держави — для себе й для свого народу. І ця держава створювалася на демократичних й республіканських засадах, що крізь віки леліялись і стверджувались у свідомості народних верств, були реалізовані в Запорозькій Січі і тепер стали основою нової Української козацької держави.

У цьому заслуга передусім широких народних мас: козацтва селянства, міщанства, які постійно спонукали вищі верстви українства утверджувати власну державу. Вона була, фактично, першою в історії цивілізації побудована як демократична республіка, де не було кріпацтва, де всі органи управління — знизу до верху — обиралися народом на загальних радах, де було добровільно сформоване військо.

Від повстання — до утворення держави

Посольство Адама Киселя взимку 1649 року можна назвати межею, коли Хмельницький і його сподвижники усвідомили, що народна хвиля винесла їх на гребінь історії і від них тепер залежить майбутнє всієї України. Вони вже відчували, що іншого шляху, як відродження Української держави, в них немає.

Ідея власної держави зріла й викристалізовувалась в українському суспільстві протягом віків. Тепер вона швидко оволоділа масами в ході самого повстання. Ця думка підкріплювалася соціально–економічними потребами, необхідністю знищення кріпосницького гноблення, припиненням духовного і національного гніту. Зрештою, і козацько–старшинська провідна еліта, і широкі верстви українського населення усвідомили, що без досягнення політичної державної незалежності ні соціальні, ні духовні, ні культурні потреби їхні не можуть бути задоволені.

Та Польща не бажала втрачати Україну й через два роки порушила Зборівську угоду — нове посполите рушення прийшло на Волинь.

Битва на Волині під Берестечком 1651 року була вже п’ятою великою битвою визвольної війни. Вона тривала майже два тижні. У ній брали участь величезні військові сили: 150–тисячна польська армія, 100–тисячна козацька армія, з якою було до 50 тис. кримських татар. Але нове зрадництво ординців, які, відходячи від козаків, захопили в полон Хмельницького, призвело до жахливої поразки повстанців.

Розгром козацького війська під Берестечком вніс великі переміни в становище всієї України. Коли Хмельницький звільнився з полону і зібрав нову армію, польсько–литовські війська на чолі з коронним гетьманом Я. Радзивіллом уже захопили Чернігівщину й Київ. Лише під Білою Церквою Хмельницькому вдалося зупинити вороже військо. Польща змушена була йти на переговори з козацьким полководцем–гетьманом.

18 вересня 1651 р. була укладена так звана Білоцерківська угода. Фактично вона зменшила досягнення українців, зафіксовані Зборівською угодою. Реєстровий список козаків зменшувався від 40 до 20 тис. осіб. Крім того, козацькій адміністрації передавалось тільки одне Київське воєводство. Польські пани дістали право повертатися у свої маєтки, а відтак змушувати селян та козаків виконувати панщину. Певна річ, ця угода викликала величезне невдоволення селян та козаків. По всій Україні вибухали стихійні виступи проти панів, а також і проти Хмельницького та його старшин.

Розпочалися масові стихійні переселення українців на вільні землі на межі з Московською державою і в прикордонні її області. Так, чернігівський полковник Іван Дзиковський 23 березня 1652 р. привів у прикордоння із Чернігівщини (Сосниці, Борзни, Батурина та ін. міст) понад 2 тис. українських сімей, які не бажали служити польським панам. У Сєвський повіт московського царства переселилися зі своїми сім’ями козацькі сотні під орудою Сахна і сотника Чорне Лихо і т. д. Ці переселення мас людей у межі Московської країни свідчили про те, що українці сподівалися на підтримку і захист сусідньої православної держави. Україна вирувала невдоволенням.

Великий селянський рух розгорнувся в 1652 р. на Полтавщині — в Прилуччині та Роменщині, коли складалися нові реєстри козацтва. Повстання відбулося і в Білоцерківському полку. Тут повстанці вбили полковника Громику, який звелів не всіх заносити у нові реєстри. Було ясно, що Білоцерківська угода недовговічна. Так воно й сталося.