Читати книгу - "Скоґландія"

Телевізор працював з вимкненим звуком, а на канапі перед ним спала Малена. Біляве волосся розсипалось їй по обличчю, одна рука, звисаючи, майже торкалася килима на підлозі, де тепер лежав берет — невеличкий брудний жмутик.

— Малі! — покликав Йоас і опустився біля неї навколішки.

Малена щось пробурмотіла, потому прибрала з обличчя волосся й рвучко сіла.

— Невже так конче мене будити? — мовила вона й хотіла була додати ще щось, але натомість лише позіхнула.

— Слухай, Малі! — промовив Йоас і втупився в берет. — Я тільки недавнечко почув про це в машині й одразу здогадався, що то ти! — Він засміявся. — Гяльмар… як там його далі?

— Гальдур, — кинула Малена, намагаючись розчесати п’ятірнею злипле волосся. — Якщо не помиляюся. Того ж і довелося скинути куртку. Ти навіть не уявляєш собі, як я намерзлася!

Йоас обсмикав на собі мокрого светра, що поприлипав до тіла, й промовив:

— Гадаєш, не уявляю?

Малена тільки махнула рукою й кинула:

— Ох, я так стомилася! Думаєш, я багато могла спати, коли втікала?

— А сьогодні то була ти чи не ти? — спитав Йоас.

Увійшов Лірон з тацею й поставив перед обома дітьми кухля з гарячим чаєм.

— Сьогодні вранці, — додав Йоас.

Малена постукала пальцем собі по лобі й промовила:

— Як же я могла там бути?! — І обома руками обхопила кухля. — Ой, ще дуже гарячий!

Йоас умостився на килимі зручніше.

— Спершу я гадав, — сказав він, — що вона справді схожа на тебе, як крапля води. Але в неї темні коси. А очі — карі.

Малена подмухала на чай і сказала:

— Я така рада, що нарешті дісталася сюди! Але чекати лишилося вже не довго.

— Гадаю, Малено, тепер тобі нічого не загрожує, — озвався Лірон. — Усім нам трьом. Хоча… принцеса, звісно, в небезпеці. Принцеса — більше, ніж будь-хто.

Малена сьорбнула чай, зробила перший невеличкий ковток і прошепотіла:

— Мені вас так бракувало!

І розплакалась.

Ярвен потяглась. Уночі вона довго не могла заснути, а коли відчула, що нарешті поринає в сон, уже щебетали перші пташки. Не завжди воно так легко триматися маминих порад! А надто, коли підслухаєш чужу розмову, як оце напередодні ввечері.

Вона сіла в ліжку. Та чи не причулося їй те, до чого оце раз у раз мимоволі повертаються її думки? Крізь вузеньку щілину між шторами зазирало сонце, і в його промінні пливли дрібнесенькі пилинки. Навіть не підходячи до вікна, Ярвен уже знала, що ранок видався гарний. Може, все це вона собі лише придумала?

У двері постукали.

— Агов, Ярвен! — гукнула Тяркс. — Як спалося? — Вона поставила тацю на столик поряд із ліжком, підійшла до вікна й розсунула штори. — День буде чудовий! А ти після вчорашніх хвилювань можеш просто відпочивати. Як хочеш поплавати, то в парку є басейн, а я скажу, щоб у кімнату тобі принесли телевізора. Ми з Гільґардом маємо вранці дещо зробити, але ж ти можеш подбати про себе, звичайно, й сама.

Ярвен кивнула головою, не певна, як пролунав би її голос, коли б зараз вона щось відповіла.

Отже, Гільґард і Тяркс мають дещо зробити. «Одна куля — і він навіть нічого не відчує».

— Дякую! — муркнула Ярвен.

Чи то була справді пані Тяркс, — пані Тяркс у своєму гарно скроєному костюмі, яка минулої ночі разом з Больштремом переконувала віце-короля застрелити ватажка бунтарів? Та сама пані Тяркс, яка оце всміхається їй, так ніби не має в житті більшого клопоту, ніж якомога краще наквацювати та загримувати Ярвен, щоб ніхто не помітив, що насправді вона — не юна принцеса?

— У тебе стомлений голос! — зауважила Тяркс. — Погано почуваєшся?

— Що ви! — відказала Ярвен і хутко схилилася над тацею, щоб Тяркс не бачила її обличчя. — О, сливове варення!

— Ось бачиш! — засміялася Тяркс. — Усе ж бо гаразд. Я тут поклала тобі й кілька газет, можеш сама почитати, в якому захваті від тебе були всі вчора. — Вона рушила до дверей. — Коли що, маєш номери наших телефонів, Гільґардового й мого. Адже не велика біда, якщо побудеш тут трохи сама?

Ярвен похитала головою й узяла одну з газет. На першій сторінці красувався великий знімок, де вона стояла на балконі, схиливши голову Норлінові на груди.